WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Гідролого-гідрохімічне районування: історія та сучасний стан - Реферат

Гідролого-гідрохімічне районування: історія та сучасний стан - Реферат


Реферат на тему:
Гідролого-гідрохімічне районування: історія та сучасний стан
Гідрологічне та гідрохімічне районування - дуже важлива в науковому і практичному відношенні проблема. Воно полягає у виявленні закономірностей розподілу по території тих елементів, які характеризують умови зволоженості, режим вод, їх хімічний склад, і у виділенні на основі аналізу цих закономірностей окремих районів. Виділення районів (об"єктивно існуючих природних комплексів) має здійснюватися з урахуванням всіх головних факторів, перш за все фізико-географічних (рельєфу, геології, клімату, грунтів, рослинності). Районування надає можливість отримати знання про умови певних невивчених територій за аналогією з вивченими, які за комплексом елементів природного середовища аналогічні (однорідні), а також дозволяє досить обгрунтовано здійснювати географічну інтерполяцію знайдених закономірностей (у відомих межах точності в залежності від масштабу схематизації). Виділення однотипних за природними умовами територій сприяє виявленню типових для усіх водних об"єктів даного району закономірностей. Практичне значення районування полягає в тому, що воно дозволяє розкрити нові закономірності гідрологічних та гідрохімічних явищ; дає можливість диференційованого підходу в розрахунках і прогнозах; воно необхідне при використання методу аналогії; для раціонального розміщення мережі пунктів спостережень; при розробці планів використання водних ресурсів.
Відкритий В.В.Докучаєвим закон географічної зональності, відповідно до якого всі природні процеси і явища на рівнинних просторах земної поверхні підкоряються широтній зональності, а в горах - висотній поясності, було підтверджено і розвинуто у працях вчених Л.С.Берга, І.П.Герасимовича, А.А.Григор"єва та ін. [1].
Закону географічної зональності підпорядковані всі фізико-географічні компоненти - клімат, грунти, рослинність та інші, які в сукупності визначають природні комплекси - ландшафти. Оскільки ріки є одним з основних елементів ландшафту, то в своєму режимі вони відбивають зміну природних зон і підкоряються закону географічної зональності. Ще В.В.Докучаєв (1898 р.) відмічав, що "та ж закономірність, той же всемогутній закон природи дуже поширений і в … річках".
Відомий гідролог В.Г.Глушков підкреслював, що вивчення гідрологічних умов території повинно йти комплексно, на основі географо-гідрологічного методу, який пов"язує воду з природою, що її породила.
Як гідрологічне, так і гідрохімічне районування можливі лише на певному етапі розвитку відповідних наук, а саме: при накопиченні достатньої кількості даних спостережень і виникненні необхідності подальшого розвитку цих наук у взаємозв"язку з географічним середовищем.
У зв"язку з тим, що регулярні спостереження за стоком почали проводитися значно раніше, ніж за хімічним складом води, гідрологічне районування виникло раніше за гідрохімічне.
Існуючі підходи до гідрологічного районування базуються на двох головних принципах: зональному (географічному) та басейновому (гідрологічному).
Прихильники басейнового принципу стверджують, що зональні межі "розрізають" водозбори, внаслідок чого порушується цілісність меж басейнів. В той же час вони нехтують зональним принципом і цим втрачають можливість генетичного аналізу матеріалів спостережень та їх узагальнення. Головна цінність басейнового принципу полягає в тому, що він базується на врахуванні спільності історії розвитку території. При цьому не слід недооцінювати значну роль закону географічної зональності в розвитку природних ландшафтів та їх елементів, в тому числі і вод суші. Гідрологічне районування здійснюється лише для малих і середніх річок, для яких можливе застосування непрямих прийомів розрахунку (аналогії, інтерполяції та екстраполяції), тому розчленування великих басейнів зональними і ландшафтними межами не може бути перешкодою для цього виду районування.
Перші вітчизняні схеми гідрологічного районування Д.І.Кочеріна, В.І.Рутковського, М.Д.Семенова-Тянь-Шанського були створені на основі загальних фізико-географічних ознак, що пояснювалось недостатнім (на той час) вивченням гідрологічного режиму [1].
У 1928 р. відомий гідролог Д.І.Кочерін провів перше (так зване паводочне) районування території Європейської частини колишнього СРСР. В основу районування він поклав типовий ландшафт даної місцевості у зв"язку з її географічним положенням. Крім того, Д.І.Кочерін ввів ще два фактори, що на його думку, найбільш повно визначають величину паводочного стоку:
1) запаси снігу на початок весняного танення для тих басейнів, де переважають максимуми від талих вод; 2) інтенсивність і тривалість злив для басейнів з переважаючими дощовими максимумами. З ландшафтних ознак Д.І.Кочерін використав для районування рослинний покрив і рельєф. За схемою автора в межах України розташовано 3 гідрологічні області, що включають 7 районів.
У 1932 р. В.І.Рутковським була запропонована схема географо-гідрологічного районування Європейської території колишнього Союзу. Для районування ним були використані кліматичні, грунтові, геоботанічні, геологічні дані та карти лісів. Районування не давало кількісних показників, але з якісного боку було повністю виправдене. Україна, за районуванням В.І.Рутковського, лежить у межах зони лісів, підзони лісостепу і зони степу. Поділ на райони проведено в межах цих зон та підзон. Для виділення районів найголовніше значення мали рельєф, геологічна будова і рослинність. Ці райони виявилися однорідними в гідрологічному відношенні при співставленні їх з модулями стоку по карті Д.І.Кочеріна.
По мірі надходження нових даних гідрологічних спостережень та їх узагальнення, з"явилась можливість проводити гідрологічне районування за гідрологічними ознаками. Саме на цих ознаках базуються більш пізні роботи В.А.Троїцького, М.І.Львовича, Б.Д.Зайкова та ін. На думку В.А.Троїцького, в основі системи районування повинна лежати одна провідна ознака, спроможна визначити головні особливості характеру місцевості з гідрологічної точки зору. Ця ознака повинна бути гідрологічною по суті і залежати від найменшої кількості фізико-географічних факторів. Вона повинна бути загальною, досить типовою, вираженою в числових показниках і досить стійкою для даної території. Поставленим вимогам, на думку В.А.Троїцького, краще всього відповідають співвідношення між елементами водного балансу. Кількість опадів, стік і випаровування краще всього характеризують умови зволоження території. Умови зволоження, а також ряд фізико-географічних умов, визначають більшість інших гідрологічних характеристик (водність річок, озерність, заболоченість та ін.). Величини компонентів рівняння водного балансу сталі в часі і просторі, тому завжди можуть бути виражені в
Loading...

 
 

Цікаве