WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Земельний кадастр і аналіз проекту використання земель Космацької сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області - Дипломна робота

Земельний кадастр і аналіз проекту використання земель Космацької сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області - Дипломна робота

організації сільськогосподарського виробництва в Україні в 1990-1991 рр. не сталося. Поглиблювалася аграрна криза, яка посилювалася загальною кризою економіки України. Ставала дедалі очевиднішою недостатність передбачених заходів щодо реформування земельних відносин. І в зв'язку з цим у 13 березня1992 р. було прийнято нову редакцію Земельного кодексу України і постанову Верховної Ради України "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі".
З прийняттям нової редакції Земельного кодексу України відбулася юридична демонополізація земельної власності в Україні. Поряд з державною власністю на землю передбачалося запровадження колективної та приватної власності. Всі форми земельної власності оголошувалися рівноправними. Таким чином концепція плюралізму форм господарювання на землі, що визначала суть земельної реформи на початку її проведення, трансформувалася в концепцію плюралізму форм земельної власності, яка стала визначальною при подальшому проведенні земельної реформи. Як наслідок у структурі функцій державних органів з проведення земельної реформи виникла якісно нова приватизація земельних ділянок, тобто передача їх з державної у колективну і приватну власність.
Початок приватизації земель зумовив необхідність здійснення державними органами ряду нових організаційно-правових заходів. Разом з тим принципових змін у методах здійснення земельної реформи не відбулося. Головна роль у реформуванні земельних відносин відводилася місцевим радам.
Однак, не зважаючи на те, що діяльність рад у справі перерозподілу земель відповідно до вимог законодавства про земельну реформу виявилася незадовільною. Верховною Радою України було прийнято рішення активізувати їх діяльність шляхом встановлення ряду кількісних орієнтирів. Так, згідно з постановою від 20 грудня 1991 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про селянське фермерське господарство" місцеві ради були зобов'язані до 20 січня 1992 р. вирішити питання про вилучення із земель колгоспів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств і організацій диференційовано не менше 7-10% сільськогосподарських угідь і передати їх до складу земель запасу. Радам також пропонувалося до 1 березня 1992 р. забезпечити надання ділянок із земель запасу громадянам, які бажають організувати селянське (фермерське) господарство. Крім цього, згідно з Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 р., сільські і селищні ради були зобов'язані при передачі земель у колективну власність створити на своїй території резервний фонд земель у розмірі до 15% площі усіх сільськогосподарських угідь.
У ході реалізації вимог земельного законодавства щодо реформування земельних відносин місцевими радами протягом 1991-1992 рр. було створено земельний запас на площі 4 млн. га сільськогосподарських угідь, що становило близько 10% від їх загальної площі в Україні, в тому числі на виконання постанови Верховної Ради України про введення в дію Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" - понад 2,2 млн. га.
На 1 лютого 1993 р. із земель запасу було надано земельні ділянки більш ніж 18 тисячам селянських (фермерських) господарств загальною площею близько 360 тис. га та з середнім розміром земельної ділянки на кожне селянське (фермерське) господарство 20 га. Разом з тим 1,8 млн. га земель запасу, придатних для ведення селянських (фермерських) господарств, розподілені не були. Більше того, 2,4 млн. га земель запасу (з 4 млн. га) залишилися у користуванні попередніх землекористувачів, тобто колгоспів і радгоспів.
Однак, хоча й повільно, кількість селянських (фермерських) господарств в Україні все-таки зростала. Тож, на 1 січня 1994 р. їх було вже близько 277 тис. із площею угідь 558,2 тис. га, а на 1 січня 2000 р. - 35884, які мали у власності і користуванні 116,З тис. га сільськогосподарських угідь (2,8% всієї площі їх у державі), у тому числі 1082,2 тис. га ріллі. В середньому на одне господарство припадає 32,4 га сільськогосподарських угідь і 30,2 га ріллі.
Указом Президента України від 10 листопада 1994 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" змінено напрями реформування земельних відносин. Якщо на, попередніх етапах реформи формування альтернативних форм господарювання на землі здійснювалося шляхом, адміністративного вилучення земель у колгоспів та радгоспів, з наступним наданням їх громадянам, передусім для ведення селянських (фермерських) господарств, то з прийняттям указу воно почало здійснюватися шляхом трансформації внутрішньої структури землекористування колективних сільськогосподарських підприємств через паювання з можливим утворенням інших форм господарювання. Особливо важливим є те, що така еволюція здійснювалася не тільки за рішенням рад, а й за ініціативою самих членів колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних товариств. Особливості вказаного Указу полягають у тому, що:
по-перше, об'єктом реформування став весь сільськогосподарський земельний фонд країни, а не тільки землі, вилучені з земель колгоспів та радгоспів і передані до складу земель запасу для перерозподілу;
по-друге, у дію введено нову "рушійну силу" земельної реформи - членів сільськогосподарських підприємств. На попередніх етапах реформи вони відігравали пасивну роль, а тепер громадяни - члени таких підприємств одержали право ініціювати процес приватизації земель.
Паювання земель створило правові й організаційні передумови для здійснення реструктуризації колективних сільгосппідприємств шляхом створення на їх основі сільськогосподарських формувань ринкового типу. Та на превеликий на жаль, вжиті заходи не відзначалися комплексністю.
Здійснення земельної реформи проводилось не за допомогою чіткого організаційно-правового механізму, який дозволив би управляти процесом реформування земельних відносин, стабілізувати фінанси, широко залучити інвестиції в аграрний сектор, поліпшити вирішення соціальних проблем на селі, зробити землю реальним джерелом доходів. І цей механізм повинен би був базуватися на достатній та юридично визначеній ролі держави в проведенні земельної реформи, що не було розроблено.
Для забезпечення реформування земельних відносин держава мала взяти на себе виконання таких основних функцій, як законодавче, організаційно-методичне, фінансове забезпечення земельної реформи. Підґрунтя юридичної демонополізації земельної власності було закладено ще Законом України від 30 січня 1992 р, "Про форми власності на землю", згідно з яким поряд з державною введено колективну і приватну форми власності на землю.
Введення колективної власності на землю обумовлено не юридичними, а політичними факторами. Формально за його допомогою передбачалося досягти поєднання двох прогресивних принципів організації сільськогосподарського виробництва: переваг великих сільськогосподарських підприємств, а також надання безпосереднім
Loading...

 
 

Цікаве