WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень - Контрольна робота

Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень - Контрольна робота

денудації. Для унаочнення карти площі між ізолініями доцільно зафарбовувати або штрихувати.
За такою самою методикою будуються і карти довжини ліній стоку, проте на них віддалі вимірюються у зворотному напрямку - не від тальвегів, а від вододільних ліній. Такі карти особливо зручні при вивченні інтенсивності поверхневої ерозії (площинного змиву, яротворення тощо), а відтак становлять великий інтерес для практиків землевпорядкування, екологів, агрономів, меліораторів та фахівців інших галузей господарства.
Зважаючи на працемісткість картометричних побудов при виконанні описаних вище робіт, на практиці дуже часто виконуються наближені обчислення, за якими визначається так звана середня довжина схилів (І0сх,м ). Наближеність оцінки середньої довжини схилу пов'язана з припущенням, що основний тальвег проходить по центральній частині досліджуваного басейну (в дійсності це буває дуже рідко), однак, як показують спеціальні дослідження, подібні розрахунки цілком влаштовують практиків, особливо при проведенні робіт на значних за розмірами площах.
При цьому
(Тут коефіцієнт 1000 вживається для переведення довжини схилів у метри, оскільки і площа, і сумарна довжина тальвегів виражені у кілометровій системі).
Картографування середньої довжини схилів здійснюється за елементарними басейнами відповідного порядку. При цьому, в залежності від призначення роботи, обираються ті чи інші інтервали, у межах яких відповідним забарвленням або штриховкою показуються ареали поширення схилів однакової довжини
3. Щільність розміщення форм рельєфу (западин, горбів, лійок тощо), яка виступає теж як одна з важливих характеристик горизонтального розчленування поверхні, може визначатися як в абсолютних, так і у відносних показниках (коефіцієнтах), що відповідно визначаються за виразами:
де N - кількість западин, горбів або інших нелінійних форм рельєфу на досліджуваному водозборі з площею F, км2.
Наведені показники далеко не вичерпують всього розмаїття методів та підходів до оцінки горизонтального розчленування рельєфу. Зокрема, слід бодай побіжно згадати про оригінальні методи, запропоновані для дрібномасштабного морфометричного картографування (тобто, для значних за площею територій) В.Ченцовим, В. Черніним та іншими авторами (вони достатньо повно висвітлені у спеціальних роботах, наприклад у О.Спиридонова та ін.).
Методи геоморфологічних досліджень.
У великому розмаїтті підходів до нагромадження вихідного матеріалу з метою його подальшого опрацювання та узагальнення можна виділити три основних методи - експедиційний, стаціонарний та експериментальний.
Експедиційні методи являють собою найстаріший напрямок географічного дослідження Землі, що полягає у вивченні тих чи інших природних об'єктів шляхом їх одноразового відвідування. На сучасному етапі значення цих методів дещо знизилося, оскільки вони дають уяву лише про статичний (на час відвідування) стан цих об'єктів і природного середовища досліджуваної території, в той час як природа безперервно змінюється, про що ми вже згадували вище. Експедиційні методи доцільно застосовувати для вивчення тих явищ, які, маючи виразне розмежування в просторі, порівняно повільно змінюються в часі (скельний рельєф гір, стійка річкова мережа тощо), а також для порівняльних оцінок компонентів природи при повторному відвідуванні цих самих об'єктів. У залежності від завдань дослідження ці методи здійснюються шляхом суцільного (маршрутного) обстеження території або на базі ключового (на окремих характерних ділянках) вивчення відвіданої площі. Сучасні експедиційні роботи спираються на широке використання різноманітних карт, аерокосмічних знімків, найновіших вимірювальних приладів, кіно-фотоапаратури тощо і часто комбінуються з стаціонарними спостереженнями.
Стаціонарні методи використовуються для вивчення процесів та явищ, які помітно змінюються в часі. Як правило, при цьому спостереження проводяться за допомогою спеціальних вимірювальних приладів. Вперше такі методи почали застосовувати для вивчення атмосфери і гідросфери, в зв'язку з чим у більшості країн світу вже давно діють спеціальні спостережні пункти і створені державні мережі метеорологічних та гідрологічних станцій з досить довгими рядами безперервних інструментальних спостережень за зміною окремих фізичних процесів і явищ, що відбуваються у повітряній і водній оболоках Землі). З часом почалося створення пунктів стаціонарних спостережень за землетрусами (сейсмостанції), за рухом та змінами гірських і материкових льодовиків (гляціологічні станції), снігових лавин і катастрофічних сельових потоків у горах, пісків у пустелях тощо. За останні десятиріччя у різних країнах з'явилися комплексні фізико-географічні стаціонари, де вивчаються не тільки окремі компоненти природи, а й їх взаємодія. Як правило, такі стаціонари функціонують при науково-дослідних та вищих навчальних закладах (згадаємо хоч би створені в Україні Канівський стаціонар Київського Національного університету, Карпатський і Шацький стаціонари Львівського університету, Дністровський стаціонар Одеського університету та ін.). Стаціонарні спостереження ведуться також на територіях заповідників і національних природних парків.
Значні перспективи у розвитку пізнання природи і безперервного контролю природного середовища пов'язані з використанням космічних лабораторій на штучних супутниках Землі та космічних кораблях. Взагалі методи космічного землезнавства, які бурхливо розвиваються у світі з 1957 р. (з часу запуску першого радянського штучного супутника Землі), зайняли своєрідне "буферне" становище між експедиційними і стаціонарними методами (періодичні космічні експедиції відбуваються на фоні безперервних супутникових спостережень). Матеріали космічних досліджень (зокрема, у вигляді різних форм зйомок: фотографічної, фотоелектронної, спектральної, геофізичної та ін.) дозволили уточнити схеми загальної циркуляції атмосфери, відкрили принципово нові напрямки в океанології (кільцеві океанічні течії та ін.), структурній геології (розламна тектоніка, теорія літосферних плит та ін.) та у багатьох інших галузях науки про Землю.
Експериментальні методи досліджень у загальному землезнавстві, на відміну від інших природничих наук (математики, фізики,хімії, біології), до останнього часу застосовувалися обмежено, що пов'язано з труднощами відтворення в натурі чи в умовах лабораторії складного комплексу природних процесів, які проявляються на значних площах або охоплюють великі проміжки часу (наприклад, процеси горотворення, материкового зледеніння тощо). Лише протягом останніх трьох десятиріч відкрилися нові шляхи використання експериментальних методів у зв'язку з все ширшим застосуванням моделювання найрізноманітніших природних процесів (моделями можуть виступати кліматичні камери, ерозійні лотки тощо). При моделюванні дослідник одержує можливість змінювати масштаб часу, ситуацію, субстрат. Принциповою проблемою моделювання у загальному землезнавстві є формування поняття про ідеальні об'єкти, у порівнянні з якими аналізується сучасний стан природного середовища. Подібні ідеальні об'єкти давно відомі в математиці (точка, лінія, площина), у фізиці та хімії (абсолютно тверде тіло, ідеальний газ), а також у багатьох інших науках. У загальному землезнавстві подібними ідеальними об'єктами стали моделі фігури Землі (земна куля, еліпсоїд обертання, геоїд), солярний клімат (теоретично можливий клімат Землі, залежний виключно від величини сонячної радіації"), ідеальний континент, геосистема тощо. Прикладом успішного використання моделей для вивчення природних явищ можуть бути дослідження руслових процесів, коли роботу біжучої води по деформації річища визначають в залежності від змін маси та швидкості води.

 
 

Цікаве

Загрузка...