WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень - Контрольна робота

Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень - Контрольна робота


Контрольна робота з фізичної географії
Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень.
Особливості будови земної кори
Своєю назвою верхня твердокам'яна оболонка Землі завдячує згаданій вище гіпотезі Канта-Лапласа (мовляв, верхня оболонка розжареної планети остигала швидше, ніж глибинні горизонти і зрештою затверділа, утворивши порівняно тонкий шар - кору). У земній корі зустрічаються практично всі відомі хімічні елементи, проте основну роль у її будові відіграють кисень, кремній та алюміній; серед інших переважають залізо, кальцій, натрій, калій, магній. Проте у чистому вигляді окремі елементи у корі зустрічаються рідко. Здебільшого вони утворюють закономірні сполуки, які називають мінералами, а агрегатні скупчення мінералів одержали назву гірських порід. Саме гірські породи і мінерали становлять основу матеріального складу земної кори (користуючись фізико-хімічною термінологією, справедливим виглядає така ієрархія понять: тіло земної кори складається з "молекул" - гірських порід, які утворені "атомами" - мінералами, а останні, в свою чергу, складаються з "елементарних частинок" - хімічних елементів).
У земній корі виділяють три основних шари: осадовий, гранітний та базальтовий Поширення і співвідношення цих шарів дозволяють розрізняти два головних типи земної кори - кору материкову й океанічну та перехідну зону між ними. Нижню межу розвитку земної кори вперше встановив сербський сейсмолог А.Мохоровичич, який звернув увагу, що на певній глибині сейсмічні хвилі помітно міняють свою швидкість і напрямок (це й дозволило йому висловити припущення про те, що "переломи" фіксують межу між твердими породами кори та більш глибокими утвореннями з іншими фізичними (сейсмічними) характеристиками речовини; пізніше це припущення перевірялося сотні разів у різних частинах земної кулі, що й дозволило досить надійно встановити положення нижньої межі земної кори, названої на честь першовідкривача поверхнею або межею Мохоровичича, чи скорочено - "границею Мохо" або й просто- "М-поверхнею").
Материкова кора має середню потужність близько 35 км, змінюючи її від 30 км (під давніми рівнинами) до 40-80 км (часом і більше) під горами. Основу материкової кори становить так званий гранітний шар, точніше - глибинні кислі магматичні породи, які за властивостями наближаються до гранітів (власне граніти, сієніти, мігматити тощо). Жорсткий гранітний шар перекривається менш потужним (0-15 км) осадовим горизонтом, складеним різноманітними породами, що утворювалися на поверхні Землі (торфи, піски, пісковики, глини, вапняки тощо) і підстилається відносно пластичним базальтовим шаром (магматичні породи основного складу, за властивостями близькі до базальтів).
Океанічна кора, потужність якої пересічно становить від 5 до 15 км, утворюється переважно породами типу базальтів, що перекриваються досить тонким (до 1 км) шаром осадових порід (уламкових, карбонатних та ін.}. Середня щільність (густина) гірських порід земної кори становить 2,74 г/см3, зростаючи у базальтовому горизонті до 3,5 г/см3. Температурний режим кори визначається внутрішнім теплом Землі і лише тонкий приповерхневий шар (у помірних широтах - до 20 м) прогрівається Сонцем і відчуває сезонні коливання температури). Пересічно температура в земній корі зростає на 3°С при заглибленні на кожні 100 м, тобто так звана температурна сходинка у земній корі становить 33 м. На межі з мантією (поверхня Мохо) температура корової речовини сягає 500-1200°С. З глибиною відчутно зростає і тиск у земній корі, досягаючи на границі Мохо 40 млрд. Па (1 Па = 9,87*10-6 атм).
За сучасними уявленнями, земна кора виплавлялася з речовини мантії в процесі тривалої фізико-хімічної та гравітаційної диференціації. При цьому виділялася речовина, що утворила базальтовий і гранітний шари, а осадовий горизонт формувався пізніше,; як їх наслідок руйнування. У житті земної кори безперервно формуються різноманітні підняття та прогини. У рухомих частинах кори (так званих геосинклінальних зонах), де швидкість вертикальних переміщень вимірюється сантиметрами на рік, а загальна амплітуда складає кілька кілометрів, підняття і прогини мають видовжену форму, часто простираючись на сотні й тисячі кілометрів. Такі підняття і прогини зумовлюють контрастне розчленування земної поверхні на великі форми рельєфу (гори, западини тощо). На більш стабільних (платформених) ділянках швидкість вертикальних переміщень кори знижується до міліметрів (або й долей міліметра) на рік, що зумовлює незначну контрастність рельєфу на таких територіях.
Коефіцієнти горизонтального розчленування території
Горизонтальне розчленування рельєфу (густота або інтенсивність розчленування) характеризує ступінь розвитку ерозійної мережі та щільність розміщення на досліджуваній території окремих негативних чи позитивних форм (тальвегів, ярів, улоговин, западин, горбів, пасем тощо). Визначення і подальше картографування горизонтального розчленування поверхні дозволяє не тільки районувати досліджувану територію за ступенем її "освоєння" ерозійною мережею, але й допомагає встановлювати стадію розвитку рельєфу, його відносний вік.
Існують різні підходи до визначення показників горизонтального розчленування рельєфу.
1. Показник густоти ерозійного розчленування (Кг, км/км2) характеризує довжину тальвегів ерозійних форм, що припадає на одиницю площі:
Формула 1.
де - сумарна довжина всіх тальвегів (серед них і постійної гідрографічної мережі), зафіксована картометричними роботами на досліджуваному водозборі (див. табл. 48), км;
F - площа водозбору, км2.
Показник густоти ерозійної мережі є однією з найбільш поширених характеристик горизонтального розчленування території. Саме таким способом визначається і широко вживана у науковій та технічній літературі густота гідрографічної мережі (річкової сітки), при розрахунках якої у чисельнику формули (1) враховується не загальна протяжність тальвегів ерозійних форм, а сумарна довжина постійних водотоків (річок, струмків, каналів).
При картографуванні показники густоти ерозійного (або гідрографічного) розчленування розбиваються на інтервали (наприклад: менше 1 км/км2, 1-2 км/ км2, 2-3 км/км2 тощо) і виносяться у легенду карти та показуються на самій карті якісним фоном - фарбами або штриховкою.
Разом з тим показник густоти ерозійного розчленування, що являє собою величину відносну (довжина ерозійних форм відноситься до площі), ускладнює можливості співставлення горизонтального розчленування з іншими основними морфометричними показниками - глибиною розчленування та кутами похилу поверхні, оскільки останні представлені здебільшого абсолютними величинами і можуть визначатися не тільки для площі, а й для будь-якої окремої точки на поверхні. Саме через цю обставину заслуговують на увагу й інші способи оцінки горизонтального почленування.
2. Віддалення вододілів від місцевих базисів ерозії характеризується довжиною схилів,яка являє собою величину абсолютну, що знаходиться у функціональній залежності від глибини розчленування, тобто висоти схилу (h) та середнього кута його падіння ( ):
Для побудови карт віддалення вододілів від тальвегів у межах кожного елементарного водозбору (наприклад, водозбору третього порядку) проводять серію ліній падіння схилів, на яких відкладаються (починаючи від тальвегу) рівновеликі відрізки, довжина яких призначається в залежності від масштабу карти та характеру рельєфу (наприклад, на картах масштабу 1:25000 такі відрізки розмічають через 0,4- 1,0 см, що відповідає відстаням 100-250 м на місцевості). Рівновіддалені від тальвегів точки з'єднують плавними кривими, які й являють собою ізолінії віддалення від місцевих базисів
Loading...

 
 

Цікаве