WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Формування в учнів 4 класу умінь працювати з географічними картами - Курсова робота

Формування в учнів 4 класу умінь працювати з географічними картами - Курсова робота

Основи наукових знань про карту і елементарних умінь роботи з нею закладаються при вивченні теми "План і карта". Аналіз змісту теми показує, що основоположним при її вивченні є питання про побудову карти, оскільки, не знаючи, як карта побудована, учні не можуть осмислено користуватися нею як засобом наочності і джерелом знань. Всі інші питання (зображення місцевості на малюнках, аерофотографіях, космічних фотографіях, плані; орієнтування в просторі без карти і по карті; масштаб; умовні знаки і т. ін.) носять допоміжний характер. Це не означає, що вивченням кожного із цих питань можна якоюсь мірою знехтувати, звернути на них менше уваги. Просто вчитель має усвідомлювати, що вивчення цих питань — необхідний шлях для розуміння побудови карти учнями.

У системі завдань, спрямованих на те, щоб учні засвоїли, як побудована карта, надзвичайно важливу роль відіграє окомірна зйомка на місцевості [30].

Знакомство з практикою роботи початкової школи показує, що багато вчителів недооцінюють цієї роботи і не проводять її. Проте окомірна зйомка — надзвичайно важлива ланка в розумінні побудови карти, бо її результатом саме і є найпростіша карта — план місцевості. Не випадково тому І.І. Заславський писав, що "прямий і найнадійніший шлях до розуміння того, як будується карта, веде від самостійного її виготовлення, в практиці якого, окрім картографічних, набувається і ряд життєво важливих навичок" [22, с. 11]. Самостійно побудувавши карту, учні не лише міцно засвоюють такі знання, як масштаб, вимірювання на місцевості та карті (плані), умовні знаки і т. ін., але й подумки бачать за цією картою реальну місцевість: міст, дерева, вигини дороги, струмок тощо. Маючи досвід самостійної побудови плану місцевості, тобто найпростішої карти, учні значно легше засвоюють питання побудови і змісту географічних карт. Знання про карту необхідні школярам протягом всіх наступних років навчання в школі в процесі вивчення географії.

Слід зазначити, що вивчення карти як об'єкта пізнання не слід розуміти тільки в прямому зв'язку із навчальною програмою. Включенню в навчальний процес будь-яких, нових для учнів видів карт, у тому числі карт атласу і підручника, повинні передувати роботи по встановленню особливостей їх побудови, змісту і використання. В іншому випадку, як стверджують методисти, карти ніби вислизають із уваги учнів, вони не хочуть користуватися ними, із труднощами орієнтуються у змісті карти.

Таким чином, вивчення карт передбачає засвоєння школярами знань про їх математичну основу, вимірювальні можливості, особливості відображення змісту залежно від типології. Тільки добре вивчивши особливості карт, учні можуть успішно використовувати їх як засіб наочності та джерело отримання географічних знань.

Географічна карта служить одним із важливих засобів наочності у навчанні природознавства в 4 класі. Це зумовлено тим, що, вивчаючи природознавство, школярі повинні отримати уявлення про розташування на земній поверхні географічних об'єктів — материків, гір, річок, міст, окремих територій тощо. Зробити це можна тільки за допомогою карти.

Наочний образ простору учні сприймають безпосередньо по карті. Знаючи особливості її побудови, вони орієнтуються по ній, бачать місце розташування, взаєморозташування, розміри об'єктів і територій, оцінюють відстані і т. ін. Проте використання карти як засобу наочності не обмежується формуванням лише просторових уявлень. Завдання вчителя полягає в тому, щоб навчити школяра, який розглядає карту, за умовними позначеннями бачити не схему, а живий географічний простір, бачити образ гір, степу тощо. Сприймання образу географічного простору — інша, більш висока форма картографічної наочності. Для того щоб учні могли відтворити за картою географічну дійсність, необхідно навчити їх читанню карт. Сутність читання карти полягає в розумінні сутності картографічних позначень. Колір, лінії, значки, слова, цифри і т. ін. на карті говорять про приховану за ними дійсність. Читати карту — це означає вміти за поєднанням умовних позначень, їх просторових комбінаціях уявляти місцевість так, як це є насправді.

З точки зору психології процес читання карти має певні труднощі. Вони обумовлені тим, що читання карти передбачає:

а) уміння знаходити умовні позначення, знати, що вони зображають;

б) здатність уявляти реальні об'єкти і явища, зображені символами. В.П. Буданов зазначав, що "читання карти зовсім не можна розуміти як читання написаних на карті назв річок, населених пунктів та ін." [11].

Читати карту — це значить пов'язувати знаки картографічної азбуки (точніше, її умовні знаки і кольори) в слова і вислови; це значить навчитися за поєднанням символів бачити місцевість такою, як вона є насправді, навчитися оживляти карту, подумки населяти її живими істотами і наповнювати рухом, властивим зображеній на карті місцевості" [11, с. 7]. Викладене показує, що читати карту може лише учень, який володіє запасами уявлень, "образів" про навколишній світ. Звідси випливає, що навчанню молодших школярів читанню карти мають передувати екскурсії, спостереження в природі, широке використання образних засобів навчання.

Формування географічних уявлень за картою досягається шляхом накопичення у свідомості учнів географічних образів і багаторазових вправ за картою. Дуже корисні завдання типу: "Покажіть на карті розташування зони степів України. Пригадайте відеофільм "Степи України" і розкажіть про природу степів та їх використання людиною"; "Дайте характеристику Карпатських гір, використовуючи карту та ілюстрації" та інші. Важливі прийоми, які сприяють формуванню образів географічного простору, — зразки опису об'єктів за картою вчителем, читання науково-популярної літератури.

Слід зазначити, що географічні образи, сформовані за допомогою карти та інших засобів наочності, — це ще не географічні знання. В них відсутні такі важливі компоненти географічних знань, як факти, точні вимірювання, закономірності. Необхідна ланка в роботі з картою — використання її в якості джерела географічних знань. До розряду знань, які формуються на основі карт, належать такі: встановлення величини об'єктів (відстаней, глибин, висот); визначення складу і розташування об'єктів і явищ, що вивчаються (родовища корисних копалин, галузі промисловості та їх розташування та ін.); встановлення причинно-наслідкових зв'язків, закономірностей тощо. Характер роботи з картою суттєво змінюється залежно від того, використовується вона як засіб наочності чи як джерело знань: в першому випадку карта розглядається, а зміст її доповнюється уявою, трансформується в образ; у другому — ретельно вивчається, а результатом вивчення є точний кількісний або якісний результат. Залежно від того, з якою метою (засіб наочності чи джерело знань) використовується карта, переважає або конкретно-образна, або абстрактно-логічна форма мислення [37].

Успішна робота з картою вимагає не тільки її читання, але й розуміння. Розуміння карти — це тлумачення співвідношень географічних об'єктів і явищ, зображених на карті, встановлення зв'язків між ними за допомогою використання теоретичних географічних знань. Викладене вище показує, що розуміння карти — вища форма прояву картографічних знань. Приходить воно до учнів не одразу, а шляхом тривалих вправлянь. Як і будь-який мислительний процес, воно утворюється в результаті ряду розумових операцій — порівняння, аналізу, синтезу, умовисновків, що спираються на знання карти і теоретичні географічні знання.

Таким чином, значення карти в процесі вивчення природознавства не обмежується використанням її як засобу наочності і джерела знань. Карта служить важливим засобом активізації і актуалізації теоретичних географічних знань, які залучаються в роботі з картою для розуміння сутності розглядуваних на ній географічних явищ.

В сучасній методиці природознавства виділяють три рівні картографічної діяльності.

Перший рівень — догеографічний. На цьому рівні учні, спираючись на найпростіші знання і життєвий досвід, оволодівають елементарним читанням плану і фізичної карти. Властивості об'єктів вони з'ясовують за їх зовнішнім виглядом: річка Дніпро, Кримські гори, населений пункт і т. д.

На другому рівні учні повинні співвідносити наявні у них географічні знання і уявлення з картою, відтворювати просторові уявлення про розміщення і взаємне розташування об'єктів, зіставляти найпростіші характеристики місцевості і окремих об'єктів, наприклад вказати витік, гирло, протяжність, басейн річки і т. ін. На цьому рівні карта використовується головним чином як засіб наочності.

Третій рівень включає знання (розуміння карти, уміння користуватися нею як джерелом знань, широко використовуючи наявні теоретичні знання. Учні на цьому рівні вільно орієнтуються в карті, володіють методом порівняння карт, можуть дати комплексну характеристику території: виявити її просторові, природні, соціально-економічні особливості, причинно-наслідкові зв'язки і закономірності, характер діяльності населення тощо [2].

Рівні роботи з картою співвідносяться з концепцією розвивального навчання і узгоджуються з рівнями пізнавальної діяльності учнів. Не можна вимагати від школярів (якщо вони не оволоділи знанням карти, не мають запасу картографічних і географічних уявлень) опису об'єктів і територій — вони просто не зможуть виконати завдання. Співвідношення рівнів роботи з картою із рівнями пізнавальної діяльності учнів дозволяє намітити загальний шлях навчання роботі з картою. Він полягає у поступовому переході з одного рівня на інший.

Loading...

 
 

Цікаве