WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Філософські проблеми геосистем - Курсова робота

Філософські проблеми геосистем - Курсова робота

Центральним розділом вчення про геосистеми є вивчення динаміки природної середи, яке відкриває прямі шляхи наукового пізнання впливу людини на структуру і функціонування геосистем, допомагає розкрити механізм антропогенних дій на природу.

Системна парадигма відкрила можливість переглянути логічні основи учення ландшафтній сфері і чітко обмежити завдання фізичної географії від галузевих географічних дисциплін. Зближення з екологією йде безперервно.

З часів М. Ломоносова і І. Канта (1724–1804) фізична географія відбрунькувала від себе цілу лаву наукових дисциплін: як географічних наук (гідрологія), що залишилися в крузі, так і що відійшли до фізичних (метеорологія) або геологічних (геоморфологія). Втрата частки змісту на деякий час коливала положення фізичної географії в академічних сферах і її авторитет в університетах. Проте, базуючись на вченні про геосистеми, а також у зв'язку з необхідністю вирішення завдань охорони і оптимізації навколишнього людину середовища, фізична географія знову набуває підстав претендувати на суверенітет і первинну роль у вивченні круга проблем, що хвилюють людство. Вчення про геосистеми відноситься до однієї з основоположних дисциплін прикладної науки майбутнього про принципи і методи зміни земній поверхні в потрібному для людини напрямі.

Для пізнання ландшафтної сфери особливо істотна класифікація її підрозділів. В даний час вона ґрунтується на морфологічних і функціональних показниках, а також підрозділі геосистем на корінні, похідні і різного роду їх змінні стани. Найбільш велике, що привнесене за останній час в проблему ландшафтної класифікації, – це уявлення про інваріант геосистем.

Концепції інваріанта, що прийшла з математики, призначено зіграти у фізичній географії не меншу роль, чим вона вже зіграла в кристалографії і особливо у вченні про асиметрію, яке ґрунтується на двох протилежних початках: перетворенні (зміні) і збереженні (інваріанті). Подібно до того, як і в світі кристалів, в географічній оболонці відбуваються постійні перетворення і разом з тим зберігаються деякі властивості, які в сукупності є інваріантом по відношенню до певних зміщень в часі і просторі.

Тільки шляхом виявлення цих елементів, що зберігаються, і їх зв'язків ми в змозі побудувати класифікацію геосистем, що відображує закони, що діють в природній середі і перетворення, що породжують її.

Нашу увагу часто привертають перетворення в природній в середі в межах одного інваріанта, викликані багатьма, нерідко випадковими діями людини. Звичайно, їх необхідно знати. Проте вивчення цих випадкових проявів не повинне позбавляти нас можливості осягнути фундаментальні закономірності природи. Людина давно прагне абстрагувати закони природи від випадкового з тим, щоб якнайповніше з'ясувати і пізнати їх.

Просторовий діапазон сучасної географії в порівнянні з минулим значно розширився і поглибився. Швидкісні засоби зв'язку і орбітальні спостереження надали небачені можливості для досліджень в планетарному масштабі, значення яких посилилося завдяки використанню геофизичної апаратури. Зіставлення різних тематичних карт світу відкрило нові перспективи географічного аналізу. Відмітимо, проте, що саме по собі завдання виявлення планетарних закономірностей є іконним для географії, а науково-технічний прогрес лише забезпечив її здійснення на якісно новому і незрівнянно вищому рівні.

Все це неможна сказати про комплексні географічні дослідження на невеликих просторах, про так звані геотопологічні дослідження, які по суті чужі фізичній географії минулого і проводилися лише галузевими географічними дисциплінами. В даний час географічні дослідження на топологічному рівні набули світового поширення в різних країнах. У зв'язку з цим вже виникло багато методичних, теоретичних і прикладних питань, що підлягають обговоренню.

Топологічні аспекти в географії мають велике значення для вирішення багатьох питань, що стосуються спонтанної і антропогенної динаміки геосистем, пізнання екологічних режимів земель і інших найважливіших особливостей природної середи. Від досліджень на топологічному рівні треба чекати, перш за все, виявлення інваріанта геосистем. Ці дослідження відкривають шляхи і для кількісних методів оцінки моделювання географічних процесів і структур. Нарешті, з ними пов'язано багато нових науково-організаційних питань, зокрема організаційна структура географічних стаціонарів, на яких ведеться розробка шляхів захисту біосфери, а також принципів і методів оптимізації навколишнього людину середовища. Якщо перші результати робіт на топологічному рівні здавалися далекими від регіональних географічних проблем, то у міру подальшого розвитку таких робіт визначилися можливості їх регіональної інтерпретації. В даний час це є актуальною проблемою, оскільки сприяє розширенню застосування точних методів в географії і можливості експериментальної перевірки початкових теоретичних положень.

Традиційні для географії регіональні проблеми при системному до них підході також виявляють нові точки зростання. Просторовий аналіз геосистем шукає методи прийнятні для вирішення назрілих завдань. Певні результати отримані при регіональній інтерпретації досліджень по методу комплексної ординації, покликаному систематизувати зв'язки між компонентами геосистеми на статичній основі. Побудови факторіальних і різного роду динамічних рядів також є дієвими прийомами просторового аналізу. Останній укладає окрім іншого дані про пристрій окремих регіонів і різноманітних їх поєднань.

Концепція геосистем дозволяє зближувати завдання просторового і функціонального аналізів не лише стосовно окремих ландшафтів, але і в масштабі таксономічних підрозділів планетарного порядку. Функціональний аналіз в корені перетворить методи і традиції географії минулого і таїть в собі можливості нових узагальнень. Ми можемо мислити великий круговорот субстанції в географічній середі як ієрархію підлеглих один одному і як би вкладених один в іншій круговоротів, що здійснюються як в біоценозах, так і мікро-, мезо- і макрогеохорах. Таксономічна шкала геосистем – це не один тільки табель їх рангів, але і співвідношення масштабів їх матеріально-енергетичної активності.

Необхідною умовою вивчення географічних просторів є як дослідження в природі, так і створення певних узагальнень, що відображають територіальні особливості і функціональну структуру цих просторів. Це досягається шляхом створення серії тематичних карт і за допомогою моделювання іншого роду. Картографія – якнайдавніший розділ наукової діяльності, але лише недавно вона досягла стану, при якому її тематичний напрям зміг задовольняти запити вчення про геосистеми. Цьому сприяв, разом з іншим, перехід картографії в сферу наукової інформатики. Моделювання природної середи тільки пробиває собі дорогу в науковій практиці. Гідність моделі в її лаконічності, в усуненні тих деталей, які не збагачують її принципово, а затушовують найголовніші закономірності.

Проте проблеми картографування і моделювання не можуть вирішуватися однозначно. Для досягнення кожної конкретної мети потрібні різні за змістом і характеру побудови тематичні карти. А також різні і нерідко багато моделей. Останні можуть бути використані для розділення складного на елементи, а в інших випадках, навпаки, для отримання синтетичного уявлення. Дуже важливу допоміжну роль грають графи. Їх роль особливо велика в тих випадках, коли ще немає достатніх даних для побудови моделей.

При планеруванні науково-дослідної роботи передбачається і що все відноситься до її впровадження у виробництво. Вчення про геосистеми має вихід в практику через проектну і планову документацію, в яких використовується перероблена географічна інформація. Такого роду додаткова науково-технічна робота, яка входить складовою частиною в географічне дослідження, і складає суть прикладної географії заслуговує на всестороннє обговорення в програмному і науково-організаційному стосунках.

Loading...

 
 

Цікаве