WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Урбанізація як всесвітній процес. Географія найбільших мегалополісів світу - Курсова робота

Урбанізація як всесвітній процес. Географія найбільших мегалополісів світу - Курсова робота

В економічно розвинутих країнах, навпаки, проводяться великі зусилля по регулюванню процесу урбанізації, керуванню ними. У цій роботі, що нерідко здійснюється методом проб і помилок, поряд з державними органами беруть участь архітектори, демографи, географи, економісти, соціологи, представники багатьох інших наук. Сучасні процеси росту, склад і розміщення населення викликають багато складних проблем, деякі з яких носять всесвітній характер, а деякі специфічні для країн різних типів. Найбільш важливі з них – триваючий швидкий ріст населення світу, міжнаціональні відносини, урбанізація.

Майже всі проблеми світового народонаселення, як ніколи колись, найтіснішим образом переплітаються в процесі світової урбанізації. У найбільш концентрованій формі вони виявляються в містах. Там же сконцентровано – дуже часто до крайніх меж – саме населення і виробництво. Урбанізація – складний різноманітний процес, що торкається всіх сторін світового життя. Тому він одержав широке відображення в літературі, насамперед у економіко - і соціально - географічній. Відзначимо лише деякі особливості світової урбанізації на порозі третього тисячоліття. Урбанізація як і раніше продовжується швидкими темпами в різних формах у країнах різного рівня розвитку, у неоднакових умовах кожної країни, і вширину, і всередину, з тією або іншою швидкістю.

Темпи щорічного приросту городян майже удвічі вищі, ніж приріст населення світу в цілому. У 1950 р. у містах жило 28% світового населення, у 1997 р. – 45%. Міста різного рангу, значення і величини швидко розростаються пригородами, агломераціями, ще більш великими урбанізованими зонами, практично охоплюють своїм впливом основну частину людства. Найважливішу роль при цьому грають великі міста, насамперед міста-мільйонери. Останніх у 1950 р. нараховувалося 116, у 1996 р. їх уже 230. Міський спосіб життя населення, міська культура в самому широкому змісті слова усе більш поширюється в сільській місцевості більшості країн світу. У країнах, що розвиваються, урбанізація в основному йде "вшир" у результаті масового припливу у великі міста переселенців із сільської місцевості і малих міст. За даними ООН, у 1995 р. частка міського населення в країнах, що розвиваються, у цілому склала 38%, у тому числі в найменш розвитих – 22%. Для Африки цей показник був 34%, для Азії – 35%. А от у Латинській Америці городяни складають нині більшість населення: 74%, у тому числі Венесуелі – 93%, у Бразилії, на Кубі, у Пуерто-Ріко, Тринідаду і Тобаго, Мексиці, Колумбії і Перу – від 70% до 80% і т.д. Лише в деяких найменш розвитих державах (Гаїті, Сальвадор, Гватемала, Гондурас) і в малих острівних країнах Карибського басейну городян менше половини – від 35% до 47%.

Показники високого рівня урбанізації формально характерні для порівняно деяких, найбільш розвинутих країн Азії й Африки. Однак фактично і ці, і деякі інші країни Азії мають різні риси давньої, навіть древньої урбанізації (Китай, Індія, країни Середнього і Близького Східу, Південно-Східної Азії й ін.). Висока частка городян, крім (Сінгапур, Дунган, Аоминь), у близьких до них по характеру розселення деяких арабських держав, особливо нафтовидобувних: Кувейту (97%), Катару (91%), ОАЕ (84%), Йорданії (72%). Дуже велика частка городян характерна так само для найбільш розвинутих держав на крайньому заході Азії: Ізраїлю (91%), Лівану (87%), Туреччини (69%).

В індустріально розвинутих країнах урбанізація "вшир" давно вичерпала себе. У XXI столітті більшість їх вступають практично суцільно урбанізованими. У Європі городяни складають у середньому 74% населення, у тому числі в Західній – 81%, в окремих країнах – ще більше: у Бельгії – 97%, Нідерландах і Великобританії – 90%, у ФРН – 87%, хоча деяке – помітно менше: в Австрії, наприклад – 56%, у Швейцарії – 61%. Висока урбанізованість у Північній Європі: у середньому, а також у Данії і Норвегії – 73%. Помітно менше вона в Південній і Східній Європі, але, звичайно, при інших показниках урбанізації, вище, ніж у країнах, що розвиваються. У США і Канаді частка міського населення досягає 80%.

У частці економічно розвинутих країн нині характерна урбанізація "усередину": інтенсивна субурбанізація, утворення і поширення міських агломерацій і мегаполісів. Концентрація промисловості транспорту погіршила економічні умови життя у великих містах. У багатьох районах населення тепер росте швидше в малих містах, по окраїнах, ніж у центрах агломерацій. Нерідко найбільші міста, насамперед міста-мільйонери, втрачають населення через його міграцію в пригороди, міста супутники, подекуди в сільську місцевість, куди воно приносить міський спосіб життя. Міське населення промислово розвинутих країн зараз практично не росте.

4. Розміщення і динаміка міського населення

Розміщення і динаміка міського населення досить нерівномірна. На Азію в 1994 р. приходилося близько 46% міського населення світу, на Європу – 21%, на Латинську Америку – 14%, на Африку – 10%, на Північну Америку – більш 8%.

Виразна контрастність розміщення городян по країнах. У 1995 р. п'ять з них з міським населенням більш 100 млн. кожна (Китай, Індія, США, Бразилія, Росія) концентрували разом 1060 млн. городян, або 41% міського населення Землі.

Важлива особливість світової урбанізації останніх десятиліть –вихід на авансцену країн, що розвиваються. У 1994 р. у них проживало вже 65,5% усіх городян світу (у 1950 р. – тільки 40,1%), а до 2025 р., за прогнозами демографів ООН, цей показник зросте майже до 80%.

Країни, що розвиваються, сильно впливають також на якісні сторони розвитку світової урбанізації. Гнітюча частина їхніх городян – учорашні сільські жителі, що часто сприяють "деревенізації" міста, приносячи в нього норми поводження і системи цінностей, властиві сільської місцевості. Ріст населення в містах цієї групи країн, значно випереджаючи попит на робочу силу, супроводжується не тільки абсолютним, але часом і відносним розширенням тих соціальних шарів, що не беруть участь ні в сучасному виробництві, ні в сучасному споживанні і залишаються в сутності неурбанізованими. Звідси велика поляризація міського населення країн, що розвиваються, недостатнє прилучення значної його частини до міського способу життя. І все-таки люди продовжують стікатися в міста. Для цього є підстави. Дослідження показали, що незважаючи на всі проблеми і катастрофічні прогнози, якість життя у великих містах краща, ніж у малих і в сільській місцевості: у них вища тривалість життя і нижча дитяча смертність, більш кваліфікована медична допомога, ширші можливості одержати і знайти роботу, великі заробітки, комфорт і т.д. Або, як пише американський соціолог Льюіс Мамфорд, "місто – символ можливостей". І хоча городяни складають трохи більше 30% населення країн, що розвиваються, на них приходиться більш 60% внутрішнього валового продукту цих країн.

5. Великі міста і міські агломерації

Одна з найбільш важливих особливостей урбанізації – посилення концентрації населення у великих містах, міських агломераціях. Зосередження населення у великих містах було характерно для другої половини XIX століття (Північна Америка, закордонна Європа, Латинська Америка) і ще більша – для першої половини XX століття (Росія – СРСР, Африка, Азія, Австралія).

Із середини XX століття на планеті швидко ростуть міста (звичайно це міські агломерації) з населенням більш 1 млн. жителів. Їхня кількість збільшилася в 1950 – 1990 рр. з 77 до 281, а сумарна чисельність населення в них – з 187 млн. чоловік до 800 млн. У результаті в 1990 р. третина всіх городян світу проживала в агломераціях – "мільйонерах".

Міська агломерація – скупчення міст навколо великого міста – центру. Особливо швидко ростуть вони в країнах Азії, Латинської Америки й Африки. В Азії в 1990 р. нараховувалося 118 таких агломерацій, більше всього – у Китаї (38), Індії (24), Пакистані, Індонезії і Південній Кореї (по 6 у кожній з них); у Латинській Америці – 40; в Африці – 25.

З кінця 70-х рр. помітно ростуть великі міські агломерації з населенням більш 10 млн. жителів, головним чином у країнах, що розвиваються.

У 1970 р. таких утворень було всього 3 (Токіо, Нью-Йорк, Шанхай), а в 1990 р. уже 12 (список поповнили Мехіко, Сан-Пауло, Баібей, Лос-Анджелес, Пекін, Калькутта, Буенос-Айрес, Сеул і Осака). За прогнозами, до 2000 р. число таких великих агломерацій досягає 21-25, головним чином завдяки країнам Азії (Джакарта, Тяньцзінь, Карачі, Делі, Маніла, Дакка). Це ще більш підсилить південно-східно-азіатський вектор у світовій урбанізації. Адже сьогодні в Азії зосереджено біля половини городян землі, тоді як у 1950 р. – 1/3.

Дуже швидкі темпи характерні для розвитку великих міст, тобто міст із населенням більш 100 тис. чоловік. З 1800 по 1980 р. кількість великих міст збільшилася приблизно в 30 разів, чисельність населення в них – у 51, а частка населення, що проживає в таких містах, у всьому населенні – у 12 разів. Особливо швидкий ріст великих міст відбувався в XX столітті. Ще більш швидкими темпами росту відзначаються найбільші міста – мільйонери. У 1800 р. у світі було тільки одне місто з населенням більш 1 млн. чоловік (0,1% населення Землі), у 1900 р. їх було вже 10, а до початку 90-х рр. – близько 320. Очікують, що до 2000 р. у світі буде близько 430 міст – мільйонерів, і вони зосередять більш 20% населення Землі.


 
 

Цікаве

Загрузка...