WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Сутність і структура природно-ресурсного потенціалу - Курсова робота

Сутність і структура природно-ресурсного потенціалу - Курсова робота

Кафедра менеджменту

Контрольна робота

з дисципліни "Розміщення продуктивних сил"

Сутність і структура природно-ресурсного потенціалу

Сутність і структура природно-ресурсного потенціалу

Структура та методи оцінки природно-ресурсного потенціалу

Природно-ресурсний потенціал регіону є важливим фактор розміщення й розвитку його продуктивних сил. Він визначається сукупною продуктивністю природних ресурсів у конкретно-географічних природних умовах. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства.

Природні умови – це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Однак природні умови значним чином визначають особливості економічної діяльності людини, опосередковано визначають ступінь їх ефективності.

Таким чином, компоненти природи стають природними ресурсами тоді, коли людина залучає їх у процес виробництва як предмет або засіб праці. У випадку опосередкованого впливу на економічну діяльність ці компоненти природного оточення оцінюються або як природні умови, або як системні компоненти природного середовища функціонування продуктивних сил. Таким компонентом, наприклад, є глибокі надра землі, які ми поки не можемо використати в якості ресурсу, але знаємо про їх існування. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Сучасні дослідники виділяють такі його складові:

  • мінеральні;

  • земельні;

  • водні;

  • лісові;

  • фауністичні (мисливсько-рибальські);,

  • природно-рекреаційні ресурси.

Іноді вчені окремо виділяють в якості компонентів ресурсів просторові ресурси розміщення продуктивних сил, кліматичні, геотермальні ресурси, енергетичні ресурси приливів та відливів, ресурси атмосферного повітря тощо.

Природні ресурси оцінюються також за ознаками належності до ресурсної бази розвитку певних видів виробництв:

  • промислові природні ресурси;

  • сільськогосподарські природні ресурси;

  • культурно-ландшафтні ресурси розвитку рекреаційної галузі та просторового розміщення галузей соціальної сфери.

  • ресурси просторового розміщення галузей інфраструктури(транспортних шляхів, ліній зв'язку тощо).

Природні ресурси оцінюються за ознаками вичерпності, за якими вони поділяються на дві групи: вичерпні (більшість ресурсів) та невичерпні, (тепло землі й сонця, енергія води та вітру). Якщо ресурси можуть бути штучно або через природні механізми відновлені, як-то: лісові насадження, фауністичний світ, ґрунтовий покрив, водні ресурси тощо, вони вважаються відновлюваними. Усі мінеральні ресурси вважаються невідновлюваними. Усі природні ресурси оцінюються з різних точок зору для з'ясування можливостей їх використання у виробничій діяльності людей. Так, існують інженерно-технологічна, економічна та екологічна (еколого-економічна) види оцінки природних ресурсів. Інженерно-технологічна оцінка проводиться для винайдення засобів оптимального використання або видобутку ресурсів та первинної оцінки можливостей його застосування у суспільному виробництві.

Економічна оцінка ресурсів включає в себе три основні концептуальні підходи до цього процесу:

  • метод оцінки приросту новостворених вартостей завдяки залученню компонентів природних ресурсів у господарський обіг економічного району, країни тощо;

  • метод оцінки витрат і відтворення природних ресурсів;

  • метод оцінки ресурсів через диференціальну ренту і замикаючі витрати виробництва.

Комплексна оцінка природокористування є можливою тільки через застосування еколого-економічних методів для визначення екологічно виправданих обмежень розміщення й розвитку продуктивних сил за науково обгрунтованими критеріями використання ресурсів.

Особливості просторового розміщення природно-ресурсного потенціалу країни

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність рудних і нерудних (у т.ч. паливних) корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. . На даний час в надрах України виявлено близько 20000 родовищ і проявлень 111 видів природних і техногенних корисних копалин, з яких 9051 родовище (з урахуванням комплексності). 96 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів, в тому числі: родовищ нафти і газу - 984, метану вугільних родовищ - 127, вугілля 766, торфу - 1568, сапропелю 274, металічних корисних копалин - 358, неметалічних корисних копалин - 3907, підземних вод -1067. До числа розвіданих належать 7667 родовищ 96 видів корисних копалин.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля – переважно в Дніпровському басейні. В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ. На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській. Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

У структурі рудних ресурсів України домінують залізні та марганцеві руди, основні родовища залізних руд зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському басейні.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті – у Донбасі і Закарпатті; титану – в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів – у Дніпропетровській області; алунітів – у Закарпатті, нефелінів – Приазов'ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища було свого часу розпочато в Закарпатті.

Україна багата на неметалічні корисні копалини, серед яких виділяються за запасами кухонна сіль (Східний район), самородна сірка (Карпатський), вогнетривкі глини, високоякісний каолін (Полісся та Центральний район), облицювальний камінь тощо (Житомирське Полісся). Великі запаси калійно-магнієвих солей зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях. В усіх регіонах країни є запаси сировини для виготовлення будівельних та конструкційних матеріалів. Помітною є їх частка в структурі мінерального потенціалу Полісся, Карпатського, Центрального та Південного економічних районів.

Земельні ресурси використовуються за двома основними призначеннями - як просторовий ресурс розміщення інших компонентів продуктивних сил та як основний засіб сільськогосподарського виробництва та лісового господарства. Земельні ресурси, як складова природно-ресурсного потенціалу, відіграють провідну роль в матеріальному виробництві. Земельні ресурси України є основними в структурі її природно-ресурсного потенціалу (44,4% всього природного багатства держави). На відміну від мінеральних та водних ресурсів, в яких лише невелика частина на певний момент часу безпосередньо використовується у виробництві чи споживається для побутових і інших цілей, (наприклад, для водних ресурсів – це одиниці відсотків від загальних запасів), питома вага земельних угідь тільки сільськогосподарського користування, становить по Україні більше двох третин земельного фонду. Окрім того, частина земельного фонду використовується під розробку корисних копалин, будівництво, розміщення підприємств промисловості та сільського господарства Таким чином, земля, являючи собою вичерпний, але відновлюваний ресурс, постійно знаходиться під значним антропогенним навантаженням, що й визначає особливості користування цим видом ресурсів, якими є високий рівень освоєння, екологічна нестійкість ресурсу та пов'язана з цим необхідність постійного відтворення грунтів, регіональна диференційованість продуктивності земель. Остання визначається належністю даної території до певної природно-географічної провінції. Найвищою є родючість ґрунтів у Степу (Південний, Донецький та частково – Придніпровський економічний райони), Лісостепу (Подільський, Східний та частково - Центральний район), де переважають чорноземи, а найнижчою - у Поліській зоні (Поліський, частково - Карпатський та Східний райони). Значною внутрішньою диференціацією родючості земель, пов'язаною з гірськими природними умовами, відзначається у цілому Карпатський економічний район. Умови землекористування у цілому в Україні є достатньо складними. Рілля з граничними витратами і важкими грунтами займає 57% земельної площі, зокрема: по Карпатському регіону - 83, Поліському - 74, Центральному - 48, Подільському - 44, Донецькому - 72, Східному - 34, Придніпровському - 56, Південному - 64 відсотки. За економічними ознаками рілля нормальної продуктивності в Україні займає лише 14 млн. 189 тис га.

Загальна земельна площа суші України становила 57939,8 тис.га; її сільськогосподарська освоєність складала 72,2%, розораність – 57,1%; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь сягала 79,1%.

Для земельних ресурсів України характерною є наявність значної кількості екологічних проблем. Так, тільки площа території, забрудненої в результаті Чорнобильської аварії, перевищує 3,5 млн. га. Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів України є досить диференційованим у територіальному розрізі. Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають відносно родючі землі Запорізької, Миколаївської, Кіровоградської, Дніпропетровської, Одеської та Херсонської областей. Найнижчою є сільськогосподарська освоєність гірських територій та заболочених земель Полісся. Для Поліського економічного району спостерігається й найнижчий в Україні рівень еколого-економічної ефективності землекористування, який є близьким до гранично припустимого для використання в суспільному виробництві.

Loading...

 
 

Цікаве