WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Розвиток соціальної географії в СРСР - Курсова робота

Розвиток соціальної географії в СРСР - Курсова робота

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна

Геолого-географічний факультет

Кафедра соціально-економічної географії та регіонознавства

Основи соціальної географії

Реферат

Розвиток соціальної географії в СРСР

Харків – 2008 р.

План.

  1. Вступ..................................................................................3

  2. Вчені, що працювали в області соціально-економічної географії протягом існування СРСР................................................................5

3. Висновки. Головні тенденції розвитку соціальної географії в СРСР.12

Список літератури.........................................................................13

1. Вступ.

Радянська економічна географія в перших роках свого існування грала значну роль в розробці нової системи адміністративно-територільного устрою країн, її економічного районування, складанні перших регіональних економічних програм. В якості обов'язкової дисципліни учбового мінімума економічна географія викладалась студентам всіх вузів. Однак з часом все більше і більше ідеологізувалася, творчий потенціал її зменшувався, і економічна географія знову, як і в роки Російської імперії, перетворилася на описову дисципліну, яка повинна була показувати успіхи соціалістичного будівництва у просторовому аспекті. Тим не менш зусиллями вчених радянська соціалістична географія все ж в окремих галузях добилася певних успіхів.

Виконані у 20-ті роки методологічні розробки по економічному районуванню з часом збагатилися новим досвідом і теоретичними положеннями. В радянській економічній географії з'явилася нова самостійна гілка − економічне районування, невід'ємна частина управління розвитком і розміщенням виробничих сил країни. Великий вклад в науку внесли Н.Н. Баранський (1881-1963), Н.Н. Колосовський (1892-1954), мова про яких піде нижче.

На жаль, в радянські роки в науці йшла непримиренна боротьба, що не терпить іншої думки, внаслідок чого - галузево-статистичний напрям практично загинув, ас ним і роль економічної географії, в системі економічних наук. Виявившись відірваною від економічних наук, економічна географія до певної міри відійшла і від планових розробок, втративши своє попереднє народногосподарське значення. Разом з цим відбулося значне зближення економічної географії і фізичної. Економічна географія| міцно зайняла своє місце в системі географічних наук, а основним предметом її дослідження став географічний розподіл праці.

Починаючи з 60-х рр. радянської економічної географії торкнулися процеси, яке відбувалися і в зарубіжній географії (перш за все, в географії людини) - "гуманізація", математизація, екологізація. Виділилися і оформилися в самостійні розділи економічної географії − географія населення і географія міст. Отримали розвиток такі дослідницькі набавляння, як географія науки, рекреаційна географія, географія раціонального природокористування, оціночна географія природних ресурсів, географія сфери обслуговування. Процес соціологізування і екологізації економічної географії був обумовлений необхідністю вирішити нові проблеми, з якими зіткнулося суспільство, − загострення екологічної ситуації, необхідність раціональнішого використання природних ресурсів, поява нових соціальних процесів в місті і сільській місцевості. У теперішній час формуються нові напрями досліджень - географія образу і якості життя, соціальна географія міста і села, географія культури тощо.

Процес соціологізування економіко-географічної науки набув такі значні розміри, що це спричинило за собою структурні і наочні зміни в самій науці. Відповідно до цього вона почала називатися з кінця 80-х рр. "Економічна і соціальна географія". Активну участь в процесах соціологізування економічної географії брали і приймають В.В. Покшишевський, Г.М. Лаппо С.А. Ковалев, Б.С. Хорев і др. В окремі наукові відгалуження оформилися географія промисловості (А.Т. Хрущев), географія сельського господарства і агропромислового комплексу (А.Н. Ракітников, Н.Д. Пістун,, А.І. Ісаєв), економіко-екологічна географія (С.Б. Лавров), географія водного господарства (О.Л. Вендров, А.П. Голиков, С.С. Льовковській)*

Як і в зарубіжній географії, в радянській соціально-економічній географії наприкінці 60-х - початку 70-х рр. відбулася математизація її досліджуванного апарату ("кількісна революція"), яка підвищила конструктивність і творчі можливості науки.

В цьому рефераті приведені лише деякі вчені, які були зайняті в економічній і соціальній географії СРСР протягом різних періодів існування цієї держави. Кожен з цих вчених вніс дуже великий вклад у розвиток соціально-економічної географії і науки взагалі.

2. Вчені, що працювали в області соціально-економічної географії протягом існування СРСР.

Степан Рудницький (1877-1937) - фундатор модерної української географії загалом і СГ зокрема. Академік ВУАН, дійсний член НТШ і багатьох Європейських наукових товариств, доцент Львівського і професор Українського Вільного Університету (Відень, Прага), один з організаторів Українського Вільного Університету (1921). Організатор і керівник Українського інституту географії і картографії (1927) у Харкові. Народився у Перемишлі, розстріляний у большевицькому ГУЛАГу 3 листопада 1937 р. (урочище Сандормох поблизу Медвеж'єгорська у Карелії).Учений створив теоретичні основи української географічної науки. Виклав їх у праці "Нинішня географія" (1905). Вважав "землю − об'єктом дослідження усієї географії земну поверхню і трактував нашу науку як просторову, що вивчає реальні об'єкти і процеси і визначає закони їхньої просторової взаємодії. Скласифікував ні наукові дисципліни: передусі загальні (номотетичні) й описові (регіональні, дескриптивні) їхні групи. В загальній географії, крім математичної (геодезія, картографія), фізичної, біологічної, виділив аптропогеографію. В її складі — географія населення, культури, економічна та політична. Великий його внесок у методику географічних досліджень, у якій він виділяв чотири етапи: морфологічний (дослідження просторового складу і структури явищ на земній поверхні), гістолологічний (змістовний - з'ясування сутнісних особливостей елементів цього складу), генетичний (дослідження походження явиш і процесів) та динамічний (вивчення функціонування об'єктів і явищ в часі). У СГ С. Рудницький дотримувався антропо-географічного напряму. З його антропогеографічних праць слід назвати такі: "Коротка географія України. Антропогеографія" (1914), "Україна. Край і народ" (1916), "Основи землезнання України. Антропогеографія" (1926). В цих та інших працях він визначив максимальну (1056 тис. км2) і мінімальну (905 тис. км2) українську національну територію.

С. Рудницький заклав наукові основи української політичної та військової географії загалом (праці у 1914—1923 рр.), зокрема у його фундаментальній монографії "Українська справа з погляду політичної географії" (1923), і особливо політичної географії України. У державотворенні головним вважав національний принцип (а не класовий чи большевицько-інтернаціональний). Розумів Україну як країну, що має об'єднати всі українські етнічні землі "від Сяну до Дону і по Кавказ" у єдину Соборну Самостійну Державу. Велику увагу звернув на причорноморське географічне положення нашої України, її вихід до країн Близького і Середнього Сходу, а також межування з Росією і Польщею.

Н.Н. Баранський (I881-I963). Він і його учні розробили теорію економічного районування, багато зробили для розвитку соціально-економічної картографії, популяризації географічного мислення і освіти

Н.Н. Колосовский (I892-I954). Н.Н. Колосовський створив вчення про енергозберігаючі цикли і територіально-промислових комплексах. Баранський і Колосовський і їх послідовники створили основоположні принципи соціально-економічної географії:

1. Єдність економічної і фізичної географії

2. Історизм

3. Просторовий аспект дослідження з використанням картографічного метода.

4. Конструктивність вирішуємих питань.

5. Комплексний підхід до досліджуваних об'єктів і процесів.

Володимир Кубійович (1900-1985) - найбільш яскравий представник української антропогсографії у міжвоєнний період. Почесний член НТШ, керівник його Географічної комісії (а після війни - один з відроджувачів НТШ в еміграції, довголітній Голова його Європейського відділу). Народився у м. Новий Санч (Польща), закінчив Краківський університет, де до війни працював доцентом. Наприкінці війни емігрував до Баварії (професор Українського Вільного Університету, перенесеного з Праги до Мюнхена), а у 1951 р. - до Франції (м. Сарсель поблизу Парижа). В 1952-1985 рр. - головний редактор 21 -томного видання "Енциклопедія Українознавства" (в тому числі сім томів англійською мовою; останні три було видано вже після смерті В. Кубійовича проф. Данилом Струком).

В. Кубійович - прямий спадкоємець наукової спадщини С. Рудницького і продовжувач його українознавчих ідей. Його творчістю закінчується перед Другою світовою війною короткотерміновий період становлення української географії. Найвідоміші праці (співавтор і редактор): "Атлас України й сумежних країв" (1937) та "Географія українських й сумежних земель" (1938, 1943). Це колективні праці багатьох західноукраїнських географів, природодослідників та інших учених, де роль В. Кубійовича була домінуючою. Як і у дослідженнях С. Рудницького, Україна тут показана в її етнічних межах, тоді коли вона перебувала під займанщиною чотирьох держав (Росія, Польща, Чехо-Славаччина, Румунія). "Атлас України й сумежних країв" - це перший національний атлас Соборної України. Внесок В. Кубійовича особливо великий у національну демогеографію. Він дослідив динаміку українців та етнічних меншин (поляків, росіян, євреїв) на наших землях, починаючи з другої половини

Loading...

 
 

Цікаве