WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Ресурси світового океану - Курсова робота

Ресурси світового океану - Курсова робота

Запаси прісної води у айсбергах

Колосальні ресурси чистої і прісної води (близько 2 тис. км3) знаходяться в айсбергах, 93% яких дає материкове зледеніння Антарктиди. Важливий запас льодовикових гір, що щорічно відколюються від льодовиків і плавають в океані, приблизно дорівнює кількості води, яка міститься у руслах всіх річок світу і в 4-5 разів перевищує те, що можуть дати всі опріснювачі світу. Вартість прісної води, яка міститься в айсбергах, що утворюються тільки за один рік, оцінюється у трильйони доларів.

Однак, при використанні водних ресурсів айсбергів виникають великі труднощі на етапах розробки та втілення способів їх доставки до посушливих районів узбережжя. Певна маса айсбергів повинна перевозитися з певною швидкістю, певною кількістю буксирів. Крім того, на час транспортування айсберг повинен бути захищеним від жари пластиковим матеріалом, що дозволяє втратити за час транспортування не більше 1/5 його об'єму.

Інтерес до антарктичного джерела водозабезпечення виявляють США, Канада, Франція, Саудівська Аравія, Єгипет, Австралія та інші країни.

Проблемою опріснення океанських і морських вод займаються органи ООН, Міжнародне агентство з атомної енергії, національні організації понад 15 країн світу.

Зусилля вчених та інженерів спрямовані на розробку ефективних заходів щодо комплексного використання вод Світового океану, при якому видобуток з них корисних компонентів співвідноситься з виробництвом чистої води. Такий шлях дозволяє найбільш ефективно освоювати водні багатства океану.

Закінчився час, коли прісну розглядали як безкоштовний дар природи; ріст дефіциту, збільшення затрат на утримування і розвиток водного господарства, на охорону водойм роблять воду не лише даром природи, але й продуктом людської праці, сировиною у подальших процесах виробництва і готовим продуктом у соціальній сфері.

Корисні копалини, що знаходяться під дном Світового океану, як у континентальних шельфах, так і за їх межами

Корисні копалини – результат геологічного розвитку нашої планети, тому і в надрах дна ділянок Світового океану сформувались залягання нафти, природного газу і кам'яного вугілля – найважливіших видів сучасного палива. Виходячи з цього, підводні родовища паливних копалин можна розглядати як паливні ресурси Світового океану.

Хоч ці багатства органічного походження, але вони неоднакові за фізичним станом (рідкі, газоподібні та тверді), що передбачає відмінність умов їх накопичення і просторового розміщення, особливості добування. Це в свою чергу відбивається на економічних показниках розробок.

На мою думку, спочатку доцільно охарактеризувати морські промисли нафти і газу, що мають багато спільних рис і є великою частиною паливних ресурсів Світового океану.

Підводне добування нафти та газу

На сьогодні одна з найбільш гострих і актуальних проблем – забезпечення постійно зростаючих потреб паливно-енергетичних ресурсів багатьох країн світу. До середини 20 століття їх традиційні види – вугілля та дерев'яне пальне – поступилися місцем нафті, а згодом і газу. Вони стали не лише головними джерелами енергії, але і найголовнішою сировиною для хімічної промисловості.

Далеко не всі райони земної кулі однаково забезпечені цими корисними копалинами. Більшість країн задовольняє свої потреби за рахунок імпорту нафти. Навіть США – одна з найбільших держав-виробників нафти (приблизно третина її світового видобутку) – більш ніж на 40% покриває свій дефіцит ввізною нафтою.

Японія добуває нафту у надто малих кількостях, а закуповує приблизно її 17%. Вона на правах часткової участі добуває нафту на акваторіях деяких країн Близького Сходу, але особливо активно веде розвідку на шельфі країн Південно-Східної Азії, Австралії, Нової Зеландії з перспективою розвитку тут власного видобутку нафти і газу.

Західноєвропейські держави імпортують до 96% нафти і їх потреби в ній продовжують зростати.

Витрати нафти і газу визначаються ринковою кон'юнктурою, тому вони помітно змінюються з року в рік, іноді на протязі кількох років. Нестача власної нафти і газу та намагання зменшити залежність від їх імпорту стимулюють країни до розширення пошуків нових нафтогазоносних родовищ. Розвиток, узагальнення результатів геологорозвідницьких робіт показали, що головним джерелом видобутку десятків мільярдів тон нафти і трильйонів кубометрів газу може служити дно Світового океану.

За сучасними уявленнями необхідна геологічна умова створення нафти та газу у надрах Землі – існування у районах утворення нафти і газу великих за розмірами осадових товщ. Вони формують великі нафтогазоносні басейни, які являють собою цілісні автономні системи, де проходять процеси нафтогазоутворення та нафтогазонакопичення. Морські родовища нафти і газу розташовані в надрах цих басейнів, чимала частина площі яких знаходиться у підводних надрах океанів та морів. Планетарні сполуки осадових басейнів являють собою головні пояси нафтогазоутворення і нафтогазонакопичення Землі (ГПН). Геологи встановили, що в ГПН існує комплекс природних передумов, сприятливих для розвитку великомасштабних процесів нафтогазоутворення і нафтогазонакопичення. Тому невипадково з 284 відомих на Землі скупчень вуглеводів 212 – з запасами понад 70 млн. тонн - виявлено у межах ГПН, що простяглися на континентах, островах, океанах і морях. Однак значні родовища нафти і разу розподілені нерівномірно між окремим поясами, що пояснюється відмінностями геологічних умов у конкретних ГПН.

Всього у світі відомо близько 400 нафтогазоносних басейни. З них приблизно половина продовжується з континенту на шельф, далі на материковий схил і рідко на абісальні глибини. Нафтогазоносних родовищ у Світовому океані відомо понад 900. З них морськими нафторозробками схоплено близько 351 родовища.

На даний момент є кілька найбільших центрів підводних нафторозробок, які визначають рівень видобутку у Світовому океані. Головний з них – Перська затока. Разом з прилеглим суходолом Аравійського півострова затока містить більше половини загальносвітових запасів нафти. Тут виявлено 42 родовища нафти і тільки одне газу. Передбачаються нові відкриття в більш глибоких відкладеннях осадової товщі. Великим морським родовищем є Саффанія-Хафджі (Саудівська Аравія), введене в експлуатацію в 1957 році. Початкові видобувні запаси родовища оцінюються у 3,8 млрд. тонн, добувається 56 млн. тонн нафти на рік. Ще більш потужне родовище – Лулу-Есфандіяр з запасами приблизно 4,8 млрд. тонн. Варто також відзначити і такі великі родовища як Маніфо, Ферейдун-Марджан, Абу-Сафа та інші. Для родовищ Перської затоки характерний дуже високий дебет свердловин. Якщо середньодобовий дебет однієї свердловини у США складає 2,5 тонн, то у Саудівській Аравії – 1590 тонн, Іраку – 1960 тонн, Ірані – 2300 тонн. Це забезпечує велике річне видобування при малій кількості пробурених свердловин і низьку собівартість нафти.

Другий за об'ємом видобутку район – Венесуельська затока і лагуна Маракайбо. Нафтові і газові родовища лагуни являють собою підводне продовження велетенського континентально-морського родовища Болівар-Кост і на східному березі лагуни – родовища Тіп-Хауна. Ресурси лагуни розроблялись як продовження ресурсів суходолу; свердлові роботи поступово переходили з берега в море. У 1924 році була просвердлена перша свердловина. Річний видобуток нафти цього району складає понад 100 млн. тонн. В останні роки було виявлено нові родовища, в тому числі і поза лагуною, в затоці Ла-Вела та інші. Розвиток морського нафтовидобутку у Венесуелі визначається економічними та політичними факторами. Для країни нафта – основний експортний товар.

Одним зі старих і освоєних районів морського видобутку нафти і газу є акваторія Мексиканської затоки. Поблизу американського узбережжя відкрито близько 700 промислових скупчень, що складає 50% всіх родовищ, відомих у Світовому океані. Тут зосереджено 32% світового парку плавучих морських установок, третина всіх свердловин, просвердлених на морських родовищах. Розвиток морської нафтогазової промисловості у Мексиканській затоці супроводжувалось створенням комплексу суміжних виробництв – спеціального машинобудівництва, верфей для будівництва плавучих і стаціонарних бурових платформ, верфі для створення допоміжного флоту, бази забезпечення і вертолітних площадок, танкерних причалів та термінальних обладнань, нафтопереробних і газоочисних заводів, берегових прийомних потужностей та розподілювачів поблизу витоків морських трубопроводів. Особливо варто відзначити створення розгалуженої системи підводних нафто - і газопроводів. Центрами морської нафтогазової промисловості на березі стали Хьюстон, Ньо-Орлеан, Хома та інші міста.

Loading...

 
 

Цікаве