WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Природоохоронні території - Курсова робота

Природоохоронні території - Курсова робота

Коли викладачем ботаніки в університеті став Л. В. Рейнгард, він випросив у Опікунської Ради університету під ботанічний сад університетський хутір на Малому Фонтані (колишня дача Рішельєвського ліцею), куди в 1880 році і був переведений ботанічний сад, якому в університетському дворі стало тісне. Тут була побудована оранжерея з двох відділень — теплого і холодного, влаштована система рослин. Після переводу проф. Рейнгарда до Харкова (1886 р.), завідуючим садом став Л. А. Ришаві — фахівець з анатомії і фізіології рослин. Він скасував систему рослин, влаштовану проф. Рейнгардом, і "... на площі 2,5 десятини розбили ряд клумб з групами рослин без певного систематичного порядку, що належать до 53 сімейств",- (Ф. Каменський, 1898).

У 1895 році на чолі ботанічного саду став проф. Ф. Каменський — фахівець в області морфології і систематики рослин.

До цього часу на території ботанічного саду в оранжереях виростало "... раслин 904 номери в 1074 екземплярах, а чагарників і трав — 1399 номерів в 1523 екземплярах",- (Ф. Каменський, 1898).

За час роботи Ф. Каменського в ботанічному саду розширилися зв'язки з багатьма ботанічними садами світу, рослини і насіння поступали з Парижу і Сінгапуру, Мельбурну і Сайгону, Берліну і Палермо, Будапешта і Коїмбрі та багатьох інших країн. Тільки оранжерейних рослин майже безкоштовно було отримано 350 видів більше 1 000 екземплярів, вперше був випущений каталог рослин для обміну з іншими ботанічними установами.

В цей час ботанічний сад є перш за все навчально-допоміжною установою університету. Асигнування, що виділяються на утримання ботанічного саду, постійно знижуються і на початок ХХ століття ботанічний сад поступово приходить до занепаду.

У 1902 році завідуючим ботанічним садом стає проф. Е. Ф. Клименко. Перша світова війна, революція і громадянська війна наклали свій відбиток на стан саду.

У 1923 році сад очолив фахівець у області морфології і систематики рослин інституту Народної Освіти професор Свіренко, який добився перекладу саду на держбюджет.

До 1926 року ботанічний сад знаходився у веденні "Дитячого містечка", Одеського губнаробраза, Одеського сільськогосподарського інституту, що негативно позначилося на його діяльності.

Після приїзду в 1926 році до Одеси видатного ботаніка і мандрівника проф. Ліпського В.І., колишнього президента Української академії наук, ботанічний сад стає самостійною установою із статусом науково-дослідного інституту у веденні Української академії наук. У ботанічному саду в цей період були дві секції: морфології і систематики на чолі з проф. В.І. Ліпськім і анатомії і фізіології на чолі з проф. Ф.М. Породько. Ботанічний сад займається питаннями акліматизації і натуралізації деревних порід з метою їх впровадження в Причорноморському регіоні, проводяться роботи по пошуку рослинної сировини місцевої флори (каучуконосних, ефіроносних, фарбувальних і ін. корисних рослин) (Решiков, 1930, Брусиловській, 1934, Аксентьев, 1938).

У 1932 році приділялася велика увага розробці методів здобичі агар-агару і йоду з філлофори Чорного моря - в Одесі побудований завод по виробництву агар-агару.

У 1934 році ботанічний сад переходить в підпорядкування відновленому Одеському університету. Директором саду стає доц. И.Власенко. Вся робота ботанічного саду направлена на вивчення і впровадження харчових, лікарських, технічних і ефіромаслічних рослин, вивчаються такі культури, як цитрусові, фейхоа, фісташка, пілокарпус, меліса, майоран і ін. велика увага приділяється розробці методів вирощування оранжерейної культури лимонів, каучуконосів.

У 1940 році вперше, у зв'язку з 75-річчям університету, випущена ювілейна збірка із статтями Г.І. Потапенко "Історія ботанічного саду", Н.З. Жаренко "Про культуру фісташки", І.А. Власенко "Траншейна культура цитрусових" і ін. ( Потанеенко,1929).

Велика Вітчизняна війна нанесла непоправну утрату колекціям ботанічного саду і лише завдяки зусиллям ентузіастів-ботаніків (Пашута, Пацовській) вдалося зберегти деякі рослини в парку і оранжереї.

Починаючи з 1973 року, ботанічний сад стає активним учасником виставок в Москві і Києві, одержані 18 срібних і бронзових медалей.

У зв'язку з тим, що ботанічний сад є учбовим підрозділом біологічного факультету, на його базі щорічно виконуються дипломні і курсові роботи, наукові співробітники саду читають лекції студентам, що вчаться міста і області, готують методичну допомогу, каталог колекційного фонду ботанічного саду.

Щорічно сад відвідують тисячі екскурсантів.

7. Дендрологічні парки

Дендрологічні парки служать для охорони і вивчення в спеціально створених умовах деревно-чагарникової рослинності з метою використання їх композиції для наукового, господарського та естетичного використання.

Дендрологічний парк ( Дендропарк, Дендра́рій, від грец. dndron — дерево) — територія, на якій на відкритому ґрунті культивуються деревні рослини.

Насадження в дендропарку зазвичай в стилі ландшафтого парку, можуть бути самостійними або входити до складу ботанічного саду. Розміщення рослин здійснюється по систематичному, географічному, екологічному, декоративному або іншим ознакам.

Історія "Софіївки"

У старовинному українському місті Умані є мальовничий, гідний великого подиву, куточок, який цілком справедливо здобув право називатися чудом України, перлиною України. Такою перлиною є дендрологічний парк Софіївка Національної Академії наук України - видатне творіння кінця XVIII-початку XIX ст., поема з каменю, води, зелені, архітектурних споруд і скульптур. Парк, що розкинувся на площі близько 180 га, і сьогодні вражає відвідувачів своєю неповторною красою та загадковою романтичністю.

Парк Софіївка був створений власником міста Умані польським магнатом Станіславом Щенсним (Феліксом) Потоцьким як подарунок красуні-дружині, гречанці Софії Вітт-Потоцькій. Автором топографічного й архітектурного проекту і керівником будівництва парку було призначено талановитого польського військового інженера Людвіга Метцеля, а безпосередньо виконали всі роботи в парку народні майстри- умільці Уманщини. Місце для будівництва Софіївки було вибране дуже вдало: невеликий струмок, здавна прозваний Багном (пізніше річка Кам'янка), столітні дуби, яруги і природні джерела кришталево чистої води, нагромадження кам'яних брил.

З 1796 до 1802 року копали ставки, підземну річку, споруджували водоспади й водограї, прокладали алеї, переносили велетенські гранітні брили, створювали з граніту та гіпсу художні прикраси для архітектурних споруд. В парку висаджували дерева місцевих порід і екзотичні рослини, завезені з різних країн світу.

Прикрасили парк мармуровими статуями грецьких богів та богинь, філософів та поетів, виготовленими скульпторами Італії та Франції. Уманські умільці створили в долині свою невелику Елладу, батьківщину красуні дружини Потоцького. Багато безіменних трударів позбулися біля цього "дива" здоров'я й життя. Імена їхні невідомі. Проте зберігся список у Центральному державному історичному архіві (м. Київ), за яким встановлено, що серед творців Софіївки були кріпаки з прізвищами Заремба, Закуренко, Герасименко, Троян, Чорнокриленко.

Вічна їм слава й шана, нашим талановитим предкам, за їхнє геніальне творіння. Парк не вдалося завершити за початковим планом: він переходив від одного господаря до іншого. Після смерті Станіслава й Софії Потоцьких парк успадкував їхній син Олександр.

У 1831 році після польського повстання, в якому він брав участь, всі володіння Потоцьких були конфісковані й передані Київській казенній палаті, а з 1836 до 1859 року парк підпорядковується Управлінню військових поселень, яке розпочало в ньому реставраційні й відновлювальні роботи. За цей період збудовано багато архітектурних споруд і об'єктів ( башти при входах у сад, павільйон Флори, Рожевий павільйон на острові Анти - Цирцеї, обладнана тераса Муз, встановлено чавунного змія на фонтані ). У цей період Софіївка називається Царициним садом.

У 1859 році парк перейшов на утримання Головного училища садівництва Росії переведеного з Одеси до Умані. Під керівництвом відомого вченого В. Пашкевича в Софіївці значно збагатилась колекція рідкісних екзотичних рослин. У 1919 році парк стали називати Садом III Інтернаціоналу.

У 1929 році парк оголошено державним заповідником. Йому надається статус самостійної установи, яка кілька разів передається в підпорядкування різних відомств. З 1955 року парк підпорядковується Академії наук України. Сьогодні Софіївка є цінним науковим і культурно-освітнім центром. З 1991 року їй надається статус науково-дослідної установи НАН України, а з 2005 року - науково-дослідного інституту НАН України. Кожний куточок парку овіяний міфами й легендами стародавньої Греції та Риму, пов'язаний з переказами та романтичними історіями про сімейне життя Потоцьких. З якого б ви боку не зайшли до парку, він скрізь прекрасний!

Loading...

 
 

Цікаве