WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Історія географічної науки - Курсова робота

Історія географічної науки - Курсова робота

Історія географічної науки

Географія (у перекладі із грецької - "опис землі ") - наука, що зародилася на зорі розвитку людської цивілізації. Її джерела йдуть у глиб століть набагато далі, ніж, наприклад, у фізики, хімії, біології, геології й багатьох інших наук.

Але на різних етапах довгого історичного шляху зміст і мети географії не залишалися незмінними.

От чому ми говоримо, що географія - наука древня й одночасно молода: нині вона вирішує зовсім інші завдання, чим у минулому.

Протягом багатьох століть це була описово-пізнавальна наука, завдання якої зводилися до відкриття й опису раніше невідомих країн і земель.

Географія сторіччями накопичувала факти; її головне завдання полягало в тому, щоб крок за кроком відтворити картину поверхні земної кулі, тобто нанести на карту й описати берега материків і островів, гори, ріки, озера й т.д.

Довгий час географія являла собою свого роду енциклопедичний звід найрізноманітніших відомостей і давала відповідь на питання "де? " і "що? " - тобто вказувала місцезнаходження різних об'єктів на поверхні Землі.

Строго говорячи, вона ще не була наукою в повному розумінні слова, тому що наука повинна відповідати на питання "як? " і "чому? ". Справжня наука пояснює факти, формулює закони, має свою теорію.

Не треба, звичайно, думати, що географи в минулому були тільки збирачами фактів, серед них минулого й видатних мислителів.

Уже в далекій давнині люди намагалися пояснити розливи рік, припливи й відливи, походження вітрів і плинів і багато інших географічних явищ.

Але загальний рівень науки був таким, що вчені не могли експериментально досліджувати спостережувані явища і їм доводилося догадуватися про їхню сутність і походження, покладаючись на свою інтуїцію або фантазію.

Тільки до кінця минулого століття географія змогла обпертися на основні закони фізики, хімії й біології, щоб приступитися до вивчення складних закономірностей, які діють у тісному переплетенні природних явищ земної поверхні.

Що ж стосується економічної географії, то справді науковий характер вона початку здобувати лише взявши на озброєння закони класичної політичної економії.

Таким чином, тільки протягом останнього сторіччя географія початку перетворюватися з описової ("збірної") дисципліни в науку теоретичну; по суті, вона стала відроджуватися й здобувати новий зміст.

Сучасна географія - це складна розгалужена система, або "родина" наук - природних (фізико-географічних) і суспільних (економіко-географічних), зв'язаних загальним походженням і загальними цілями.

Одне з найважливіших завдань сучасної географії - вивчення процесів взаємодії природи й суспільства з метою наукового обґрунтування раціонального використання природних ресурсів і збереження сприятливих умов для життя людини на нашій планеті.

Минуле географії, якщо розглядати його як історію ідей, а не тільки подорожей, також не менш багато подіями, чим історія будь-якої іншої науки. В історії географії чергуються періоди зльоту й застою, круті переломи й кризи.

Ця історія повна гарячих суперечок, гострої ідейної боротьби й часом справжнього драматизму. Щоб відстояти нові ідеї, було потрібно не менше сміливості й героїзму, чим для того, щоб відправитися в плавання до невідомих берегів.

Кожний школяр знає імена творців механіки, астрономії, хімії й інших наук. Хто не чув про Н. Коперника, І. Ньютона, Ч. Дарвіна, Д.І. Менделєєва, А. Ейнштейна? Але не всякій освіченій людині відомі, наприклад, імена одного з основоположників вітчизняної теоретичної географії В.Н. Татищева (1686-1750) або К.І. Арсеньєва (1789-1865), що стояв у джерел економічної географії в Росії.

Географічні ідеї древнього світу

Зачатки географічних знань з'явилися ще в первісних людей, саме існування яких залежало від здатності орієнтуватися в просторі й відшукувати природні притулки, джерела води, місця для полювання, камені для знарядь і т.д.

Первісна людина відрізнялася гострою спостережливістю й навіть умінням робити малюнки місцевості на шкірах, бересті, дереві - прообрази географічних карт. Примітивна карта як спосіб передачі географічної інформації виникла, очевидно, задовго до виникнення письменності. Уже на самих ранніх стадіях своєї господарської діяльності первісна людина вступила в складні взаємодії з навколишнім природним середовищем.

Дослідження археологів в останні роки показали, що вже наприкінці палеоліту (древнього кам'яного віку) людина знищила основну частину великих ссавців у межах помірного пояса північної півкулі, викликавши тим самим своєрідну "перша екологічну кризу" в історії нашої планети, і змушений був від збирання й полювання перейти до землеробства.

Перші письмові документи залишили нам землеробські народи Древнього Сходу: Єгипту, Дворіччя (Ассирія й Вавилон), Північної Індії й Китаю (IV-II тисячоріччя до н. е).

У цих народів виникли зачатки наукових знань в області математики, астрономії, механіки, які використовувалися потім для рішення проблем географічного характеру.

Так, у Єгипті в епоху Древнього царства (до 2500 р. до н. е) проводилося межування земель, створювався земельний кадастр (головним чином для визначення розміру податків). З метою визначення строків різних сільськогосподарських робіт стали проводитися регулярні астрономічні спостереження. Єгиптяни досить точно визначили тривалість року й увели сонячний календар. Древнім єгиптянам і вавилонянам були відомі сонячний годинник.

Єгипетські й вавилонські жерці, а також китайські астрономи встановили закономірності повторення сонячних затьмарень і навчилися пророкувати їх. Із Двуріччя відбувається розподіл екліптики на 12 знаків зодіаку, року - на 12 місяців, доби - на 24 години, окружності - на 360 градусів; там же було уведене поняття "місячний тиждень". З Індії бере початок сучасна числова нумерація.

Подання народів Древнього Сходу про природу, хоча й мали у своїй основі реальний практичний досвід, у теоретичному плані зберігали міфологічний характер.

Ще в III тисячоріччі до н. е. шумери створили міфи про створення миру, потопі й раї, які виявилися надзвичайно живучими й відбилися в багатьох релігіях.

Астрономічні спостереження в той час не привели до правильних поглядів на будову Всесвіту. А от віра в прямий вплив небесних світил на долі людей привела до виникнення астрології (особливо популярної вона була у Вавилоні).

Подання про Землю ґрунтувалися на безпосереднім сприйнятті навколишнього світу. Так, древнім єгиптянам Земля представлялася у вигляді плоского витягнутого прямокутника, оточеного з усіх боків горами.

Відповідно до вавилонського міфу, бог Мардук створив Землю серед первинно суцільного океану. В аналогічної, хоча й більше поетичній формі, походження Землі рисується у священних книгах індійських брамінів - "Ведах": Земля виникла з води й подібна до квітки лотоса, один з пелюстків якого утворить Індія.

Серед географічних ідей древнього миру, успадкованих сучасною географією, особливе значення мають погляди вчених античності. Антична (греко-римська) географія досягла свого розквіту в Древній Греції й Римі в період з XII в. до н. е. по 146 р. н. е.

У Древній Греції близько 500 р. до н. е. була вперше висловлена ідея про кулястість Землі (Парменид). Аристотель (IV в. до н. е) привів перші достовірні докази на користь цієї ідеї: круглу форму земної тіні при місячних затьмареннях і зміна виду зоряного піднебіння при пересуванні з півночі на південь.

Близько 165 р. до н. е. грецький учений Кратес із Малли виготовив першу модель земної кулі - глобус. Аристарх Самосський (III в. до н. е) уперше приблизно визначив відстань від Землі до Сонця. Він першим почав учити, що Земля рухається навколо Сонця й навколо своєї осі (геліоцентрична модель космосу).

Подання про географічні (кліматичні) зональності, засноване безпосередньо на ідеї кулястості Землі, також бере свій початок в античній географії (Евдокс із Кніди, 400-347 р. до н. е). Посидоній (на границі II-I вв. до н. е) виділив 9 географічних поясів (ми в цей час виділяємо 13 поясів).

Ідея змін земної поверхні також ставиться до найстарших досягнень античної думки (Геракліт, 530-470 р. до н. е), а тим часом боротьба за неї закінчилася тільки через два з половиною тисячоріччя, на початку XIX в. н. е.

У Древній Греції зародилися основні напрямки географічної науки. Уже до VI в. до н. е. потреби мореплавання й торгівлі (греки заснували в той час ряд колоній на берегах Середземне й Чорного морів) викликали необхідність в описах суши й морських берегів. На рубежі VI в. до н. е. Гекатей з Милета склав опис Ойкумени - всіх країн, відомих у той час стародавнім грекам. "Опис Землі" Гекатея став початком країнознавчого напрямку в географії. В епоху "класичної Греції" найвизначнішим представником країнознавства був історик Геродот з Галикарнаса (485-423 р. до н.е.).

Його країнознавство було тісно пов'язане з історією й мало довідково-описовий характер. Геродот подорожував по Єгиптові, Вавилону, Сирії, Малій Азії, західному узбережжю Чорного моря; дав опис міст і країн у праці "Історія в дев'яти книгах". Такі подорожі не приводили до відкриття нових земель, але сприяли нагромадженню більше повних і безсумнівних факт і розвитку описово-країнознавчого напрямку в науці.

Наука класичної Греції знайшла своє завершення в працях Аристотеля зі Стагиры (384-322 р. до н. е), що заснували в 335 р. до н. е. філософську школу - Лікей - в Афінах. Практично все, що було відомо про географічні явища на той час, узагальнене в "Метеорологіці " Аристотеля. Ця праця являє собою початку загального землезнавства, які були виділені Аристотелем з нерозчленованої географічної науки.

До епохи еллінізму (330-146 р. до н. е) ставиться виникнення нового географічного напрямку, що одержало згодом назву математичної географії. Одним з перших представників цього напрямку був Ератосфен з Кирени (276-194 р. до н. е). Він уперше досить точно визначив розміри окружності земної кулі шляхом виміру дуги меридіана (помилка виміру склав не більше 10%).

Ератосфену належить велику працю, що він назвав "Географічні записки", уперше вживши термін "географія". У книзі дається опис Ойкумени, а також розглядаються питання математичної й фізичної географії (загального землезнавства). Таким чином, Ератосфен об'єднав всі три напрямки під єдиним найменуванням "географія", і його вважають щирим "батьком" географічної науки.

Loading...

 
 

Цікаве