WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Економіка Куби - Курсова робота

Економіка Куби - Курсова робота

Потреби Куби в промисловому і транспортному устаткуванні, а також у нафті практично повністю покриваються за рахунок імпорту; значна частина промислових споживчих товарів, сировини і багато видів основних продуктів харчування також надходять з-за кордону. Понад 80% експортних надходжень Куба одержує від продажу цукру, іншими важливими статтями експорту є нікель і сигари. Станом на 1990 р., торговельний дефіцит Куби оцінювався у 2,2 млрд. дол.

За даними на 1998, приблизно 45% зовнішньоторговельного обороту Куби припадало на країни Європи, 39% - на країни Латинської Америки і Канади і 16% - на Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Пріоритетними стали відносини з Канадою, країнами ЄС, Росією, Китаєм і Японією. Найважливішим завданням залишається подолання економічного ембарго з боку США.

На початку 1980-х років Куба починає розвивати міжнародний туризм; для цього була проведена реконструкція туристичних об'єктів і розгорнута потужна рекламна кампанія. У 1998 кількість туристів зросла до 1 млн. чоловік. Планується на майбутнє збільшити їх кількість до 7 млн. осіб на 2020 рік.

Уряд Куби починає створювати умови для інтеграції економіки країни в економічну систему країн Латинської Америки і Карибського басейну і розширювати діапазон економічної діяльності за допомогою створення в різних галузях спільних підприємств із європейськими, канадськими і латиноамериканськими компаніями. У 1994 на Кубі був створений ряд нових спільних підприємств за участі фірм Канади, Мексики й Ізраїлю.

Нині населення Куби становить 11,184 млн. осіб. Офіційні джерела пропонують такі дані про склад населення: 65% - представники білої раси, 12% - афроамериканці, 22% - мулати. Однак інші джерела свідчать про те, що біле населення становить лише 40%, а решта людей, які проживають у країні, представлена, насамперед, афроамериканцями і мулатами (здебільшого), а також китайцями, євреями, арабами, індіанцями й іншими.

Демографія

Згідно з даними переписів, у 1953 р. на Кубі проживало 5829 тис. осіб, у 1970 - 8569 тис., у 1981 - 9723 тис., у 1993 - 10978 тис. осіб; у грудні 1997 кількість населення становила приблизно 11094 тис. В інтервалі 1953-1970 приріст населення становив 2,2% на рік, а з 1970 по 1991 - 1,1% на рік. Зниження темпів приросту обумовлене падінням народжуваності, що у 1990 становила 17,6 на 1000 жителів (у перші роки після революції вона сягала 37 народжень на 1000 жителів); смертність у 1990 становила 6,8 на 1000 жителів. Періодично зростання населення сповільнюється внаслідок еміграції. У 1960-х роках понад півмільйона кубинців емігрувало, головним чином у США; у 1966 США був ухвалений спеціальний закон, що гарантував кубинським емігрантам надання притулку і пільги. У 1980, коли кубинські власті дозволили еміграцію, майже 125 тис. кубинців було перевезено з порту Маріель на Кубі в Кі-Уест (шт. Флорида); ця операція, у якій взяли участь сотні приватних катерів і човнів, отримала назву "човнового моста".

Історичні аспекти кубинського населення

Протягом кількох років освоєння іспанцями Куби корінне населення острова було практично знищене. Це сталося внаслідок того, що іспанським колоністам було потрібно багато робочих рук насамперед для роботи на плантаціях, і вони почали ввозити рабів з центральної Африки. За 350 років іспанцями було завезено понад 1 мільйон африканських рабів. З цієї ж причини за період з 1853 по 1874 рік понад 125000 китайців було завезено з Азії. Дотепер у Гавані зберігся "Чайна-Таун". Крім того, ввозилися раби-індіанці, але в невеликих кількостях, з Юкатану, Центральної і Південної Америки. Ввозилися навіть робітники з Індії. Крім еміграції з Іспанії, досить інтенсивний потік переселенців був з Німеччини, Франції і Британії.

Крім того, Куба прийняла величезну кількість емігрантів із сусідніх островів: 250000 прибуло з Антильських островів (Гаїті і Ямайка). З Іспанії прибуло 850000 переселенців, щоправда, слід зазначити, не всі з них залишилися жити на Кубі.

На початку XX століття на Кубі осіло багато американців, які створили свої колонії на о. Пінос. Дуже значні хвилі еміграції на Кубу були під час і після Першої і Другої світових воєн, у першу чергу сюди переселялися євреї.

У такий спосіб створювалася нинішня кубинська нація, що вмістила в себе риси народів усього світу.

Мова

Мова Куби - іспанська, але вимова сильно змінена під впливом мов інших народів, що емігрують на Кубу.

Релігія

Основна релігія Куби - римське католицтво. Католики - 33%, протестанти-п'ятидесятники - 1%, атеїсти - 56%. На Кубі церква відділена від держави, і Конституція гарантує населенню свободу віросповідання. Найбільш поширена релігія - католицька; католицькі церкви, що існують по всій країні, щодня служать меси і правлять урочисті служби в дні національних або місцевих релігійних свят.

Незважаючи на особливості соціалізму як суспільно-політичного ладу, що панує в країні вже протягом багатьох десятиліть, кубинці досить релігійні. Навіть членам кубинської комуністичної партії не забороняється відвідувати церкви.

Але крім католицизму, на Кубі поширені різні африканські та індійські примітивні релігії, що породили безліч місцевих богів, таких, як Елегуа - бог долі, Обатала - бог-творець, Ямайя - бог води й океану, Чанго - бог війни і вогню, Огуя - богиня кохання, дружина Чанго і коханка Ямайі.

Цікавий той факт, що кожен язичницький бог асоціюється з певним католицьким святим, і свята язичницьких богів збігаються з відповідними католицькими святами. Більше того, часто в католицьких храмах можна побачити фігурки язичницьких богів.

Освіта

Уряд Кастро побудував тисячі сільських шкіл, оголосивши 1961 р. "Роком освіти", почалася масова кампанія з подолання неписьменності, коли багато учнів університетів і коледжів були відправлені до села. До 1980 р. неписьменність серед дорослого населення знизилася до 2%. Після революції значно збільшилося число учнів у школах; якщо в 1955 р. в школах навчалося лише близько половини дітей шкільного віку, то в 1991 р. школи відвідувало понад 90% (918 тис. осіб - початкову школу і 912 тис. - середню).

Державний бюджет 1999 року забезпечив фінансування, достатнє для функціонування 12 тис. навчальних закладів різного рівня (включаючи дошкільні заклади, початкові і середні школи), із загальною кількістю учнів 2,2 млн. На Кубі діють 4 університети і 47 центрів вищої і середньої спеціальної освіти, в яких за даними на 1999 рік навчалося більше ніж 101 тис. осіб, у тому числі 23,2 тис. у вищих і середніх медичних навчальних закладах, 35 тис. у педагогічних інститутах і училищах і 13 тис. у навчальних закладах технічного профілю. Національною системою народної освіти охоплений кожний п'ятий мешканець Куби.

Наука

Кубинським лікарям належить слава багатьох наукових відкриттів. Так, Карлос Хуан Фінлей (1833-1915) відкрив переносника жовтої пропасниці - москіта Aedes aegypti. З інших кубинських вчених необхідно відзначити зоолога Карлоса де ла Торре-і-Уерта; біолога і медика Хуана Гутьєрреса; ботаніків Хосе Томаса Ройг-і-Меса і Мануеля Гомеса де ла Маса, авторів Флори Куби. У 1962 році була створена Академія наук Куби, і наукові дослідження здобули державну підтримку. На Кубі створена (уперше в світі) вакцина проти менінгіту-В. У 1998 році в країні існувало понад 200 наукових центрів.

Культура

Культура Куби є яскравим прикладом взаємопроникнення іспанських і африканських культур.

Література

Великий вплив на розвиток кубинської літератури справила боротьба за незалежність, що продовжувалася більше ста років. Започаткував романтизм в Іспанській Америці чудовий кубинський поет і прозаїк Хосе Марія де Ередія-і-Ередія (1803-1839). З інших кубинських письменників XIX ст. виділяються автори аболіціоністських романів Хертрудіс Гомес де Авельянеда (1814-1873) і Ансельмо Суарес-і-Ромеро (1818-1878), побутові письменники Сиріло Вільяверде (1812-1894) і Рамон Меса (1861-1911), поети-романтики мулати Пласидо (справжнє ім'я Габрієль де ла Консепсьйон Вальдес, 1809-1844) і Хуан Франсиско Мансано (1797-1854), найбільший представник поезії іспано-американського модернізму Хуліан дель Касаль (1863-1893). Центральне місце в кубинській літературі XIX ст. посідає національний герой Куби і пристрасний борець за незалежність Хосе Марті. Одним з найвидатніших філософів Куби був позитивіст Енріке Хосе Варона (1849-1933).

На початку XX ст. традиції реалістичної прози розвивали романіст Мігель де Карріон (1875-1929) і автори психологічних розповідей Альфонсо Ернандес Ката (1885-1940) і Хесус Кастельянос (1879-1912). У 1930 роках Куба стала осередком формування латиноамериканського "негризму". Видатним представником цієї течії був поет Ніколас Гильєн (1902-1989), вірші якого, звучні африканськими ритмами, пронизані пристрасним прагненням до соціальної справедливості. Одним із зачинателів "нового латиноамериканського роману" був всесвітньо відомий письменник Алехо Карпентьєр (1904-1980). Інший знаменитий прозаїк і поет, Хосе Лесама Ліма (1910-1976), прославився як сміливий новатор форми.

Loading...

 
 

Цікаве