WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Структура і зміст географічних гасел в “енциклопедії українознавства” - Реферат

Структура і зміст географічних гасел в “енциклопедії українознавства” - Реферат

Українські землі в „Енциклопедії Українознавства" розглядаються як ціле, яке, однак, в різні історичні часи зазнавали тих чи інших змін. Саме положення України визначається такими географічними параметрами: "математичне положення", тобто координатами, межовим та історичним положеннями (границі України). Межі національної української території (починаючи з південної межі – Чорного моря), подані за кожним етнічним сусідом, наприклад, „україно-польське пограниччя". Подекуди воно ускладнюється мозаїкою народів. Так, етнічна межа з росіянами розглядається диференційовано: "границя з росіянами", "границя з донцями", "границя на Підкавказзі". Самі ж границі проведені в межах територій трьох українських земель і за трьома адміністративними розподілами (з картами України до 1914, 1938, 1948рр.). Крім того, подаються загальні статті, з виокремленням головних географічних установ: наприклад, Український науково-дослідний інститут географії та картографії (т.9. – с. 3434), заснований у Харкові в 1927р., який видав два випуски „Записок". Однак, окремої позиції про „Записки" або „Вісника природознавства" не відводиться.

В „Енциклопедії Українознавства" представлена низка авторів, твори яких протягом тривалого часу були заборонені радянським режимом. Це, насамперед, відноситься до головного редактора „Енциклопедії" Володимира Кубійовича (1900 – 1985 рр.) — географа і демографа, який, починаючи з 1928 до 1939 рр. працював на посаді доцента Краківського університету, опісля — професором Українського вільного університету у Мюнхені. Найповніше поле його зацікавлень стосувалося антропогеографічних та демографічних студій, зокрема Карпат, де він вивчав антропогеографічні особливості і пастуше життя, співпрацюючи з українськими, польськими та чехо-словацькими географами. Найбільш грунтовними працями з географії та демографії України є „Атлас України і сумежних країв" (1937) та „Географія України і сумежних земель" (1938; 1943). Хоч обидві вони створені у співавторстві, але визначальна роль В.Кубійовича у них легко простежується, зважаючи на праці, що вийшли друком до появи „Атласу", наприклад, „Територія і людність українських земель" (1935) – синтетичне узагальнення знань про населення і землі України [3,6].

В плеяді визначних українських географів „Енциклопедії Українознавства" — Антін Синявський (1866 – 1951 рр.), іменований в „Енциклопедії" „істориком", очевидно, зважили на його публікації в галицьких періодичних виданнях 1890-х років під різними псевдонімами. Географія його працевлаштування надзвичайно дивовижна — від Києва і Дніпропетровська до Далекого Сходу, Кавказу, Криму і Буковини. Викладав він в основному економічну географію і статистику. Тепер географічний аналіз його наукової творчості здійснює проф. Чернівецького університету Валерій Руденко[4].

Коротке повідомлення про життєвий і творчий шлях Антона Синявського в „Енциклопедії Українознавства", заслуговує усякого схвалення, тим паче, що написане воно на еміграції. Обізнаність, як бачимо, Західного світу з працями українського географа була недостатньою.

Невеличка замітка в „Енциклопедії" кидає світло на творчість іншого українського географа Григорія Величка (1863 – 1932 рр.) — "галицького історика і економіста", автора "Народописної карти українсько-руського народу" (1896). Більш детально аналізується творчість Степана Рудницького (1877 – 1937 рр.). За оцінкою В.Кубійовича, "він створив укр[аїнську] нац[іональну] географію", охопивши географічним вивченням усі українські землі, першим опрацював українську географічну термінологію (1908); видав „Стінну фізичну карту України" (1:1 000 000), Відень, 1918 та ін. Його праці — глибокі і різносторонні — стосуються практично усіх важливих напрямків географічних досліджень: від історії географії і її методики до геоморфології, теоретичної, практичної та політичної географії і картографії ).— Словникова частина „Енциклопедії Українознавства", Париж-Нью-Йорк, 1973. — С. 2631 – 2632 ).

Про геологів, які працювали на пограниччі з географією, наприклад, Юрія Полянського (1892 - 1975 рр.) – „геолога, географа, археолога", проф. фізичної географії Львівського університету ім. І.Франка (1939-1941 рр.), а пізніше поважного аргентинського вченого, та Павла Тутковського (1858-1930 рр.), який напередодні першої світової війни працював приватним доцентом, а з 1914р. проф. Київського університету, даються загальні відомості. Зокрема, серед великої кількості праць з географії останнього найбільше значення мають: „Краткий географический очерк истории центрального и южного Полесья", „Зональность ландшафтов и почв Волынской губернии" (1910), „Словечано-Овручський кряж та узбережжя ріки Словечни" (1923) та ін. Найбільш узагальнюючий, синтетичний зміст мають праці „Природна районізація України" (1922) та „Краєвиди України у зв'язку з природою та людністю"(1924).

Не оминає „Енциклопедія" і таких учених як економіко-географа Костянтина Воблого, російського кліматолога і географа О.Воєйкова, польського ботаніко-географа К.Залєського, визначного антрополога, проф. географії та антропології Ф.Вовка, географів В.Гериновича, М.Дмитрієва, М.Дольницького, картографа М.Кулицького, грунтознавця Г.Махова, геогра-фів Миклухо-Маклая, П.Семенова-Тян-Шаньського, А.Поля, Г.Танфільєва, В.Огоновського, В.Попова, І.Теслю, І.Федіва, М.Паламарчука, геоморфолога П.Цися, геологів В.Тессейра, В.Сельського, Ю.Сємірадзького, Ю.Медведського, Ф.Швеця та ін.

Розподіл географічних гасел між словниковими частинами — „Енциклопедії Українознавства" є таким: у першому томі їх міститься 20,4%, у другому — 10,5%, у третьому — 9,4%, у четвертому — 9,5%, у п'ятому — майже 10%, шостому — 6,1%, сьомому — 8,1%, восьмому — 10,4%, дев'ятому — 6,9%, десятому — 8,8%. За обсягом гасла мають різний розмір. Поруч з великими (від однієї до п'яти, шести сторінок) фізико- та економіко-географічними статтями знаходимо чимало коротких заміток і повідомлень. Відчутною є диспропорція між природничою та економічною географією. З них на частку фізико-географічних гасел припадає у загальному обсязі близько 17,8% (найбільша кількість з них припадає на річки (4,8%), озера (більше 1%). Частка соціально-економіко-географічних гасел складає 61,7%, з них найбільший відсоток складають поселення (з яких на міста припадає 18,8%, селища міського типу — 2,9%, села — 12,3%, промисловість — 2,9%).

Співвідношення фізико-географічних і соціально-економіко-географічних позицій в усіх томах віддзеркалено у таблиці, яку наведено нижче.

Таблиця

Розподіл географічних позицій в україномовному виданні "Енциклопедії Українознавства", %

Томи

Позиції (гасла)

фізико-географічні

суспільно-географічні

карти

1.

3.5

12.4

8.7

2.

1.6

6.3

14.7

3.

1.5

5.8

12.1

4.

1.5

6.0

11.4

5.

1.8

6.8

7.6

6.

1.4

5.4

22.3

7.

1.3

4.3

10.8

8.

2.3

5.6

2.7

9.

1.0

3.8

4.2

10.

1.7

5.4

5.5

Loading...

 
 

Цікаве