WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Праці С. Рудницького І Ю. Липи в контексті європейської політико-географічної Думки - Реферат

Праці С. Рудницького І Ю. Липи в контексті європейської політико-географічної Думки - Реферат

Праці С. Рудницького І Ю. Липи в контексті європейської політико-географічної Думки

Протягом ХІХ - ХХ століть предмет, методологія і напрямки політико-географічних досліджень суттєво змінювались. Сучасний російський політико-географ М.В. Калєдін на основі співвідношення теоретичного і емпіричного рівнів знань виділяє три історичні парадигми в політичній географії: 1) державно-описову, 2) анторопогеографічну, 3) державно-геополітичну [1]. Така періодизація досить об'єктивно відображає якісні зміни методологій і пріоритетів політико-географічного аналізу.До цієї схеми варто лише додати, що деякі американські географи (П.Джемс,Р.Платт, Д.Уітслі) проводили важливі політико-географічні дослідження протягом 30-х, 40-х років в рамках регіональної парадигми [2 ].

Державно-описова парадигма, на думку М.В.Калєдіна, домінувала до другої половини ХІХ ст. Найбільш відомим представником того напрямку був німецький вчений А.Бюшінг (1724-1793). Акцент у дослідженнях робився на конкретному статистичному і порівняльному відображенні політичного життя держав, що дозволило накопичити значний інформаційний матеріал. Поява другого, антропогеографічного, напряму спричинена якісними змінами у суспільній географії кінця ХІХ - початку ХХ ст. і зв'язана, перш за все, з іменем німецького вченого Ф.Ратцеля (1844-1904), який узагальнив свої наукові погляди у праці "Політична географія" (1897 р). Політико-географічний аналіз у рамках антропогеографічної парадигми грунтувався значною мірою на представленні визначального впливу природного середовища на всі сфери суспільства. Тому у Ф.Ратцеля політична географія - це обгрунтування розширення простору німецької держави як об'єктивної потреби росту живого державного організму. Саме в рамках цієї історичної парадигми і зявилися перші українські політико-географічні праці Степана Рудницького.

Безпосереднім поштовхом до вивчення С.Рудницьким політико-географічної проблематики була потреба в широкому ознайомленні світової громадськості з ,,українською справою'' та інформаційному забезпеченні процесів державотворення. З цією метою у 1916 р. С.Рудницький видав у Відні німецькою мовою працю "Україна з політико-географічного становища", в якій обгрунтував неминучість незалежності України з наукових позицій, з урахуванням сукупності етнополітичних чинників. Подібне завдання поставив учений і в праці під дещо публіцистичною назвою "Чому ми хочемо самостійної України?" [3] , яка того ж року вийшла окремою брошурою. Ця науково-просвітницька праця є, з одного боку, широким популярним українознавчим викладом, а з іншого, - містить концептуальні положення щодо обгрунтування деяких базових понять (нація, народ, українська національна ідея, українська культура) та політико-географічних принципів організації української держави.

С.Рудницький детально зупиняється на огляді українських історичних регіонів, даючи етнодемографічну характеристику Підляшшя, Полісся, Холмщини, Галичини, Угорської Русі, Буковини, Волині, Поділля, Бессарабії, Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини, Катеринославщини, Таврії, Чорномор'я, Кубанщини, Слобожанщини. Він вперше висунув ідею, яка зараз може вписуватись в поняття ,,українська політична нація'': ,,А правду сказавши, всі ці люди, що живуть на Україні, - се українці. Наскільки вони говорять нашою мовою та держать наші звичаї, ми їх їм не відбираємо і відбирати не будемо. На Україні кожен житиме, як захоче, коби лиш держав закони, які настановить собі на своїй землі український народ''. З урахуванням природних, етнокультурних і соціально-економічних чинників ,,українська земля творить виразну географічну цілісність, самостійну і окремішну супроти сусідніх земель''. Розкриваючи розміри української етнічної території, С.Рудницький аргументовано доводить, що ,,українська справа - се велика справа, може найбільша з усіх європейських справ, її не можна зводити до справ малих народів''. І тому на кожному кроці слід пам'ятати, що ,,ми - великий народ, наш край величезний, ми мусимо бути так високо поставлені серед інших народів Європи, як нам після нашої чисельності й після величини нашої країни належиться''.

Праця С.Рудницького містить також аналіз геополітичних факторів (розташування України щодо центрів політичної сили, шляхів сполучення; природні багатства). Автор розкриває і своє бачення політичного ладу України як демократичної республіки із сильним центральним урядом і самоврядними громадами і землями (їх розміри не повинні перевищувати 10 тис.кв.км). Майбутня самостійна Україна, на думку автора, повинна забезпечити релігійну толерантність, політичну, соціальну й економічну рівність населення. Зокрема, він проголошує, що ,,головне суспільно-політичне завдання самостійності України - наскільки можливо вирівняти маєткові ріжниці між громадянами Української Держави і через те звести до мінімуму або й цілком усунути клясову боротьбу в межах України''. Відсутність ,,економічного поневолення'' автор розглядає як важливий політико-географічний чинник, передумову внутрішньої єдності і стабільного поступального розвитку суспільства.

Логічним продовженням політико-географічної тематики є праця С.Рудницького "Українська справа зі становища політичної географії", яка вийшла друком у 1923 р. Автор дає коротку характеристику політичної географії у тогочасному світі, визначає її місце серед антропогеографічних наук і предмет дослідження : ,,як два елементи - територія і населення - зростаються в один, більше чи менше одноцільний організм - державу - це, і є головним питанням усієї політичної географії''. Учений продовжує розробляти поняття політико-географічного положення і розкриває його особливості стосовно України в контексті геополітичних відносин із сусідніми країнами. Автор характеризує адміністративний поділ в складі суміжних держав, вказує на їх географічні недоліки. Проте, у твердженні про необхідність відповідності адміністративних і природних меж відбилась і обмеженість його антропогеографічного підходу. Через усю працю С.Рудницького проходить ідея пріоритетності національного принципу при формуванні держав нової Європи, якого не сприймали багато європейських політиків: ,,Саме національна держава є метою, до якої прагне історичний розвиток ХХ століття''. Автор наголошує, наводячи багато фактів, на тимчасовості багатонаціональних імперій, передбачає їх майбутній розпад. С.Рудницький робить висновок, що лише ,,утворення української держави в етнографічних границях є одиноким способом, щоб запобігти заколотам у південно-східному куті Європи, так важному для світового господарства і для світової політики''. Події 80-х, початку 90-х рр. нашого століття переконливо засвідчили правильність висновків і прогнозів ученого. У плані перспектив майбутньої міжнародно-політичної організації Центрально-Східної Європи С.Рудницький висунув ідею Балтійсько-Понтійської федерації, насамперед як противаги російській експансії і рівноваги щодо великих держав Західної Європи. На основі моделювання географії майбутніх центрів світової сили автор робить застереження західному світові про недопустимість включення України до складу Російської імперії, яке могло би багатократно посилити російські експансіоністські амбіції і стало б передумовою анексії Росією країн Центральної Європи. На жаль, ці передбачення, які швидко збулися, залишилися поза увагою західних політиків.

Розуміючи велике політико-географічне значення національної території, С.Рудницький присвятив цьому питанню окрему працю "Огляд національної території України"(1923), в якій синтезував попередні дослідження як українських, так і зарубіжних авторів, розкриваючи межі і розміри української етнічної території. Автор констатує, що українські політики в ході національно-визвольних змагань не зуміли оцінити і використати такий фактор, як великі розміри української етнічної території, легко поступаючись на користь суміжних держав цілими регіонами.

Реакцією на політичну кризу, зумовлену поразкою українських державних сил у період визвольних змагань 1917-1920 рр., був вихід у 1923 р. праці "До основ українського націоналізму". Виступаючи неодноразово проти шовінізму, С.Рудницький зазначав, що політика повинна спиратись на науковий, у тому числі географічний світогляд. Націоналізм у його розумінні - ,,це спрямування думок, слів чи діл одиниці чи гурту в той напрямок, в якому йде надійний, корисний розвиток нації, до котрої дана одиниця належить''. В основі наукового націоналізму - антропогеографічне знання особливостей українського народу, його території, історично-політичних традицій. Заперечення природної суті людини, народу веде до появи так званих ,,універсалізмів'', тобто загальних космополітичних теорій різного спрямування. До таких ,,універсалізмів'' С.Рудницький відносить соціал-комуністичний, капіталістичний, релігійний, аристократичний , які визначають лише значимість світового і нехтують національне. Кожен з цих універсалізмів відіграв негативну роль в історії України. Захоплення українськими політиками різними універсалізмами вело до поразки визвольних змагань, адже дотеперішня наша політика - це ,,продукт культур чужих народів'', незнання і нерозуміння українських історико-політичних процесів. Україна, розвиваючись на межі трьох світів (західноєвропейського, православно-візантійського, кочового азіатського), зуміла витворити і зберегти своєрідну унікальність, а тому українських історико-політичних особливостей не слід "натягати на чужі аналогії". Ці пропозиції та ідеї, що свого часу не були враховані і залишаються актуальними й тепер потребують творчого переосмислення.

Коли у 20-х рр. стало зрозуміло, що не вдасться реалізувати ідею великої соборної України, а на якийсь час з'явилася ілюзія створення галицької державності, С.Рудницький написав ряд статей, у яких обгрунтував її політико-географічні основи ("Географічне становище Галичини і її доля", "Галичина та соборна Україна", "Економічні основи галицької державності" та ін.), розглядаючи галицьку державність як проміжний етап і важливий плацдарм до створення держави на всій українській етнічній території.

Loading...

 
 

Цікаве