WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Постаті української картографії (Микола Коваль-Медзвецький, Ієронім Стебницький, Іван Стрельбицький) - Реферат

Постаті української картографії (Микола Коваль-Медзвецький, Ієронім Стебницький, Іван Стрельбицький) - Реферат

У 1860 р. І. Стебницького направляють у Військово-топографічний відділ Кавказького військового округу для виконання тріангуляційних робіт. З цього часу більш як 25-річний період його виробничої та наукової діяльності пов'язаний із Кавказом. До 1867 р. включно І. Стебницький працював на тріангуляції Північного Кавказу (до 1865 р. на польових роботах, пізніше — на обчисленнях). 1 січня 1867 р. І. Стебницького призначають начальником Військово-топографічного відділу Кавказького військового округу. Перебуваючи на цій посаді, вже в чині полковника, а згодом генерал-майора, особисто виконує важливі військово-топографічні зйомки, астрономічні спостереження і картографічні роботи на Кавказі, в Закаспійській області, Малій Азії, Персії. У 1879–1881 рр. брав участь у встановленні та демаркації російсько-турецького кордону. За видання 40-верстної карти Кавказу (1868) Російське географічне товариство нагородило І. Стебницького малою золотою медаллю. У 1870 р. вийшла праця вченого "Об отклонении отвесных линий притяжением Кавказких гор", що возвеличила його як визначного геодезиста. За цю працю І. Стебницький 1872 року відзначений Костянтинівською медаллю — найвищою нагородою Російського географічного товариства. Крім геодезичних і картографічних робіт він займається також питаннями картометрії, статистики і країнознавства. За плідну наукову діяльність І. Стебницький був удостоєний звання члена-кореспондента Петербурзької АН (1878).

Наприкінці 1885 р. І. Стебницький був призначений начальником Військово-топографічного відділу Головного штабу. За час керівництва Відділом, Військово-топографічним училищем і Корпусом військових топографів упровадив низку нововведень, що сприяли їх зміцненню. Поряд з основною роботою у Військово-топографічному відділі Головного штабу І. Стебницький проводив велику науково-громадську діяльність у Російському географічному товаристві, Російському астрономічному товаристві та багатьох комісіях. З 1887 р. був головою відділення математичної географії, а з 1889 р. — помічником голови Російського географічного товариства та головою комісії з вивчення розподілу сили тяжіння в Росії. І. Стебницький є автором понад 90 наукових праць.

У грудні 1896 р. І. Стебницький подав рапорт про відставку у зв'язку з погіршенням здоров'я. 29 січня 1897 р. він помер у Петербурзі.

Рід Стебницьких дав російському суспільству відомих наукових діячів. Дочка Стебницького Ольга Ієронімівна, що займалася літературною, педагогічною і громадською діяльністю, була одружена з військовим інженером Л. П. Капицею. У Кронштадті в 1894 р. у них народився син — майбутній академік АН СРСР Петро Леонідович Капиця (1894–1984), всесвітньовідомий фізик, почесний доктор дев'яти університетів і чотирнадцяти іноземних академій. У сім'ї сина Віктора Ієронімовича (юриста, який займався історією юриспруденції у кавказьких горців) і Софії Христофорівни Стебницьких у 1894 р. в Петербурзі народилась дочка — видатний історик-сходознавець, член-кореспондент АН СРСР Ніна Вікторівна Пігулевська (1894–1970).

Іван Опанасович Стрельбицький народився 18 січня 1828 р. в с. Голінці Лохвицького повіту Полтавської губернії (нині Роменський район Сумської області) в сім'ї солдата Опанаса Стрельбицького і Марії Гамалій. Залишившись рано без чоловіка, мати була змушена в 1838 р. відправити сина до Києва. Закінчивши школу землемірів, що діяла при 1-й Київській гімназії, він у 1849 р. вступив на службу до Межевого корпусу. Після реформи останнього у 1852 р. І. О. Стрельбицький одержав одночасно з чином прапорщика посаду межевого топографа, на якій пропрацював до 1854 р. Тоді був переведений до Санкт-Петербурзького Гренадерського резервного полку, в складі якого у 1855–1856 рр. знаходився у діючій армії та брав участь в обороні Севастополя [6].

1857 року І. Стрельбицький у чині поручика був відряджений до Академії Генерального штабу. Після закінчення в 1859 р. за першим розрядом загального відділення Академії був зарахований до Військово-топографічного депо (з 1863 р. — Військово-топографічний відділ), де став займатися картографічними роботами. У зв'язку з польським повстанням 1863 року І. Стрельбицький знову в армії. У 1864 р. вже капітаном він призначається в Головне управління Генерального штабу для особливих доручень і учених праць.

Картографічну діяльність І. Стрельбицький розпочав з участі в укладанні "Нового атласу всіх частин світу", перше видання якого з'явилося друком у 1868 р. Першою самостійною працею стала карта селянських наділів, що була опублікована в 1861 р. під назвою "Карта Європейської Росії, що укладена відповідно до Височайше затвердженого 19 лютого 1861 р. Положення про селян, які вийшли з кріпосної залежності ..." у масштабі 1 : 5 250 000. На основі топографічних зйомок і досліджень гірничих інженерів Носових Іван Опанасович укладає карту Донецького кам'яновугільного басейну (1869).

У 1865 р. І. Стрельбицькому було доручено редагування нової десятиверстової "Спеціальної карти Європейської Росії", яка повинна була замінити застарілу десятиверстову карту Ф. Ф. Шуберта. Під його керівництвом протягом 1865–1871 рр. було укладено на 152-х аркушах і в 1871 р. видано перші аркуші "Спеціальної карти Європейської Росії" масштабу 1 : 420 000, що охоплювала також українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій. В основу створеної десятиверстової карти покладено оригінали триверстової військово-топографічної карти. Її укладено в конічній рівнокутній проекції Гаусса, довгота від Пулковської обсерваторії. З особливою повнотою на карті відображені гідрографія та населені пункти. З інших елементів змісту показані шляхи сполучення, кордони, ліси, піски, болота, рельєф. На територію України припадає 21 аркуш. Карта постійно оновлювалась і неодноразово перевидавалась (останнє видання було здійснене в 1925–1934 рр.). У 1903 р. вона складалась із 167-ми аркушів.

Десятиверстова карта І. О. Стрельбицького була видатним твором російської військової картографії ХІХ ст. За її редагування І. Стрельбицькому в 1872 р. була призначена пожиттєва пенсія, у 1875 р. на Міжнародному конгресі в Парижі присуджена медаль.

Практична цінність Десятиверстової карти зберігалась до 1930-х років. Вона служила основою для багатьох тематичних карт Європейської Росії, у тому числі геологічної карти. У радянський період карта була використана при укладанні гіпсометричної карти європейської частини СРСР масштабу 1 : 1 500 000.

У 1876 р. за редакцією І. Стрельбицького вийшла у світ на шести аркушах „Генеральна карта Європейської Росії з прикордонними частинами Західної Європи, Туреччини, Персії і Туркенстану" у шестидесятиверстовому масштабі.

І. Стрельбицький займався і географо-статистичними роботами. У 1868–1874 рр. виконав обрахунок поверхні Росії, що описав у книзі "Обрахунок поверхні Російської імперії" (1874). За цю працю Російське географічне товариство нагородило його найвищою нагородою товариства — Костянтинівською медаллю. На Івана Опанасовича в 1869 р. було покладено визначення поверхні європейських держав, доручене Росії Міжнародним статистичним конгресом у Гаазі. В 1881 р. з'являється нова праця вченого "Земельні придбання Росії за царювання імператора Олександра ІІ з 1855 до 1881 рр." [6].

Останні роки життя І. О. Стрельбицький займався редагуванням Спеціальної карти.

Членом Російського географічного товариства його було обрано у 1869 р., а Російського астрономічного товариства — у 1891 р. 1899 року у зв'язку з 50-річчям служби в офіцерських чинах і звільненням у відставку І. Стрельбицькому присвоєно звання генерала від інфантерії. Помер І. О. Стрельбицький 15 липня 1900 р. у своєму маєтку в Полтавській губернії в с. Голінка.

Видатного земляка пам'ятають у рідному краї, про що свідчить споруджений на могилі пам'ятник з його бюстом.

Loading...

 
 

Цікаве