WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Місто Перемишль і Перемиське Підгір’я — мала батьківщина Степана Рудницького - Реферат

Місто Перемишль і Перемиське Підгір’я — мала батьківщина Степана Рудницького - Реферат

Початок 60-х років ХІХ ст. в Галичині і на Наддніпрянщині характеризується пожвавленням духовного життя, виникненням нових періодичних видань, у яких домінуючими поступово стали ідеї національного відродження України. Під впливом творчості Т. Шевченка і зв'язків з Великою Україною у галицьких містах утворюються гуртки. Молодь захоплюється народною творчістю, вивчає мову і народний побут, залюбки носить вишивані сорочки, козацькі шаровари та жупани, влаштовує вечори в роковини смерті Шевченка, на яких виголошують доповіді про життя і творчість поета, декламують його вірші, співають українські пісні. Саме в Перемишлі у 1865 р. вперше прилюдно прозвучала пісня на мелодію о. Михайла Вербицького якій згодом судилося стати державним гімном незалежної України "Ще не вмерла Україна" [6]. (Див. рис. 3).

80–90-ті роки ХІХ ст. — час особливо інтенсивного росту українського життя в Перемишлі в усіх ділянках і, зокрема, в поширенні української освіти. В той час Перемишль займав друге місце в Галичині після Львова за кількістю українських шкіл. Тут функціонувала двомовна вчительська семінарія, Перемиська державна гімназія з українською мовою навчання, Український інститут для дівчат. Крім того, тут діяло кілька народних і фахових шкіл. У цих навчальних закладах працювало чимало громадських і політичних діячів, письменників, художників, музикантів.

Особливе значення для культурного розвитку Перемишля мала гімназія, заснована у 1888 р. Спочатку тут були паралельні класи з українською мовою навчання при польській гімназії, а з 1895 р. після відкриття повних восьми класів постала самостійна українська гімназія класичного типу [Рис. 5]. Невдовзі Перемиська державна чоловіча українська гімназія стала однією з найбільших у Галичині. Серед її вчителів було чимало авторів підручників, митців, громадських і політичних діячів та письменників. Першим директором новоствореної гімназії було призначено видатного педагога, письменника і громадського діяча Григорія Цеглинського, професора Академічної гімназії у Львові. Гімназія розташувалася у новозбудованому триповерховому будинку на вул. Словацького, 21 (рис. 4). Перемиська державна чоловіча гімназія з руською (українською) мовою викладання стала другою такою школою в Галичині (після Академічної гімназії у Львові, що була першою українською середньою школою на всій українській етнічній території).

Заснування української гімназії мало великий вплив не лише на розвиток освіти, але й літературного життя Перемищини. Серед літературних постатей чільне місце належить викладачу гімназії, поету, письменнику, літературному критику Володимиру Масляку. Його вірш "Учися, дитино, бо вчитися треба...." полюбився багатьом поколінням галицьких дітей. Літературною діяльністю займався і директор гімназії Григорій Цеглинський, автор пісні „Де срібнолистий Сян пливе" [6].

У 1895 р. В Перемишлі відкрито ще один важливий навчальний заклад — Український інститут для дівчат. Інститут проводив значну виховну роботу серед молоді, скоро він став найкращою дівочою школою в Галичині, відомою далеко за її межами. Тут вчилися дівчата з найвіддаленіших куточків Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини та Поділля, навіть з далекої Кубані, тут вчилася внучка по сестрі Тараса Шевченка Людмила Шевченко. Згодом при інституті відкрито учительську семінарію [11].

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в Перемишлі мали свої філії всі найважливіші українські організації Галичини. У 1891 році тут засновано філію товариства „Просвіта", у 1894 — кредитове товариство „Віра", у 1905 — „Руську щадницю". З ініціативи філії Українського педагогічного товариства засновано гімназійний інститут для хлопців, у 1904 р. посвячено Народний дім.

Перемишль по праву вважався важливим центром розвитку монументального та образотворчого мистецтва в Галичині ще з ХV ст. Уже тоді українськими майстрами з Перемишля виконано цілу низку розписів найвизначніших костелів і замків Польщі (Кракові, Любліні, Сандомирі). У другій половині ХІХ ст. Перемишль теж виховав ряд відомих художників-українців, що відіграли значну роль в історії українського образотворчого мистецтва, — Теофіла Копистинського, Антона Полиховського, Олександра Скрутка, до них прилучилися Ольга і Олена Кульчицькі [1].

Особливо успішно розвивалося музичне життя в Перемишлі [9, с. 11]. У 1829 році тут організовано при греко-католицькій кафедрі постійно діючий хор, яким керував фаховий музикант і диригент А. Нанка. Цей хор існував протягом кількох десятиліть, виконуючи важливу культурну і музично-виховну місію. З нього вийшли піонери українського музичного мистецтва в Галичині — Михайло Вербицький, Іван Лаврівський, Анатоль Вахнянин та десятки талановитих музикантів, співаків, диригентів. Анатоль Вахнянин організував "Львівський Боян", а згодом "Союз співочих музичних товаришів" із славним Вищим музичним інститутом імені М. Лисенка у Львові. Отже, протягом ХІХ ст. центром українського музичного життя в Галичині був Перемишль, і лише в кінці ХІХ ст. ним став Львів.

У 80–90-х роках ХІХ ст. і на початку ХХ ст. на Перемищині активізується національно-культурний рух, з'являються різні громадські організації, зокрема „Просвіта", у містах і селах створюються читальні. Зростає національна свідомість широких народних мас. Вважають, що на переломі століть Перемишль був навіть більш українським, ніж Львів [10]. У цих умовах формувався, здобував початкову освіту Степан Рудницький, а його подальше життя й навчання були зв'язані з іншими містами Галичини — Тернополем і Львовом. Його допитливий розум акумулював і аналізував все, що діялось у навколишньому суспільно-культурному та суспільно-політичному середовищах. Крім цього, неабияке значення для формування його національної свідомості та української державницької ідеї, яку він потім розвивав упродовж всього свого життя, мало й те, що батько Степана Лев Рудницький працював вчителем географії та історії в гімназіях Перемишля, Тернополя і Львова, був у вирі всіх суспільно-політичних подій, що відбувалися у містах і селах, брав у них участь, розповідав про них у сімейному колі.

Саме мальовничі краєвиди Перемишля і його околиць у поєднанні з захоплюючим історичним минулим, багатьма унікальними архітектурними пам'ятками, створеними нашими пращурами в містах і селах Надсяння, які С. Рудницький мав можливість спостерігати і слухати про них захоплюючі розповіді свого батька — професійного педагога, закарбувались в його пам'яті на все життя та послужили фундаментом для вибору його майбутньої професії географа й історика. Як зазначає дослідник життя і наукової спадщини С. Рудницького професор О. Шаблій: „Хто знає, може саме звідси з'явилась жага "дослідження в терені" [10].

Література:

1. Горняткевич Д. Перемишль у мистецькому житті України // Перемишль західний бастіон України. – Нью-Йорк; Філадельфія: Перемиський Видавничий Комітет, 1961. – С. 306-314.

2. Грицков'ян М. До історії просвітницького руху в Перемишлі // Перемишль і Перемиська земля. – Перемишль; Львів, 1996. – С. 223-232.

3. Загайкевич Б. Освіта і школа в Перемишлі // Перемишль західний бастіон України. – Нью-Йорк; Філадельфія: Перемиський Видавничий Комітет, 1961. – С. 239-284.

4. Енциклопедія Українознавства. Перевидання в Україні. – Львів, 1996. – Т. 6. –С. 2005-2010.

5. Подільчак М. Українська чоловіча гімназія в Перемишлі // Українська державна чоловіча гімназія у Перемишлі. – Дрогобич: Видавнича фірма "Відродження", 1995. – С. 5-11.

6. Свинко Й. Перемишль — осередок українського культурно-національного відродження в Галичині // Творці українського національного гімну "Ще не вмерла Україна". – Тернопіль, 1995. – С. 6-11.

7. Свинко Й. Ямна: знищене село Перемишльського краю. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. – 192 с.

8. Франко І. Нариси з історії української літератури в Галичині // Франко І. Зібрання творів в 50-ти т. – Київ, 1980. – Т. 27. –С. 136.

9. Цегельський Є. Музичне життя Перемишля // Перемишль західний бастіон України. – Нью-Йорк; Філадельфія: Перемиський Видавничий Комітет, 1961. – С. 315-334.

10. Шаблій О. Академік Степан Рудницький — фундатор української географії. – Львів Мюнхен, 1993. – 223 с.

11. Шостаківська І. Український (Руський) Інститут для дівчат у Перемишлі // Український Інститут для дівчат у Перемишлі. – Дрогобич: Видавнича фірма "Відродження", 1995. – С. 5-20.

Loading...

 
 

Цікаве