WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Місто Перемишль і Перемиське Підгір’я — мала батьківщина Степана Рудницького - Реферат

Місто Перемишль і Перемиське Підгір’я — мала батьківщина Степана Рудницького - Реферат

Аж до Другої світової війни у тутешніх лісах водилося багато звірини, що її можна було бачити не лише в лісі, а й на полях, біля хат. Удень лисиці заходили навіть на подвір'я, ловили курей. Взимку зайці пробиралися до оборогів, щоби поживитися конюшиною і сіном. У лісах вечорами ревіли олені.

Із земноводних і плазунів найхарактернішими у Перемиському підгір'ї є тритон карпатський, жовто черева кумка, трав'яна жаба, рідше трапляється саламандра плямиста, тритон гребінчастий, ропухи звичайна і зелена, ящірка прудка, веретільниця, вуж звичайний, мідянка, гадюка звичайна. Із риб, що живуть у численних малих річках, найпоширенішими є морена звичайна, головень, форель струмкова, гольян, щитівка гірська, бабель барвистий, миньок.

Природні умови і ресурси Перемиського підгір'я доволі сприятливі для розвитку сільського господарства. Не випадково люди ще в глибоку давнину (починаючи з палеоліту) облюбували цей край і, розкорчувавши ліси, оселилися в ньому. На жаль, у середині ХХ ст. сталося так, що села, засновані нашими пращурами ціною великих зусиль ще у ХІІІ–ХV ст., були зруйновану дощенту, дрімучі ліси знову вкрили майже всю місцевість, як і колись до її заселення. І хто знає, чи не доведеться нащадкам знову розкорчовувати цей ліс і знову починати все спочатку...

Але й тепер, через шість десятиріч після Другої світової війни та насильного переселення українців і руйнування їх осель, Перемиське підгір'я залишається надзвичайно мальовничим і привабливим краєм. Цей край наприкінці ХІХ ст. зачарував Степана Рудницького в час його раннього дитинства, збудив у нього великий інтерес до землезнання, до географічної науки, яку він розвивав упродовж всього життя. Без сумніву, до прищеплення Степану інтересу до географії та історії спричинився його батько — Лев Рудницький, викладач географії та історії у Перемиській, а згодом Тернопільській гімназіях. Батько мав свою домашню бібліотеку, він, мабуть, часто ходив з допитливим сином на екскурсії, розповідав йому про природу та історію Перемишля і його околиць. А розповідати було про що і проілюструвати розповіді було чим: тут збереглося багато історико-архітектурних пам'яток — свідків минувшини (руїни замку на Замковій горі, старовинні церкви і костели, храми Кальварії Пацлавської на мальовничій горі біля села Пацлав, старовинна мурована церква з оборонними мурами та бійницями в с. Посаді Риботицькій та ін.).

Як перша столиця Червенної Русі, Перемишль був провідним культурним осередком на західноукраїнських землях вже у ІХ–Х ст. Ще Мелетій Смотрицький (1578–1634) на основі доступних історичних документів стверджував, що у ІХ ст., десь біля 872 р., учні св. Мефодія навертали до християнства наших предків, а в Х ст. у Перемишлі було засноване перше на Русі єпископство, якому до ХV ст. підпорядковувалося також усе Закарпаття. Заснування єпископату створило тут передумови для формування осередку культури й освіти для всього західного регіону Руси-України. У середньому і пізньому середньовіччі Перемишль мав культурний вплив на сусідні, південні, землі Польщі. Доказом цього є поліхромні стінописи, виконані руськими майстрами в багатьох системах і королівських замках, в т.ч. і на Вавелю в Кракові [1, с. 11].

У 1349 р. м. Перемишль і все Перемиське підгір'я захопила Польща. З того часу почалось інтенсивне ополячення краю, яке тривало понад 400 років (до 1772 р.). Давню соборну церкву св. Івана Хрестителя Король Ягайло передав польському єпископату, причому з гробниць було винесено кістки похованих там українських князів, єпископів і магнатів [4]. Під тиском поляків українське культурне життя занепало. Перемишль поступово став центром польського культурного життя. У ХVІ – першій половині ХVІІ ст. Перемишль уже став одним з осередків польського відродження. Однак друга половина ХVІІ і майже все ХVІІІ ст. були добою занепаду Перемишля через зміни торговельних шляхів, а ще більше через війни.

У ХVШ ст. внаслідок колонізаційної політики шляхетської Польщі, дискримінації українського населення, захоплення всіх керівних посад в органах самоуправління, державних установах, шкільництві, торгівлі поляками та представниками інших національних меншин, через надмірний податковий утиск кількість українців у містах різко зменшилась, а культурне життя в Галичині, в т.ч. і в Перемишлі, прийшло в занепад [11].

Після першого розподілу Польщі у 1772 році і прилучення західноукраїнських земель до Австро-Угорської імперії культурне життя Перемишля значно пожвавилось. Австрійська влада негайно почала вживати заходи для піднесення освіти. У 1774 р. Марія Тереза заснувала у Відні семінарію для богословів греко-католицького обряду й наказала приймати до неї також українських громадян. У 1783 р. цісар Йосиф ІІ заснував у Львові духовну семінарію. З 1783 р. для українських семінаристів запроваджено викладання українською мовою [2]. У 1789 р. Йосиф ІІ повернув давні права і привілеї міщанам. Перемишль став повітовим містом. До Перемишля почали прибувати німці й чехи як службовці та ремісники. Пізніше на розвиток Перемишля вплинула розбудова залізничного сполучення з Краковом (1859), Львовом (1861) та Угорщиною (1872), а також деяких промислових об'єктів та військової фортеці — однієї з найбільших у Європі.

Разом з тим у Перемишлі почали реально формуватися передумови нової епохи українського національного відродження. Аналізуючи тогочасну ситуацію в Галичині, Іван Франко висловив навіть думку, що "перші проблиски нового руху, перші досвідки того, що я назвав зіркою відродження вийшли з Перемишля"[2, c. 8]. На початку ХІХ ст. Перемишль знову почав відроджуватися як осередок руської (української) культури, випереджуючи в цьому протягом першої половини ХІХ ст. Львів, в якому українська громадськість через засилля німців і поляків займала значно слабші позиції.

Основним рушієм розвитку освіти, культури і національного відродження в Перемишлі знову, як і за княжих часів, було духовенство. В кінці ХVШ – на початку ХІХ ст. тут з'явилося багато вихованців т. зв. Барбареуму — заснованої у 1777 р. при церкві св. Варвари у Відні духовної семінарії (до неї щорічно приймали на навчання 6 семінаристів від Перемиської діецезії). Вихованці цієї семінарії завдяки європейській освіченості стали піонерами національно-культурного відродження в Галичині. Перемиська єпархія під керівництвом Максиміліана Рилла, Михайла Левицького, а пізніше Івана Снігурського провела велику роботу з піднесення освіти серед широких мас населення. В 1816 р. при Перемиській капітулі організовується "Освітнє товариство" для поширення освіти українською мовою, яке очолив о. Іван Могильницький (1777–1831). У 1817 р. засновується дяковчительський інститут, що став першою українською школою для народу (дяки були одночасно вчителями народних шкіл, які почали відкриватися при церквах в селах Перемиської єпархії). Першим директором цієї школи також став о. І. Могильницький, про якого Іван Франко писав, що "був це перший муж в Галицькій Русі, котрий намагається розвіяти пануючу тут у поглядах на національну справу єгипетську темряву за допомогою світла науки" [8]. Іван Могильницький спонукав священиків закладати народні школи й самим вчити, організовувати просвітянський рух. Він був автором перших шкільних підручників для народних шкіл: катехизму (1815) та букваря (1817), розвідок про українську мову (1829, 1837) і граматики української мови (1823). Від 1817 року до смерті (1831) І. Могильницький був головним інспектором народних шкіл Перемиської Єпархії. Його заслуги в розвитку шкільництва дуже великі. Якщо в час переходу Галичини до Австрії в Перемишлі не було жодної української школи, то до 1832 року в цій єпархії на 697 парафій було відкрито 385 парафіяльних шкіл, 24 тривіальні, тобто тримовні (німецька, польська й українська мови) і головна школа в Лаврові [3, с. 11]. На передмістях Перемишля тоді були відкриті парафіяльні школи на Болонні, у Перекопаній і на Вовчі.

У ці ж роки Перемиська консисторія започаткувала видавничу справу. У 1829 р. владика Іван Снігурський купив друкарню, а згодом (1840 р.) заснував видавництво. Крім підручників, тут почали видавати й літературу популярного характеру для українського населення. В Перемишлі побачили світ перші в Галичині календарі — "Перемишлянин" (1850–1861, 1863–1864 рр.) і "Перемишлянка", а пізніше (від 1889 р.) — "Перемиські Єпархіальні Відомості". У листопаді 1848 р. в Перемишлі створено театральне товариство. Одним словом, уже у першій половині ХІХ ст. Перемишль став осередком українського культурно-національного відродження в Галичині.

Loading...

 
 

Цікаве