WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Львівські шляхи - Реферат

Львівські шляхи - Реферат

В тих самих напрямках розходилися також залізничі шляхи зі Львова, всі побудовані ще перед першою світовою війною, отже за Австрії. Були там міждержавні европейські шляхи, міжкраєві шляхи австрійсько-угорської монархії і чисто краєві. Льокальних підміських залізничних ліній Львів тоді ще не мав. До міжнародних зачислялись: маґістраля Париж – Відень – Краків – Львів – Снятин – Чернівці – Букарешт – Константинополь і лінія Львів – Красне – Броди – Бердичів – Київ – Курськ – Орел – Москва та Львів – Красне – Тернопіль – Підволочиськ – Вінниця – Одеса. До внутрішніх міжкраєвих ліній Австро-Угорщини належали лінія Львів – Самбір – Турка – Сянки – Ужгород – Будапешт – Загреб (у Хорватії) і Львів – Стрий – Лавочне – Мукачів – Берегів – Дебречин і аж до Семигороду. До чисто краєвих ліній зачислялись: лінія Львів – Куликів – Жовква – Рава – Белзець (під Томашевом), яка в Раві перетинала підграничну залізничну лінію Ярослав – Радимо – Рава – Белз – Сокаль і лінія Львів – Руданці – Сапіжанка (станція Камінки Струмілової) – Радехів – Стоянів.

Крім цих краєвих ліній, які доходили аж до австро-російської границі, були ще дві, так звані сліпі, залізничні лінії, що перед І світовою війною ще були не викінчені, а саме залізничний шлях Львів – Янів – Яворів, який мав бути продовжений до Радима над Сяном і так бодай в частині відтяжити лінію Львів – Перемишль, і лінія Львів – Перемишляни – Бережани – Підгайці, яка мала бути продовжена через Бучач до Заліщик над Дністром і яка відограла так важну ролю в часі війни в рр. 1916/17 в часі офенизиви російського генерала Брусілова. Коли москалі заняли у вересні 1914 р. Львів, приступили зараз до продовження залізничної лінії Львів – Сапіжанка через Камінку Струмилову і Кристинопіль з лінією Рава — Белз – Сокаль і злучили в той спосіб безпосередньо Львів з Сокалем, а в дальшім продовженні з Володимиром Волинським, Ковлем і Берестям. По скінченні війни Львів не дістав уже за Польщі ніякої нової залізничної лінії, за виїмком продовження лінії Львів – Замостя – Люблин, через що Львів дістав безпосередню найкоротшу сполуку з Варшавою й Ґданському, бо перед тим треба було їхати до Варшави окружною дорогою Львів – Перемишль – Ярослав – Казимир над Вислою і далі.

Із вище сказаного видно, що залізничні лінії збігалися променисто в однім вузловім центрі у Львові, а цим вузлом був величезний головний залізничний двірець, що творив для себе у Львові окрему дільницю Левандівку. Дворець був модерний, побудований на місці давнього в рр. 1901 – 1903 на взір віденських дворців, а будував його українець, проф. інж. І. Левинський. Крім головного двірця, Львів мав ще чотири менші двірці – на Підзамчу, Личакові, Персенківці і Клепарові. Але ці двірці були в дійсності лиш підміськими станціями і до них був доїзд або з головного двірця поїздами або з міста трамваями.

Така концентрація залізничних шляхів в однім вузлі мала свої додатні і від'ємні сторінки. Додатня сторінка була в тім, що весь особовий і товаровий рух у краю переходив через Львів і через це давав заробітки населенню Львова, і збільшав торгівлю. Від'ємна сторінка такої концентрації показалася наявно в часі війни, на східнім фронті, коли всі транспорти мусіли переходити через головний двірець Львова, бо побічних ліній, які відтяжили б головний двірець, не було. Були величезні труднощі при офензиві, але підчас відступу спричинила така концентрація залізничого руху катастрофу.

Коли 30 серпня 1914 р. зударились підчас евакуації Львова два поїзди і на них евакуоване добро на лінії Львів – Красне – Золочів – Тернопіль, Львів – Красне – Броди, Львів – Перемишляни – Бережани і Львів – Камінка Струмилова – Радехів залишити без вистрілу москалям, як воєнну добичу. Так пімстилась на Австрії стратегічна помилка її генерального штабу, який думав лише про офензиву, про наступ і побіду над Росією, а ніколи не брав під увагу можливости відступу.

Така сконцетнрована комунікаційна сітка залізниць у Львові, з якої всі шляхи розходились як промені від сонця, а не було поперечних доріг навколо Львова, була шкідлива також для облягаючих Львів зимою 1918/19 р. частин Української Галицької Армії. Щоб, напримір, перекинути якусь військову частину з півдня Львова на північний фронт, не було дослівно ні одної битої дороги, чи залізничного шляху, бо всі залізничні лінії через головний двірець; хто мав у своїх руках Львів, той контролював і паралізував увесь комунікаційний рух в цілій східній Галичині.

Для ілюстрації хай буде вільно навести такий історичної вартости факт. В кінці грудня 1918 р. стояв наш курінь під командою стн. Михайла Климкевича на південнім фронті Львова, держачи лінію Персенківка – Зубря – Давидів. Дня 3 січня 1919 р. дістав курінь приказ, який привіз нам з Начальної Команди в Бережанах сотник Юно Навроцький, негайно перекинутись на північ від Львова, бо з Варшави наступає з півночі обруч облоги. Приказ приказом. Але виконати його "негайно"?! Сніги, доріг довкола Львова на північ нема, терен околиці незнаний, а якоїбудь мапи околиці Львова нема, не говорячи вже про карту генерального штабу. Тому виведення куреня поручено мені, як льокальному теренознавцеві. Отже з пам'яти нарисував я шкіц, як нам з Давидова дістатися попід східню полосу Львова, через долину Полтви на північ і згідно з приказом скріпити військові частини на догідній оборонній лінії Куликів – Мервичі – Перемивки. А що ми не знали, де "стоїть на сході фронт", тобто, в якім селі є польські "боюфкі", а де наші частини, переходили ми крізь ліси і села в поготів'ю, я з моїм відділом машинових крісів у переді. Поки ми дісталися на призначене місце, зужили ми два дні і три ночі, що, при нормальних дорогах, можна було пройти в однім дні.

Але ще некориснішною виявилася проміняста концентрація комунікаційних шляхів до Львова для українських військових частин, які діяли на північно-західнім фронті від Львова, отже між Куликовом – Мокротином – Лозиною – Яневом – Лелехівкою – Великополем – Волею Добростанською і між Яворовом, яких корпусна команда перебувала в Камінці Струмиловій. Щоб з Янова дістатися до Камінки Струмилової поперечними доріжками через Львівсько-Томашівське Розточчя, через Мокротин – Куликів – Звертів – Жовтанці, або через Фійну – Жовкву – Зіболки – Батячі, треба було зужити два дні. Тому ці частини були здані лиш на себе самих, відтяті від всякої комунікації, без пошти, без телеграфу і телефонів, а команда І-го Корпусу знала стільки, що на фронті діється або чи вояки мають муніцію, чоботи і як вони харчуються, оскільки ми їй звідомлення післали післанцем.

По І-ій Світовій війні прибув новий рід комунікації – повітряний. Львів зайняв за польських часів знову важне в тім авіційнім русі становище. Через Львів провадила важна цивільна летунська лінія з Ґданська і з Варшави на Букарешт. Львівське цивільне і військове летовище було в Скнилові під Львовом, яке німці з вибухом другої світової війни вже 1 вересня 1939 р. о год. 11 збомбардували своїми бомбоносними літаками "Штука" і знерухомили цю найбільшу польську летунську базу в Галичині. Це був теж кінець воюючої Польщі.

Loading...

 
 

Цікаве