WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Збірка географічних назв - Реферат

Збірка географічних назв - Реферат

Як бачимо, справа зацікавлює все ширші круги, стає все більш актуальною. Супроти сього вважаю зайвим широко розводитися над вагою та значенням ґеоґрафічних назв для української науки. Обмежуся лишень на найважнійші справи.

Так само, як про Кельтів між Рейном та Лабою так і про Волохів (Румунів) в галицьких Карпатах не згадують ані літописи, ані хроніки, ані инші писані жерела. Між тим, починаючи від Чорногори далеко на захід аж по проломову долину Попраду стрічаємо майже що крок назви хребтів, верхів, полонин, потоків як: Мінчол або Мунчел, Ардзелюша, Ґрофа або Ґропа, Пікуй, Клива, Кепута, Нягрин, Нягра, Пєтрош, Лядескул або Лєдескул і др., румунське походження котрих не підлягає ніякому сумнівови. На Покуттю попадаються й села з румунськими назвами, як Акришори і Ферескул в Косівщині, Белелуй (не Белелуя, як його зовуть офіціяльно) в Снятинщині, села тепер суто українські, в котрих вже давно нема нікого, хто вживав би або хоч розумів румунську мову. Також і місто Коломия має назву від румунського culmea = верх, горб. Таким чином, ґеоґрафічні назви відкривають нам факт перворядної ваги з історії мандрівок народів та нашої території, і тільки докладна збірка та розслід ґеоґрафічних назв дасть нам спромогу точніше означити області, які захоплювала румунська міґрація. Збірка та розслід ґеоґрафічних назв дасть нам тверду підставу до зовсім докладного визначення давних українських етнографічних меж. Вона поможе рішити питання, чи вузький клин, котрим наші Лемки всуваються між Поляків та Словаків аж по Попрад — се захований в горах останок старого українського осельництва на Заході, котре на долах улягло польонізації та пословаченню, чи навпаки се пізніша українська колонізація пустих гірських просторів. Від неї можна надіятися також твердого вирішення т. зв. болохівської справи. Збірка ґеоґрафічних назв дасть нам спромогу відшукати не одну з затрачених тепер осель, які зустрічаємо в літописах, давних грамотах, судових актах і т. п. Приміром, старинний замок Хмелів, згадуваний поруч з Цецином та Хотином в XIV ст., про положення котрого історики робили ріжні здогади, находився без сумніву на області теперішнього містечка Вашківців: тут частина передмістя ще досі зоветься Хмелевом і в ній знаходяться сліди давних окопів. Дуже часто, при недостачі инших даних, вже сама назва оселі дає підставу до хронолоґії осельництва, до бодай приблизного означення часу повстання даної оселі. Так, приміром, стверджено, що слов'янські оселі на -иці, -ичі є дуже старинні і походять ще з часів родової організації, особливо коли сі закінчення зв'язані зі старинними іменами, приміром, Бояничі, Судковичі, Мишлятичі, Вишатичі, Первятичі, Гориславичі; дуже старинні також прикметникові скінчення на -ь, прим. Перемишль, Бо-рислав, Варяж, Самбір, Пораж. Навпаки назви на -івка, приміром Викторівка, Мазурівка, Богданівка і т. п., є зовсім нового походження і вперве виступають під кінець XIV ст. Прикметникові скінчення на -о, як Порудно, Смільно, Сішно і т. д., є старші чим на -е або -є, прим. Сухе, Криве, Красне, Товсте. Закінчення на -ин, -ів вказують не на рід, а на ім'я посельничого (власника або війта, що закладав оселю), приміром Станин, Микуличин, Савчин, Павлів, Яремків, Романів, Сенів, Глібів. Деякі назви вказують просто на спосіб оселення. Від другої половини XIV ст. великі землевласники, щоби привабити в Галичину нових поселенців, надавали їм різні т. зв. вольности, звільнювали нові оселі на 10 або й на 20 літ від всіх данин та роботизни. Так повсталі оселі звалися Волями, Вільками, Волицями, Слободами, Слобідками, їх було куди більше чим тепер. Розслід самих тільки сяніцьких та перемиських судових актів з XV ст. показує, що оселі Березка, Ґольцова, Малява, Павлова, Рач-кова, Станкова і др. звалися тоді Березька Воля, Ґольцова Воля, Малява Воля, Павлова Воля і т. д. Виходить, що коли не всі то бодай велика частина осель, утворених з особових імен, із закінченням на -ова, -ава, -а се давні "Волі". На зовсім инші початки оселі вказують назви зложені зі словом город (Бали-город, Старгород, Звенигород і др.) або Городище, Городисько, Городок, Підгородє, Городниця, Замок, Замочок, Підзамче, Окопи і др. Заняття населення подають назви осель: Стельмахи, Конюхи і Конюшки, Скоморохи, Кобилюхи, Псари, Лупії, Гончарі, Сторожі, Ковалі, Ходані, Гарбарі; на експлуатацію ліса вказують ріжні Мазярні, Вуглярки, Гути і Гутиська. Ґеоґрафічні назви дають також причинки до пізнання фізичних прикмет нашого краю в давнину. В першу чергу вказують на велике багатство лісів. Оселі поставали серед лісів, причім дерева витереблювали (Теребен, Теребовля) вирубували (Корчунок, Копань або Копане, Зруб) або випалювали (Погар). Цілий ряд осель має назви зв'язані з лісом: Підлісє, Підліски, Залісє, Заліщики, Лісок, Сухоліс, Підгай, Підгайці, Гаї, Підлісина, Бір, Підбірці, Чагарі і др. Ще більше назв вказують на багновини та мокравини, що займали величезні простори; в першу чергу всякі Ру-ди, Рудки, Рудавки, Зарудя, Зарудці, Руденка (слово руда в українській, білоруській та кашубській мовах означає також грязюку, невисихаюче болото); відтак Багна, Заболотці, Мочари, Болотня, Мокра, Гнила, Гнильче, Гнилички, Кальне, Кальниця і др. В топографічних назвах переховалося чимало давних, тепер вже у нас незнаних і неуживаних імен прим.: Стан (Станин, Нестаничі), Стоян (Стоянів), Дунько, Добко, Путята, Первята, Маласт, Драгаш, Арлам, Долоб, Бенько і др., і тому сі назви дають обильний матеріял до словаря імен. В ґеоґрафічних назвах закостеніли нераз старі звукові та граматичні форми (прим., прикметникове закінчення на ь), які в живій мові вже давно затратилися, тому вони є важним жерелом й для історії мови. Всі вище наведені приміри вибрані лишень зі самих назв сіл та присілків; на скільки ж богатшим матеріялом ми зможемо орудувати, коли поведеться зібрати всі назви частин кожної оселі, піль, пасовиськ, гір і т. п.

Та збірка і систематика ґеоґрафічних назв, се лише частина роботи. Багато, дуже багато назв видаються, на перший погляд, незрозумілими. Приходиться підвести їх під научний розслід, вияснити їх походження та значення. Таке т. зв. етимологізовання вимагає відповідної методичної підготовки, основного знання правил звукових перемін, історичної граматики. Хто без сього береться за таку справу, витрачує надармо труд і приносить для науки більше шкоди, чим хісна. Тоді виходять такі дивогляди, як виводження назви "Галич" від галок, "Буськ" від буськів і др. Такі примітивні пояснення зустрічаємо часто між народом і тому Німці зовуть їх народною етимольогією (Volksetymologie). Збираючи топографічний матеріял в місточку Стоянові, від місцевих людей я почув таке пояснення назви: в місті є капличка св. Яна (латинська); колись між містом та цвинтаром стояло сто таких капличок, було сто Янів — от і відси назва міста. Се, можна сказати, типічний приклад на Volksetymologie; як місцевий переказ він має своє значення і його треба записати, але зовсім не надається до научного пояснення назви оселі. Попри се треба тямити, що назви з протягом часу змінялися, приймали иншу форму. Часто не вистане мати саму лише теперішню, значить останну форму; треба знати, як дана назва виглядала в минулих часах, які переміни переходила протягом століть, треба відшукати, як вона записана в давних літописях, грамотах, судових актах, люстраціях. Треба старатися ствердити генетичний розвій назви і щойно тоді її етимологія матиме міцну підставу. Хто пояснить назву села "Комборня" (в Коросненськім пов.), коли не знає, що се село звалося в XV ст. "Кальтборня" (від німецького kalt + born = зимне жерело)? Так само відома лічнича оселя "Івонич" звалася давно "Іванче поле", "Вашківці" звалися "Івашківці", "Клепарів" — "Кльоппергоф" і т. д. Та в першу чергу треба зібрати сам матеріял. До сеї роботи може кожний взятися, до неї не треба ніякого спеціяльного вишколення, ані спеціяльного знання. І саме метою сеї статті є викликати серед ширших кругів нашого громадянства зацікавлення сею справою та охоту помогти великому ділу. Бо збірка ґеоґрафічного матеріялу хоч би лише з Галичини переходить спромогу одної людини чи хоч би й комісії; до сього треба десятків, а то й соток помічників. Кожний, хто присвятить годину-дві на збірку матеріялу, нехай би лише зі сього одного села, в котрім проживає, додає свою цеголку до майбутної монументальної будівлі. Тільки дві прикмети, мусить мати збирач: точність та сумлінність; невірно та недбало виповнений квестіонар обезцінює зібраний матеріял і для науки приносить замість хісна шкоду. Відповіди на питання треба списувати безумовно тільки з уст народа; сільська інтелігенція і півінтелігенція звичайно не знає більшости місцевих назв та зв'язаних з ними переказів, а ті, котрі знає, звичайно перекручує на "літературний" лад та виговір. Тому треба звертатися до старших господарів, що гаразд знають свою оселю. Коли село складається з кількох розкинених частин, богатьох присілків та дворищ (як се буває в горах або в північній, лісовій части східної Галичини між долішним Сяном та Бугом), треба про кожну частину випитувати жителів даного присілка, чи части, бо населення одної частини, звичайно, не тямить назв инших, дальше положених областей. Всі назви записувати зовсім докладно так, як їх виговорює місцеве населення, заховуючи вповні діалектичний виговір. При тім необходимо конечною річчю є при кожній назві зазначувати наголос. Дуже бажаним було би зібраний у мужиків матеріял перевірити ще між жіноцтвом, бо у жінок і виговір і наголос бувають виразніші та чистіші, чим у мужчин, тільки що вони звичайно не тямлять всіх назв. Коли яку назву виговорюють або наголошують неоднаково, менше вживану форму треба подати в скобках поруч з більше уживаною. Очевидно, що всі назви мають бути написані так чітко та виразно, щоби ні щодо одної букви не було сумніву. Відповіді про кожну громаду списувати на окремій картці; коли громада дуже велика і розкинена, то кожна частина повинна мати свою картку.

Loading...

 
 

Цікаве