WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Історія Галицького туристичного краєзнавства (друга половина XVIII ст. – 1945 р.); розвиток мандрівництва - Реферат

Історія Галицького туристичного краєзнавства (друга половина XVIII ст. – 1945 р.); розвиток мандрівництва - Реферат

Історія Галицького туристичного краєзнавства (друга половина XVIII ст. – 1945 р.); розвиток мандрівництва

З огляду на те, що значна частина території України – Галичина – тривалий час була штучно відірвана від решти території України і перебувала у складі Австро-Угорської імперії, а згодом Польщі, неабиякий інтерес становить питання розвитку українського краєзнавчого руху на її теренах. Особливої актуальності й ваги такі ретроспективно-краєзнавчі студії набувають зараз – у час творчого переосмислення багатої краєзнавчої спадщини галицьких вчених попередніх століть, вивчення традицій наукових шкіл й, на їх підставі, формування сучасних теоретико-методологічних засад, пріоритетних завдань та дороговказів розвитку національного туристичного краєзнавства.

У даній праці автори поставили собі за мету дати ретроспективну оцінку основних етапів становлення галицького краєзнавства (як загального, так і суто туристичного), визначити роль й внесок окремих вчених і громадських діячів у розвиток туристично-крєзнавчого руху на галицьких теренах, актуалізувати основні творчі напрацювання й здобутки галицького туристичного краєзнавства з 2-ої пол. ХVIII до середини ХХ століття.

роблематика ретроспективно-краєзнавчих студій, вивчення діяльності громадських організацій та дослідження наукової спадщини окремих персоналій краєзнавчої науки минулих століть є предметом численних наукових праць та розвідок сьогодення. Питання історії галицького туристичного краєзнавства, еволюції його теоретичних і прикладних напрацювань та напрямків розвитку нині розробляються цілою низкою українських вчених, з яких найбільш значний доробок мають представники Львівської, Київської, Чернівецької, Житомирської, Харківської і Тернопільської наукових шкіл краєзнавства – Тронько П.Т., Шаблій О.І., Костриця М.Ю., Жупанський Я.І., Серкіз Я.І, Круль В.П., Кравчук Я.С., Кукурудза С.І., Штойко П.І., Вісьтак О.І, Лозинський Р.М., Кузик С.П., Луцький Я.В., Панкова Є.В., Федорченко В.К., Дьорова Т.А., Любіцева О.О., Бейдик О.О., Заставецький Б., Заставецька О., Мариняк Н., Мариняк Я., Андрухів І.О., Гаврилів Б.М., Лавринюк В.П та ряд інших дослідників [1-9 11-16, 19, 20, 22-31, 34 й ін.].

Досьогодні не втратили своєї наукової актуальності програмні праці фундаторів й "класиків" галицького краєзнавства – Івана Франка, Михайла Грушевського, Степана Рудницького, Володимира Кубійовича, Івана Крип'якевича, Олени Степанів, Івана Теслі, Юрія Целевича, Богдана Заклинського й інших видатних постатей нашого краю ХVIII – ХХ століття [9, 10, 17, 18, 21, 28, 32, 33 й ін.].

Періодизація етапів розвитку краєзнавства у Галичині ґрунтується на визначенні основних громадсько-політичних подій і фактів українського просвітництва, науки та діяльності окремих визначних постатей України. На основі даних критеріїв можна виділити таких п'ять етапів розвитку краєзнавства у Галичині:

Періодизація галицького краєзнавства

І етап

ІІ етап

ІІІ етап

IVетап

V етап

Витоки галицького краєзнавства – просвітництво і перші хвилі національно-культурного руху в Галичині в кін. 18 ст. - 10-20-ті рр. 19 ст.

Розвиток народознавчого краєзнавства - від "Руської трійці" до виникнення т-ва "Просвіта" (поч. 1830-і рр. - 1868р.)

Становлення галицького краєзнавства у 2-ій пол. 19 ст. - на поч. 20 ст. – діяльність т-ва "Просвіта", І.Франка та ін. (1868-1914 рр.)

Розвиток галицького краєзнавства у міжвоєнний період - 1918-1939 рр.

Краєзнавство Галичини в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.).

Пропоновану періодизацію галицького краєзнавства як самобутнього етнокультурного феномену доведено нами до 1945 року, оскільки по завершенні Другої світової війни Галичина була остаточно інтегрована до складу УРСР і з цього часу розпочинається якісно новий радянський етап у розвитку наукового, шкільного й громадського українського краєзнавства.

Зупинимося на характеристиці названих етапів розвитку краєзнавства на галицьких теренах детальніше.

Перший етап – просвітництво і перші хвилі національно-культурного руху (кінець XVIII ст. – 1820-ті роки).

У 1787 р. при Львівському університеті був заснований Руський інститут, де готували священиків, які знали українську мову і володіли руською грамотою. У 1790 р. Львівська Ставропігія видала Буквар з Додатком "Політики світської", складений українською мовою. Цей Буквар став справжньою маленькою енциклопедією з україніки, оскільки він давав найзагальніші відомості про рідний край і його народ.

"Австрійський уряд, приєднавши Галичину, не дуже дбав про піднесення в ній краєзнавства, яке легко могло б пробудити у її мешканців надто велику любов до свого краю, небезпечні думки про давнє і недавнє минуле [15, с.117]. Писали про Галичину здебільшого німці Австро-Угорщини, які з певною імперською погордою ставилися до галичан, їхніх звичаїв, мови та історичних традицій. Офіційні й напівофіційні видання з географії і статистики Галичини були сухими шкільними підручниками або збірками окремих розрізнених матеріалів.

У 1810-1820-і рр. Галичиною прокотилася нова хвиля національно-культурного руху. Епіцентром цього руху став Перемишль. У 1815 р. тут виникло перше українське просвітницьке Товариство для підготовки книжок для народу, яке проіснувало до 1817 р. Засновником Товариства був священик Іван Могильницький. Він написав першу "Граматику языка славено-руського" (1823-1824 рр.) і науковий трактат "Відомість о Руськом язиці". У Перемишлі сформувався як вчений-етнограф Йосиф Лозинський – автор першої в Галичині надрукованої українською мовою етнографічної праці "Русское весілє" (1835 р.) та Граматики живої української мови (1846 р.), а також ряду розвідок з історії Галичини.

Значний вплив на активізацію народознавчих досліджень у Галичині мало перебування одного з засновників слов'янської етнографії, археології і фольклористики Зоряна Ходаковського (Адама Чарноцького). Під його керівництвом розпочалося вивчення народних традицій, збирання пам'яток народної творчості, речових пам'яток, решток старовини, яке заклало підвалини майбутньої української і польської фольклористики. Слід згадати і Гната Червінського (1770-1830 рр.) – талановитого польського етнографа, який з симпатією ставився до українського народу й тривалий час вивчав звичаї українського населення Галичини. Книга Г.Червінського "Образи Русі Червоної" (1811 р.) була першою європейською науковою краєзнавчо-етнографічною працею про українців.

Другий етап – розвиток народознавчого краєзнавства: від "Руської трійці" до виникнення Товариства "Просвіта" (1830-і – 1868 рр.).

У 1830-х рр. в Галичині намітився поступ у розвитку народознавства. У Львівській духовній семінарії виник маленький гурток однодумців, який назвався "Руська трійця". У 1833 р. він видав свою першу рукописну збірку "Син Русі". У 1836 р. серб Г.Петрович у м.Пешті надрукував рукопис "Руської трійці" під назвою "Русалка Дністрова". Це була перша книжка у Галичині, написана живою українською мовою і українським алфавітом.

Влітку 1834 р. Я.Головацький здійснив подорож пішки зі Львова через Миколаїв, Стрий та інші міста Галичини. Його подорожні нотатки "Подорож по Галицькій та Угорській Русі, описана в листах до приятеля у Л." – це класичний зразок опису мандрівки вкраїнським краєм, який був однією з перших спроб українця заповнити прогалину в науковому вивченні рідного краю. Іван Вагилевич під час своїх мандрівок Галичиною збирав фольклор і етнографічні матеріали, відвідав історичні пам'ятки, проводив археологічні дослідження. Так, у нарисі "Берди в Уричі" (1843 р.) він описує унікальні ландшафти Урича, скелі, загадкові піктограми на них, замислюється над історичними витоками пам'ятки. Обстеження І.Вагилевича дали йому підстави першому серед краєзнавців Галичини висунути гіпотезу про оборонне значення Урицьких скель.

Loading...

 
 

Цікаве