WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Етнографо-статистичні дослідження Павла Чубинського з позицій суспільної географії - Реферат

Етнографо-статистичні дослідження Павла Чубинського з позицій суспільної географії - Реферат

Основна наукова цінність цієї праці полягає в тому, що в ній вперше на основі повних і всебічних етнографічних та економіко-статистичних досліджень зроблений комплексний аналіз української людності в усіх її проявах — демографічному, суспільно-родинному, побутовому, духовному та економічному контексті розмаїття природних умов, географічного положення різних українських теренів, впливу інших народів. Павло Чубинський науково обґрунтував цілісність України та єдність українського народу як найсуттєвішу передумову української державності. В основу визначення меж українських земель були покладені етнічний та суспільно-географічний принципи. У результаті досліджень українського етносу (з урахуванням регіональних відмінностей), науково обґрунтованих висновків не тільки підтвердилася ідея суспільно-територіальної цілісності української нації, її здатність до державного самовизначення, але, по суті, була окреслена українська національна територія.

Одним із найважливіших об'єктів дослідження Павла Чубинського було населення. Він докладно, на високому фаховому рівні описав характерні особливості українського народу, його відмінності на різних теренах, стосунки з іншими народами. Хоча дослідження проводилися переважно в етнографічному плані (це, до речі, передбачалося програмою, і основна увага була звернена на звичаї, обряди, пісні, вірування, моральні якості, житло, будівлі, знаряддя праці, одяг, їжу, говірки тощо), проте головні наукові узагальнення були зроблені із врахуванням природних умов і топографічних особливостей різних місцевостей, впливу історичних чинників, сусідства з іншими народами.

У процесі дослідження повною мірою були задіяні основні географічні принципи, сформульовані дещо пізніше Степаном Рудницьким, такі, як морфографічний (зовнішній опис явищ і процесів), структурний (опис головних складників), динамічний (розвиток явищ у часі) та генетичний (розкриття причинних зв'язків між явищами і процесами).

Оригінальною є проведена Чубинським типізація малоросійського (українського) населення. В основу критеріїв типізації ним покладені фізичний тип людей, їх мовні відмінності, побут та ін. За цими ознаками були виділені три типи українців — власне український, поліський та подільсько-галицький, окреслені межі їх заселення, схарактеризовані головні риси людей кожного типу, показана причинна зумовленість їх відмінностей.

Український тип сформувався на території, що нині зайнята переважно Волинською, Рівненською, Київською, Чернігівською (без поліських їх районів) та Черкаською (без лівобережної частини) областями, північними районами Тернопільської та Хмельницької областей, а також північно-східними районами Вінницької області. Цей тип вважався найбільшою мірою автохтонним, основні фізичні риси людей — типово українські (брюнети з карими очима та чорними бровами), для них характерні (порівняно з іншими типами) більша самостійність, виражене почуття власної гідності, дух козацтва, що, на думку автора, зумовлено впливом історичних чинників. В основному сприятливі природні умови та родючі ґрунти цього краю відбилися на особливостях господарської забудови сільських жителів, обладнанні житла, знаряддях праці, характері занять населення тощо. Тут спостерігається висока культура будівництва, добре продумані і зручно розташовані господарські будівлі, переважають чисті білі хати, що потопають у садах, основним знаряддям обробітку землі є плуг, а головна тяглова сила — воли. За характером занять — це типові хлібороби, а щодо мови, то це "корінні" українці середньої смуги українських земель.

Поліський тип українців, зазначає П. Чубинський, сформувався на поліських ландшафтах, в оточенні суцільних лісів та боліт, що не могло не відбитися на способі життя, заняттях та характерних рисах їх мешканців. Цей тип поширений на територіях сучасних Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської та Чернігівської областей (їх поліських районах). Сюди входить також т.зв. Підляшшя — частина Сідлецької та Гродненської областей тодішньої Білорусі. Своєрідний комплекс природних умов — низинний рельєф, надмірне зволоження, густа річкова мережа, дрімучі ліси та болота, що займали тоді в багатьох районах 60–80 % землі, — спричинили до певної замкненості цієї території, відсталості в побуті та господарському розвиткові її жителів.

У поліщуків переважали курні хати, основне знаряддя обробітку ґрунту — соха, а тяглова сила — лише коні. Головне заняття населення — лісообробка, одночасно люди з великим бажанням обробляли кожен клаптик землі. Клімат та особливості рельєфу, на думку дослідника, позначилися на фізіономії людей: поліщуки низькорослі, худорляві, переважно блондини; через несприятливі природні та побутові умови — хворобливі. Порівняно з іншими типами українців мова у них своєрідна, особливо великі відмінності у фонетиці.

До подільсько-галицького типу українців Чубинський відносив жителів, що населяли теперішні подільські області — Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку, крім крайніх північних районів, Галичину, західну Волинь та Холмську Русь. Це порівняно підвищена горбиста рівнина, покрита родючими ґрунтами, особливо на Поділлі, лісистість тут значно менша, ніж на Поліссі. Основне заняття населення — скотарство та землеробство, тяглова сила — воли, а також коні. Господарська забудова, обладнання житла, знаряддя праці мало відрізняються від власне українського типу. Щодо мови, то подільсько-галицький тип є своєрідним, виділяється як окреме наріччя, тут спостерігаються значні відмінності у граматиці, вживаються такі форми, яких немає в інших типах. Мешканці цього краю, зазначав дослідник, в історичному плані зазнали негативного впливу Заходу, тут сильним був гніт кріпосного права. Це відбилося на їх ментальності. Люди відчувають себе приниженими, низько кланяються, в них менше виражене відчуття власної гідностi, спостерігається великий вплив церкви — настільки великий, що замість національності в багатьох випадках народ називав свою релігійну приналежність. Це особливо було характерним для Холмської Русі та Західної Волині. Їх солідарність з іншими українцями була дуже мала.

Оцінюючи загалом із сучасних суспільно-географічних позицій типізацію українського населення, проведену П.Чубинським, слід зазначити як позитивне, що ним вперше були науково обґрунтовані територіальні відмінності історично сформованого цілісного українського етносу. В основу виділення типів були покладені: детермінованість етнічних особливостей населення та його соціально-економічного розвитку природними умовами, рівень адаптації людей до географічного середовища та вплив інших етносів. Дослідник показав величезне розмаїття українського народу, його духовне багатство, високу, як на той час, культуру побуту та особливості господарювання. Характерним для кожного з типів українців є високий рівень адаптації до природно-ландшафтного середовища, раціональне використання природно-географічних чинників у суспільно-господарському розвитку, причинна зумовленість і взаємозв'язок матеріальної та духовної культури.

Виявлення територіальних відмінностей українського етносу, його типізація не протиставлялися концепції автора щодо суспільно-територіальної та історичної цілісності українців, а, навпаки, стверджували її. У процесі регіональних досліджень активно, цілеспрямовано і послідовно відстоювалася позиція національного самовираження та самоутвердження української людності (хоча з певними специфічними рисами на різних теренах).

Loading...

 
 

Цікаве