WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Етнографо-статистичні дослідження Павла Чубинського з позицій суспільної географії - Реферат

Етнографо-статистичні дослідження Павла Чубинського з позицій суспільної географії - Реферат

Етнографо-статистичні дослідження Павла Чубинського з позицій суспільної географії

Суцільні планові суспільно-географічні дослідження української території були започатковані у XIX ст. Географічним товариством і найтісніше пов'язані з іменем видатного вченого-етнографа, автора тексту Національного гімну України Павла Чубинського. До того часу було опубліковано чимало відомостей про Україну та українців, зокрема про географічні особливості території, рослинний і тваринний світ, побут, звичаї та вдачу народу, розвиток господарства, торгівлі, соціальні відносини тощо. Проте цей надзвичайно цінний матеріал був переважно описовим, несистематизованим, достовірність його залежала від обставин, часу, особи автора, його мети.

Статистико-економічні та демоетнічні описи, подорожні замітки, враження окремих людей, суспільно-економічний аналіз при відтворенні історичних обставин тощо мали здебільшого фрагментарний характер, стосувалися окремих регіонів України, не завжди мав місце детермінований підхід при висвітленні етнічних особливостей, господарського розвитку української нації та природного середовища.

Описові відомості та неповні уривкові фактологічні матеріали не давали уявлення про цілісність української території та українського народу, недостатньо висвітлювали його етнографічне та соціально-господарське розмаїття, не розкривали суті впливу природних та історичних чинників на формування різних типів українців, їх відмітні ознаки.

Переломний етап у дослідженні української території відбувся у XIX ст. На той час виникла потреба у фаховому плановому вивченні Південно-Західного краю (українських земель) в етнографічному і статистико-економічному аспектах. Це було зумовлено історичними і суспільно-політичними обставинами в тогочасній Російській імперії, з одного боку, та розвитком національного руху на українських теренах, зацікавленістю патріотичних сил у таких дослідженнях, з іншого.

Вади державної системи Російської імперії, постійні селянські заворушення спричинили проведення урядом низки реформ (скасування кріпаччини в 1861 р., реформування суду, запровадження місцевого самоврядування земств у Чернігівській, Полтавській, Харківській, Катеринославській та Херсонській губерніях та ін.). У результаті в Україні значно посилився громадсько-культурний рух, стали видаватися та поширюватися українські книги, ставилося питання про українські школи. Повернулися із заслання члени Кирило-Мефодіївського братства, завирувало українське культурне життя в Петербурзі, де зосередилися тоді кращі українські сили (П. Куліш, М. Костомаров, О. Маркович, пізніше Т. Шевченко та багато інших). Під редакцією В. Білозерського почав виходити журнал "Основа".

Громадсько-культурний рух охопив не тільки Лівобережну, але й Правобережну Україну, де в суспільній верхівці на той час переважала польська шляхта. Шляхта поставилась до українського руху зневажливо та вороже. Коли в 1863 р. почалося друге польське повстання, що поширилося також і на Правобережну Україну, українське населення не тільки не підтримало польську шляхту, але й у багатьох районах селяни самі розправлялися з повстанцями. Власне цей факт (як згодом зазначив у своїй праці П. Чубинський) став приводом до того, що на український народ звернули увагу — саме увагу як на союзника у боротьбі з поляками.

Придушивши повстання, російський уряд посилив боротьбу з польським впливом, використовуючи визвольні прагнення українського народу.

Однак і український громадсько-культурний рух викликав незадоволення в імперських колах та відповідні адміністративні заходи. У 1863 р. вийшов "валуєвський" циркуляр про заборону видавати книги, зокрема для освіти, українською мовою, були закриті недільні українські школи, проведені численні арешти української інтелігенції, багато з культурних діячів, серед них і Павло Чубинський, були вислані до північних губерній Росії.

Таким чином, суспільно-політична ситуація в Російській імперії після реформ 1861 і 1864 рр., пожвавлення українського громадсько-культурного руху спричинили необхідність проведення масштабних суспільно-економічних досліджень української території з метою вивчення наслідків реформування, вироблення стратегії протидії російської адміністрації національному громадському рухові, що міг перерости в ідею боротьби за економічне та політичне відродження України.

Головним виконавцем, якому було доручено дослідження, стало Імператорське Російське географічне товариство, де на той час були зосереджені значні наукові сили. У 1863 р. була створена Комісія, що визначила предмет, об'єкт вивчення та склад експедиції. Об'єктом дослідження був визначений Західно-Руський край, куди входили Україна, Білорусь та Литва. Основною метою дослідження, як зазначала Комісія, було вивчення племінних відмінностей у мові, правах, звичаях, виявлення чисельності племен, їх етнографічних меж, ступеня релігійної та моральної культури, дослідження господарства, побуту та матеріального становища.

Для вивчення етнографічних особливостей населення Південно-Західного краю (так називали тоді українську територію у складі Російської імперії) був запрошений Павло Чубинський, який на той час працював секретарем Архангельського губернського статистичного комітету. З великим бажанням, невтомною енергією, глибоким знанням справи, почуттям патріотизму до своєї землі та повагою до історії свого народу і рідного краю він проводив дослідження протягом 1869 — 1871 рр. Переважна більшість зібраних та опрацьованих ним матеріалів була повністю схвалена Комісією і в 1871 році почали публікуватись "Труды этнографо-статистической экспедиции в Западно-Русский край", що вийшли в 7 томах. Велику працю щодо наукового редагування етнографічних та економічних матеріалів виконали М. І. Костомаров та П. О. Гільтебрант.

Маючи широку ерудицію в питаннях історії та демоетнографії України, Павло Чубинський поглибив та розширив програму досліджень, в основу якої поклав достеменне визначення етнічних меж поселення українців, вивчення їх побуту та економічного становища. Варто зазначити, що він скоригував попередньо окреслені Комісією адміністративні межі досліджуваного регіону, відносячи до Південно-Західного краю (тобто української території), крім означених Київської, Волинської та Подільської губерній, ще й південну частину Гродненської та Мінської, східні райони Люблінської та Сідлецької губерній, північно-західну частину Бессарабії. Згадана Комісія погодилася з цим і затвердила об'єкт досліджень саме в таких межах.

До Павла Чубинського в Російській імперії по суті не проводилися в повному обсязі всебічні етнографо-статистичні та економічні дослідження земель, заселених українцями. Збирачі та впорядники матеріалів здебільшого висвітлювали якийсь один аспект народного життя. Зовсім були відсутні етнографічні відомості, що характеризували б українців Холмської Русі, Підляшшя, Пінського та Мозирського повітів Мінської губернії, а про Волинь та Поділля неможливо було скласти повного уявлення, оскільки зібрані матеріали були незначними та неповними.

В економіко-статистичному підрозділі програми Павло Чубинський передбачав основну увагу зосередити на економічному становищі селян у пореформений період та ситуації, що склалася в промисловості. Для отримання відповідних матеріалів, статистичних даних були залучені губернські статистичні комітети та мирові посередники із селянських справ. Над програмою досліджень разом із Чубинським працювали такі видатні українські особистості як В. Ф. Симиренко, М. В. Лисенко, І. П. Новицький, А. Ф. Кістяківський, В. Б.Антонович та ін.

На основі вироблених принципів, підготовленої програми досліджень та обширного фактологічного матеріалу, зібраного за час трьох ґрунтовних експедицій, що охоплювали всі найважливіші регіони проживання українського етносу (від р. Прип'ять та Біловезької Пущі на півночі до т.зв. Новоросійського краю на півдні, від р. Прут та австрійського кордону, що тоді пролягав уздовж р. Збруч, на заході до Придніпров'я на сході та південному сході) була написана і опублікована протягом 1872–1876 рр. згадана фундаментальна праця "Труды этнографо-статистической экспедиции в Западно-Русский край". У ній не тільки були узагальнені та систематизовані з наукових позицій матеріали, що характеризують населення та господарський розвиток українських територій, але й зроблений помітний поштовх в розвитку наукових географічних досліджень та ідей в Україні.

Loading...

 
 

Цікаве