WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Етапи становлення та розвитку об`єктів природно-заповідного фонду в східній частині Опілля - Реферат

Етапи становлення та розвитку об`єктів природно-заповідного фонду в східній частині Опілля - Реферат

Етапи становлення та розвитку об`єктів природно-заповідного фонду в східній частині Опілля

Історія наукових досліджень східної частини Опілля нараховує десятки років. Необхідно відмітити праці Ш.Вердака (1923), Г.С.Куковиці (1976), М.П.Чайковського (1979), К.І.Геренчука (1979), Б.В.Заверухи (1981, 1982), М.М.Барни, Л.П.Царика, В.М.Черняка (1997), Й.М.Свинка, В.М.Черняка, П.М.Дем'янчука (1999), які присвячені вивченню як біотичних компонентів, так і ландшафтів даної території .

Основною метою публікації є аналіз історії дослідження природозаповідання території східної частини Опілля в межах Тернопільської області. Збільшення площ, зайнятих об'єктами природно-заповідного фонду є однією з передумов оптимізації землекористування та сталого розвитку регіону.

Заповідні об'єкти східної частини Опілля в межах Тернопільської області займають площу 11299,1 га (6,6% території). В Тернопільській області заповідними об'єктами зайнято 8,5% території. Відповідно з Програмою формування національної екологічної мережі, об'єкти природно-заповідного фонду України повинні складати 10,5% території. Для досліджуваного регіону їх частка повинна б бути не меншою.

Систематичні дослідження природи східної частини Опілля припадають на кінець 19-початок 20 ст. і торкаються вивчення окремих компонентів природи даної території. Результати досліджень лягли в основу створення на теренах Опілля перших заповідних об'єктів. Такими об'єктами стали лісові резервати найбільш збережених букових деревостанів у лісництвах Шибалина, Вербова та Урмані на площі близько 15 га. Відомості про ці об'єкти черпаємо із реєстру заповідних територій та об'єктів Тернопільського воєводства станом на 1939 рік. В цей період природодослідженням та природозаповіданням на західноукраїнських землях займались дві групи науковців: польська – під керівництвом В.Шафера та українська – під патронатом греко-католицької церкви та науковим керівництвом М.Мельника та О.Мріц. До особливостей цього періоду слід віднести інвентаризацію цінних природних об'єктів, створення перших банків даних, пропаганду серед громадськості природоохоронних ідей, доцільності збереження і відтворення природи.

Період 40-50 рр. ХХ ст. не приніс відчутних результатів у природодослідженні і природозапові-данні, окрім безсистемної вирубки і знищення лісових ресурсів, розорання нових територій в по-воєнні роки. Кінець 50-х – початок 60-х рр. ХХ ст. пов'язаний з проведенням фізико-географічного районування території, завданням якого було виявлення, розмежування та характеристика географічних областей і районів в інтересах розвитку сільського господарства. В 1961 році була опублікована книга М.П.Чижова "Український лісостеп", в якій автор поряд з покомпонентним аналізом природи і фізико-географічними відмінами зауважує, що відновлення природних ресурсів повинно відбуватись пришвидшеними темпами, які випереджали б темпи їх виснаження. В 1964 році опублікована праця К.І.Геренчука, М.М.Койнова, П.М.Цися "Природно-географічний поділ Львівського та Подільського економічних районів", в якій подано розмежування і характеристику географічних областей і районів. Численні наукові конференції, які проводились в 60-х рр. ХХ ст., поряд із поглибленим використанням ресурсів досліджуваних територій, розглядали питання їх охорони. В цей період відновлюється природоохоронна робота під егідою обласних комісій з охорони природи, які координували наукову та організаційно-правову сторони природозаповідання.

В 1960 році статус природно-заповідного об'єкту в східному Опіллі отримує Раївський парк - пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Він займає площу 20 га на двох схилах, між якими протікає потічок, що бере початок в центральній частині парку. Раївський парк засновано у 1760 році, у 1816 році його вперше реконструйовано. Тоді ж було споруджено палац у стилі класицизму, з якого відкривається панорама чудового ландшафту. В парку створено три ставки, острів і водоспад. Тут були зібрані колекції деревно-чагарникової рослинності з усіх країн світу. Але під час першої та другої світових воєн багато рідкісних дерев (магнолію, гінкго, олеандр, мирт, кипарис) було знищено. Тепер тут росте близько 300 старих дерев 15 видів: липа дрібнолиста, дуб черешковий, тюльпанне дерево, клен гостролистий, сосна звичайна, чорна, Веймутова і бальзамічна, модрина європейська, бук пурпуролистий і європейський, ясен плакучої форми, каштан та ін. [4]

Створення в 1967 році Державного комітету Ради Міністрів УРСР з охорони природи, обласних і районних інспекцій в його структурі істотно активі-зувало природозаповідання в регіоні. В період з 1961 по 1970 роки створено 8 заповідних об'єктів, серед яких - Коропецький парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва місцевого зна-чення на площі 3 га (1968 р.), ботанічні пам'ятки природи: "Нараївська бучина" (1964 р.), "Дуб звичайний" в Урманському лісництві (1970 р.), "Дуб Богдана Хмельницького" (1964 р.), "Дуб "Велетень" (1970 р.), "Дуб "Богатир" (1970 р.) в Бережанському лісництві, "Монастириські ясени" (1969 р.), "Горіх чорний" в Підгаєцькому районі (1970 р.). В основ-ному, це ботанічні пам'ятки природи місцевого значення, які займають площу від 0,01 до 0,04 га. В 1970 році тут нараховувалось 9 об'єктів природно-заповідного фонду загальною площею 28,16 га (0,02 % території).

Відкриття Тернопільського відділу Географічного товариства УРСР сприяло активізації краєзнавчо-туристичних досліджень, проведенню природоохоронних форумів. В 1972 році в Тернополі проведений республіканський семінар з питань охорони природи і раціонального використання природних ресурсів Поділля, опубліковано ряд видань, зокрема "Геологічні пам'ятки Західного Поділля та необхідність їх охорони" Й.М.Свинка (1970), реєстри заповідних об'єктів Тернопільщини (1972 і 1977), "Пам'ятки природи Тернопільщини" М.П.Чайковського (1977). 70-і роки ХХ ст. можна вважати періодом інтенсивного розвитку заповідної справи в опільських районах. В цей час створено 16 заповідних об'єктів. В переважній більшості, це ботанічні пам'ятки природи (9), геологічні пам'ятки природи (3), гідрологічні пам'ятки природи (2), Шибалинський ботанічний заказник місцевого значення загальною площею 57,86 га. Станом на 1980 р. в східному Опіллі нараховувалось 25 природно-заповідних об'єктів площею 86,0 га (0,05% території). 80-і роки ХХ ст. відзначаються швидкими темпами зростання кількості заповідних об'єктів (майже в 3 рази) і площ, зайнятих під ними (майже в 130 разів). За цей період з'являється 12 ботанічних заказників, 11 загальнозоологічних заказників, 6 гео-логічних, 2 гідрологічних, 15 ботанічних пам'яток природи, а також в 1990 році – РЛП "Дністровський каньйон" в межах південної частини Монастириського і Бучацького районів. В 1982 році між селами Куряни і Демня Бережанського району на південному і південно-західному схилах гори Голиця створено Голицький ботаніко-ентомологічний заказник загальнодержавного значення, який на сьогоднішній день є перлиною опільських заповідних об'єктів. Перші дослідження території заказника були зроблені ще Ш.Вердаком в 20-х рр. 20 ст. Особлива роль у вивченні флористичного різноманіття майбутнього заказника належить вченим Г.С.Куковиці (1976), Б.В.Заверусі (1981, 1982), М.П.Чайковському (1979, 1981), а також В.О.Шиманській, С.В.Зелінці, Т.К.Зеленчуку та ін.

Територія заказника - це степова ділянка площею 60 га, що приурочена до південних і південно-західних схилів гори Голиця. Територія заказника витягнута смугою з північного заходу на південний схід приблизно на 2270 м, середня ширина 160-240 м. В ландшафтах чітко виділяються окремі горби, що утворюють гряди, схили горбів круті, еродовані. Тут зростає понад 400 видів судинних рослин Бережанського Опілля, 50 з яких відносяться до рідкісних регіональних видів та 25 - рідкісні і зникаючі, які занесені до "Червоної книги України", а саме: анемона розлога, відкасники осотовидний і татарниколистий, вовчі ягоди пахучі, гіпокрепіс чубатий, гніздівка звичайна, жовтозілля Бессера, зозулинці степовий і шоломоносний, ковила найкрасивіша, коручка тем-но-червона, лілія лісова, молочай волинський, паль-чатокорінник бузиновий, сон великий, ясенець бі-лий. Визначено 130 видів комах, 70 видів хребетних тварин. [4]

Loading...

 
 

Цікаве