WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Етапи і напрямки формування української суспільно-географічної думки - Реферат

Етапи і напрямки формування української суспільно-географічної думки - Реферат

Після 1918 р. економічна географія в Україні розвивалася у тісному зв'язку з усією радянською економгеографічною наукою. На початку 1920-х років у ній з'явилися нові ідеї, які вилилися у зародження районного напряму економічної географії. Його започаткував російський економіко-географ М.М. Баранський.

Активно включилися в розробку цього напряму й українські вчені І.Зільберман, В.Садовський, А.Синявський, П.Фомін та ін. В своїх оригінальних посібниках вони сформулювали теоретико-методологічні основи та зробили перші спроби економічного районування України. Так, визначальним принципом економічного районування за П.І. Фоміним є економічний принцип. У певній мірі вченим були закладені основи принципу перспективності.

В.Садовський, розглядаючи світове господарство як об'єкт дослідження економічної географії, також обгрунтовує категорію економічного району:"Під економічним районом слід розуміти певну відмежовану територію, на якій господарське життя в цілому, чи певна група господарських явищ зв'язана певною закономірністю" [12, с. 53 ]. В. Садовський підійшов до розуміння економічного району як територіального комплексу (системи). Він запропонував свою класифікацію економічних районів: природно-історичні, економічні та мішані. Вчений поділяв економічні райони на інтегральні та спеціальні.

Основними завданнями вивчення економічних районів, за В. Садовським, є:

1) фіксування і опис конкретних фактів господарського життя в їх географічному поширенні;

2) конструювання поняття світового господарства як єдиного цілого;

3) встановлення взаємовідносин між господарськими єдностями - економічними районами як складовими частинами єдиного цілого - національного комплексу та їх опис [12, с. 53].

Великого значення В. Садовський надавав ролі історичного чинника в розміщенні виробництва. "Факторами історичного порядку, - писав він, - в значній мірі визначаються такі важливі моменти в господарському житті, як, наприклад, розподіл земельної власності і форми землеволодіння, розміри нагромадження капіталів, господарські навики, господарська психологія сучасних поколінь, активних учасників теперішнього господарського життя, в певній своїй частині зв'язані з традицією, утвореною на протязі історії" [12, с. 54].

Отже, визначальними принципами економічного районування, за В.Садовським, були природно-географічний та етно-історико-географічний.

I.I. Зільберман на основі аналізу чинності основних законів розміщення промисловості виділив в Україні 7 промислових районів. Вчений відзначив неоднакову участь окремих районів у розвитку української промисловості та їх різноманітну спеціалізацію.

Таким чином, 1920-і роки характеризуються інтенсивним розвитком економіко-географічного знання, пов'язаним з існуванням декількох напрямів дослідження нашої науки, частковим їх переплетенням та доповненням один одного. Існували різні погляди щодо місця економічної географії в системі наук. П.І. Фомін, наприклад, вважав її суто економічною наукою, I.I.Зільберман, Л.Д.Синицький - географічною, а більшість українських економіко-географів вважали її наукою синтетичною (проміжною) між географічною та економічною науками. Це дозволяло виокремити її в самостійну науку.

Так, наприклад, Ф.Т. Матвієнко-Гарнага вважає, що економічна географія "... не належить ні до наук географічних, ні до соціальних. Суть її у вивченні господарських, або виробничих факторів у широкому розумінні цього слова (природні та соціальні фактори), у дослідженні їх взаємни зв'язків та впливу на господарство" [3, с. 25].

На думку О. Сухова економічна географія "цілком відповідно до своєї назви є дисципліна, що знаходиться на межі між економічними та географічними науками. Разом із економічними науками вона вивчає господарство: природне, районне тощо. Разом із географічними вона аналізує географічне розміщення в просторі тих явищ, що вивчає" [10, с. 6].

Підсумовуючи розгляд основних складових економгеографії, проф. А.С.Синявський вперше розмежував об'єкт та предмет її вивчення. Об'єктом дослідження економічної географії вчений визначив "ціле народне господарство (країни), з'ясування його місця в світовому господарстві й виявлення дальшого розвитку "[9, с. 263]. Предметом вивчення економгеографії, на думку вченого, є "вивчення господарської діяльності, продуктивних сил тієї чи іншої території, з погляду суспільно-географічного розподілу праці, а також природних і соціальних передумов такого розподілу" [9, с. 260].

Завданням економічної географії є, на думку А. Синявського, виявлення сучасного економічного стану з метою удосконалення господарської огранізації. Вчений відзначив, що на структуру економгеографії впливали і будуть впливати три основні елементи: походження від географії, зв'язок з економічною теорією та вимоги сучасності. Він виділив основні етапи розвитку нашої науки: статистика — комерційна географія — загальна економгеографія — світове господарство.

Визначаючи місце економічної географії в системі наук, A.C.Синявський зауважив, що вона є "... самостійною наукою зі своїм окремим змістом, методологією, методикою і завданнями, яка використовує свою географічну базу, економічний матеріал і відповідні методи дослідження "[7, с.55].

Основними методами дослідження, якими користувалися тоді вітчизняні економіко-географи, були: метод польових досліджень і спостережень, порівняльно-геграфічний, історичний, статистико-математичний, метод аналізу та метод районування.

Термінологічна робота, як відзначив проф. O.I. Шаблій, в українській географії не була поставлена на широку наукову базу, хоч спроби в цьому напрямі робилися неодноразово (Г. Колодій, О. Купчинський, П. Тутковський, С. Рудницький).

На початку 1930-х років галузево-статистичний і антропогеографічний напрями в Україні були різко засудженні як буржуазні. Під впливом нових ідей окремі представники цих напрямів почали переглядати свої концепції.

Зважаючи на обставини, змушений був еволюціонізувати від галузево-статистичного розуміння економічної географи до районного і К.Г. Воблий. Вчений вважав, що економічний район - це територіально-господарський комплекс зі специфічним просторовим поєднанням продуктивних сил. На основі групування областей за спільністю економічних характеристик вченим була запропонована оригінальна схема економічного районування України.

Таким чином, районний теоретико-методологічний напрям в економічній географії з другої половини 1930-х і до початку 1990-х років був визначальним. Його прихильниками в 1940-і роки були О.М.Смирнов, О.Т.Ващенко, О.Т.Діброва, І.Ф.Мукомель, К.П.Пяртлі, Ф.Н.Трипілець, В.Д.Поданчук та ін. Так, наприклад, О.М. Смирнов розробив в його межах теоретичну систему географічних знань, тобто систему понять, категорій і законів, які відбивають у своїй структурі сутність предмету дослідження в цілому, його цілісну структуру. Він вперше в Україні запровадив у науковий обіг і обгрунтував такі поняття, як геосистема, геоструктура, географічний простір.

Пізніше цей напрямок був розвинений працях М.М.Паламарчука, Л.М.Корецького, П.В.Волобоя, I.A.Кугукала та ін. Після К.Г.Воблого у 1950-60-х роках лідером української економічної географії був О.Т.Діброва, а 1960-80-их роках М.М. Паламарчук. Економіко-географічні дослідження в Україні весь час тематично і територіально розширювались. Економічна географія у 1970-80-і роки за своїм змістом переросла в економічну і соціальну, а в 1990-х роках трансформувалась у суспільну географію.

Детальний аналіз розвитку української економічної географії в другій половині XX ст. зроблено в працях Г.В. Балабанова, І.О. Горленко, М.Д. Пістуна, О.Т. Ващенка, Я.І.Жупанського, О.І.Шаблія та інших вчених.

Література:

1.Воблый К.Г. Экономическая география Украины. - К.- 1919. - 175с.

2.Кистяковский В.В. Учебник коммерческой географии. Россия сравнительно с важнейшими государствами мира. Петербург- Киев: Сотрудник.- 1912. –256 с.

3.Матвієнко-Гарнага Ф.Т. Нариси з економічної географії України: Підручник для вищих шк.- Харків: Держвидав України.- 1929. –200 с.

4.Остапенко С.С. Економічна геграфія України. - К.- 1920. - 216 с.

5.Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії: Навч. посібник. - К.: Вища шк.- 1996. - 231 с.

6.Птуха M.B. Д.П.Журавский (1810-1856): Жизнь, труды, статистическая деятельность. - М.: Госстатиздат. - 1951. - 123 с.

7.Руденко В.П. Професор Антін Синявський - подвижник української географії. - К.:Видавничий Дім "KM Academia".- 1996. – 404 с.

8.Садовський В. Нарис економічної географії України. - К.- 1919. - 144 с.

9.Синявський A.C. Вибрані праці . - К.- Наукова думка- 1993. - 383 с.

10.Сухов О. Економічна географія СРСР та УРСР: Підручник для масових шкіл профосвіти. 2-е вид. випр. та доп. - X.: Книгоспілка.- 1930. - 300 с.

11.Шаблій О.І. Академік Степан Рудницький - фундатор української географії. - Львів- Мюнхен: Редакціино-видавничий відділ Львівського держуніверситету, 1993. - 223 с.

12.Шаблій О.І. Валентин Садовський як український економіко-географ//Укр. геогр. журнал. - 1997. - №1. - С.51-55.


 
 

Цікаве

Загрузка...