WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Етапи і напрямки формування української суспільно-географічної думки - Реферат

Етапи і напрямки формування української суспільно-географічної думки - Реферат

Розглянемо детальніше напрями науки на цьому етапі. З розвитком торгівлі та із зростанням комерційної і торгової освіти на початку економіко-географічного етапу зародилася так звана комерційна географія, яка була прямим продовженням комерційної статистики середини XIX ст. і слугувала одним з джерел формування економічної географії. Сформувався й однойменний напрям досліджень нашої науки, який перебував у тісному взаємозв'язку з товарознавством.

В Україні цей напрям активно підтримував В. В. Кістяковський, який у своєму підручнику комерційної географії (1912 р.) дав визначення предмету дослідження: "Комерційна географія досліджує явища господарського життя в їх поширенні на земній поверхні, посильно з'ясовуючи їх зв'язок з природними умовами, культурою та історичними долями країни". Її завданням, на думку В. В. Кістяковського, було "представлення господарського життя рідної країни і визначення її світового положення та економічного відношення до найважливіших держав світу" [2, с.З].

На зламі XIX і XX ст. серед економіко-географічних напрямів особливо розвинувся етногеографічний. Праці цього періоду являють собою класичний науковий звіт всього накопиченого фонду знань про народну духовну культуру різних регіонів України. Основу для їх систематизації заклали такі визначні дослідники, як П.П. Чубинський, М.Ф. Сумцов, М.П. Драгоманов, П.В. Іванов, П.С. Єфименко, В.М. Гнатюк, В.М. Милорадович, Т.Р. Рильський та багато інших.

Безумовно, однією з найколоритніших постатей серед цієї плеяди був П.П. Чубинський, який, застосувавши метод об'єктивного подання матеріалу, значно розширив межі досліджень, удосконалив справу збирання й опрацювання матеріалу на науковій основі, зумів органічно поєднати історичні, статистичні, правові, економічні дані з багатющими фольклорними та етнографічними матеріалами. Характерною особливістю праць вченого є його виняткова увага до народної термінології.

Отже, в рамках етногеографічного напрямку було закладено основи наукових досліджень такої важливої галузі економічної географії як географії населення.

Другою базовою економічною наукою, в надрах якої формувалася економічна географія, поряд зі статистикою була політична економія (пізніше - економічна теорія). Предмет її вивчення сформулював один з найкращих знавців кон'юнктурних економічних циклів, автор численних праць про теорію вартості, розподіл суспільного доходу, історію господарського розвитку і кооперативні основи господарської діяльності M.I. Туган-Барановський. Важливим було в той час твердження М. Тугана-Барановського про єдність теоретичного та практичного знання, а також первинність теорії щодо практики.

Теоретико-методологічні основи тодішніх економіко-географічних досліджень в Україні були закладені відомими економістами Д. Журавським, М. Зібером, М. Туган-Барановським, М. Яснопольським, О . Русовим та ін. Завдяки їх доробку, а також в працях К. Воблого, Й. Пасхавера, М. Птухи сформувався галузево-статистичний напрям економіко-географічних досліджень (традиційна школа), який започаткував у 1908 році російський економгеограф В. Е. Ден. Базу галузево-статистичного напряму склала спадщина камеральної статистики, а також комерційної геграфії.

В Україні традиційна школа знайшла своїх прихильників, крім вищеназваних, в особах таких вчених, як В. Кістяковський, С. Остапенко, Я. Пілецький, І. Фещенко-Чопівський та ін. Очолив її академік К. Воблий.

Були сформовані концепції щодо місця економічної географії в системі наук, її предметної сутності та структури. Особливістю того періоду в теоретико-методологічному відношенні було те, що його сучасники ще не розрізняли поняття об'єкта та предмета науки. Ці поняття ототожнювались і використовувався лише термін "предмет".

Представники традиційної школи вважали, що економічна географія є наукою про суспільні відношення людей в сфері їх господарської діяльності, що зумовлює її приналежність до економічних наук. Так, наприклад, С. Остапенко вважав, що "економічна географія є паросток економічних наук і має виявити конкретне сучасне суспільно-громадське господарство таким, як воно склалося на території окремих націй і цілого світу" [4, с. 15].

Першим вченим, який склав "Учебник экономической географии", був B.B. Кістяковський (1911 р.). У цьому підручнику ще не було визначено предмету економічної географії. Вчений розумів його зміст у розширенні рамок предмету комерційної географії. Щодо місця економічної географії в системі наук, то В.Кістяковський розглядає її, з одного боку, як одну з галузей географії, а з другого боку відносить її до економічного циклу наук за характером свого змісту.

Особливо важлива роль у становленні економічної географії України як науки і навчальної дисципліни належить академіку К. Г. Воблому, підручник якого "Экономическая география Украины" (1919 р.) був першою повною економгеографією України і витримав 6 видань. В ньому Костянтин Григорович вперше в Україні зробив спробу визначити предмет економічної географії. Він вказував, що "економічна географія вивчає стан окремих галузей господарського життя народу - сільського господарства, гірничо-заводської та обробної промисловості, торгівлі, шляхів сполучення і засобів зв'язку в їх географічному поширенні" [1, с.3]. Крім того, К.Г. Воблий запропонував цілком струнку структуру економічної геграфії та сформулював її завдання. Вона, на його думку, повинна "описувати господарську діяльність українського народу з погляду її географічних умов" [1, с. 4].

Таким чином, теоретико-методологічний доробок академіка К.Г. Воблого заклав підвалини формування власне вітчизняної економічної географії, а сам вчений справедливо вважається фундатором української економічної і соціальної географії. Він же був її лідером впродовж першої половини XX ст.

Сучасник К.Воблого Валентин Садовський в праці "Нарис економічної географії України" (1919 р.) відзначив походження економічної географії від наук економічних, зокрема від політичної економії. На його думку, економічна географія "вивчає стан господарства в теперішній час; вона намагається дати уявлення про стан усіх галузей народного господарства, змалювати картину того, що уявляє господарське життя сучасного громадянства". Під об'єктом дослідження економічної географії вчений розумів світове господарство, яке, на його думку, є результатом розвитку національних господарських організмів: "Господарське життя зв'язало всі народи, всі держави в єдиний організм і утворило вперше в людській історії світове господарство" [8 , с.4].

Головною лінією у визначеннях предметної сутності економічної географії представниками традиційної школи проходить думка про те, що економічна географія є наукою про стан окремих галузей господарств. Об'єктом її вивчення вони вважали не саму територію, а господарську діяльність людини, різноманітні види господарства на цій території, але не вцілому, а за окремими галузями.

В методологічному відношенні представники традиційної школи в економічній географії стояли на метафізичних позиціях. В їх працях простежується тенденція до створення однозначної статичної картини світу, намагання абсолютизувати та ізолювати розгляд тих чи інших моментів або фрагментів буття. Цей напрям мав й інші негативні риси, одначе без нього не було б основи для кроку вперед. Його автори нагромаджували інформацію, необхідну для подальшого розвитку нашої науки. Дуже важливим з точки зору теоретико-методологічного становлення економічної географії було широке застосування в працях її представників цілого ряду статистико-математичних методів дослідження.

Другою вихідною базою теоретико-методологічних досліджень у вітчизняній економічній географії були загальногеографічні ідеї, представлені двома напрямами - антропогеографічним та районним. Спільним для цих напрямів є те, що їх автори вважали економічну географію географічною дисципліною.

Антропогеографічний напрям виник і розвивався в Україні паралельно з галузево-статистичним у період, коли економічна географія дедалі більше відходила від суто географічного знання і наближалася до економічної науки. Тому його поява була дуже вчасною і необхідною з точки зору збереження цілісності географічної науки. Засновником його в Україні був С.Л.Рудницький. Прихильниками і послідовниками антропогеографічного напряму розвитку економічної географії в Україні стали його учні - В.Геринович, В.Кубійович, О.Степанів.

Представники цього напряму поділяють наступні погляди:

1) об'єктом вивчення економічної географії (як і географії взагалі) є земля;

2) людина є одним із багатьох предметів, які наповнюють поверхню землі, і досліджується він поряд з такими предметами, як грунти, рослини, тварини та ін.

Отже, в центрі уваги представників антропогеографічного напряму, знаходилася людина. Так, С.Л.Рудницький у своїй оригінальній праці "Нинішня географія" (1905 р.) наголосив, що "антропогеографія досліджує причинні відношення людини до всіх головних географічних явищ..." [11, с. 179]. Важливим доробком С. Рудницького для розвитку географії взагалі і економічної географії, зокрема, є окреслення суті географічних законів та виявлення їх різнорідності.

Істотне методологічне значення мала і розроблена С. Рудницьким структура географічної науки, яку він поділяє на дві взаємопов'язані великі групи дисциплін - загальну та спеціальну. Антропогеографію він відносив до першої групи поряд з математичною, фізичною та біологічною географією. В свою чергу, в структурі антропогеографії вчений виділив географію людини, географію культури, політичну географію та економічну географію. Якщо взяти до уваги ще й розробку С. Рудницьким теоретичних основ військової географії (1914 р.), то запропоновану ним структуру антропогеографії можна вважати фундаментальною у відношенні до сучасної суспільної географії.

Loading...

 
 

Цікаве