WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Етапи і напрямки формування української суспільно-географічної думки - Реферат

Етапи і напрямки формування української суспільно-географічної думки - Реферат

Етапи і напрямки формування української суспільно-географічної думки

Проблема визначення закономірностей розвитку науки є однією з найактуальніших у методології наукового пізнання. Історія кожної науки відбиває розвиток її предметного змісту, еволюцію наукових ідей, теорій тощо. Вона розкриває не лише те, що було у науці того чи іншого конкретно-історичного періоду, а й як це відбувалося, завдяки чому.

Теоретико-методологічні економіко-географічні дослідження в Україні завжди були у полі зору фахівців і мали високий рівень розвитку. Їx вивчення зумовлює необхідність оцінки якісних етапів розвитку національної економіко-географічної науки, починаючи від появи перших відомостей про діяльність людини на території окремих частин нашої держави і закінчуючи сучасним рівнем її розвитку, а також, дослідження ролі окремих вчених та їх шкіл, що формували регіональні осередки географічної науки.

Розвиток економічної географії в Україні відбувався паралельно із загальносвітовим розвитком цієї науки і визначався певними етапами, які досить повно висвітлені професором М.Д.Пістуном [5, с. 159-160]. На нашу думку, доцільно виділити наступні етапи:

1) стихійно-описовий етап (від античних часів і до кінця XV ст.);

2) цілеспрямовано-описовий етап (XVI - XVII ст.);

3) господарсько-статистичний етап (XVIII - кінець XIX ст.);

4) економіко-географічний етап (кінець XIX ст. - 60-і роки XX ст.);

5) етап економічної і соціальної географії (70-80-і pp. XX ст.);

6) суспільно-географічний етап (90-і роки).

Передумови для зародження теорії і методології української економічної географії закладалися на протязі перших трьох етапів її розвитку.

Стихійно-описовий етап був представлений географічними описами українських земель іноземними вченими та мандрівниками, першими з яких були греки та араби (Геродот, Гіпократ, Страбон, Птоломей та ін.). В їх працях було описано історію і географію окремих частин території України (в основному її південного регіону), зокрема, їхні природні особливості та господарська діяльність населення. Саме останній аспект і заклав основу майбутньої науки - економічної географії.

Таким чином, географічні погляди, починаючи від свого зародження, дуже тісно були пов'язані з дослідженням суспільства, що знайшло яскравий вираз в античному країнознавстві. Вся наступна історія географії значною мірою була пов'язана з вирішенням проблеми її відношення до пізнання суспільних явищ, що поступово і невпинно ставало головною проблемою географічного знання.

Важливим методологічним моментом цього періоду була наявність тісного зв'язку між історією, географією , філософією та медициною, що в сукупності стало значним поштовхом для зародження економічної географії. І сьогодні ці наукові дисципліни складають основу в структурі сучасної суспільної географії.

Цілеспрямовано-описовий етап відзначався нагромадженням первинної інформації на основі проведених реєстрів (переписів) та ревізій населення у зв'язку з оподаткуванням (поголовним, а згодом подимним) у селах та дією магдебурзького права у містах. В цей період появилася велика кількість картографічного матеріалу про Україну, який поряд з матеріалами переписів слугував джерельною базою перших описів про населення та його заняття в Україні (С.Величко, Я.Маркевич, О.Шафонський), галузі господарства (С.Подолинський, В.Ляскоронський та ін.). Серед представників інших країн ці питання підняли З.Герберштейн, Е.Лясота, Г.Л. де Боплан та ін. Позитивну роль відіграло заснування в 1632 році Києво-Могилянської колегії, (згодом - академії), де викладалася географія. Таким чином, засади економічної географії в Україні було закладено ще в XVI - XVII ст.

Проте до XVIII ст. всі відомості існували переважно в розрізненому вигляді. Тільки у XVIII ст. матеріали, які відносилися до господарської діяльності населення в територіальному розрізі, в числі інших матеріалів, почали підбиратися у певному порядку, а на їх основі почали описуватися держави та окремі адміністративні одиниці. Ці описи свідчили про виникнення особливої галузі знання - камеральної статистики, яка розвивалася в Німеччині на початку XVIII ст. на грунті необхідності впорядкування господарства для чіткого управління ним. Батько камеральної статистики - Ахенваль у 1749 році в своїй праці "Abrissе der neuesten Staatswissenschaft" ("Нарис новітнього державознавства") називав цю науку описовим державознавством окремих країн, оскільки її об'єктом була держава, але не настільки з її правового боку, наскільки з боку матеріального .

Особливістю камеральної статистики була наявність невеликої кількості географічних елементів, представлених головним чином вказівками на розміщення ряду галузей господарства та описами окремих адміністративних одиниць. Суть методики камеральної статистики полягала в описі спочатку матеріальних ресурсів країни, потім державної організації, яка була на даній території і, нарешті, у відображенні всього цього в дії.

Таким чином, вперше більш оформленний і самостійний вид економічна географія отримала у вигляді так званої камеральної статистики або описового державознавства.

Напрацьовані на базі камеральної статистики методи статистичного дослідження стали пізніше використовуватись рядом природничих наук. В результаті виявилось, що камеральна статистика передала свій метод дослідження масових явищ тій дисципліні, яку ми зараз називаємо статистикою, що має досить мало спільного з державознавстом і є набором різних довідникових даних про ту чи іншу державу.

Все вищесказане об'єктивно зумовило виділення нами наступного етапу - господарсько-статистичного, який панував до кінця XIX ст. Саме на цьому етапі, в середині 60-х років XVIII ст., вперше в історії науки російський вчений М.В. Ломоносов запропонував термін "економічна географія", розуміючи під ним науку, яка вивчає господарську діяльність населення. Проте в науковий обіг цей термін увійшов лише на початку XX ст., через півтора сторіччя після смерті вченого. Крім того, М. Ломоносов обгрунтував зміст і межі нової галузі географічної науки і поставив питання про створення економіко-географічних характеристик, де б господарство розглядалося у тісному зв'язку з природними передумовами його розвитку.

І надалі на формування української географії взагалі і економічної зокрема, значний вплив мали праці зарубіжних вчених, в першу чергу німецьких, російських і французьких. Одним з перших теоретиків у галузі статистики був К.Г. Герман, автор першого підручника з теорії статистики, а також схеми економічного районування. Праці K.I. Арсеньєва становили основу загальногеографічного і економічного районування Росії, в межах якої розглядалася й Україна. М.П. Огарьов виклав у своїх працях методологічні основи економічного районування та політичної економії. Першу концепцію розміщення виробництва висунув Й. Тюнен.

Українська економіко-географічна наука бере початок від господарсько-статистичних описів окремих регіонів, серед яких одним з перших був "Топографічний опис Малої Росії" (1770-1780 pp.). У XIX ст. з'явилася ціла низка таких ґрунтовних статистико-економічних описів, виконаних українськими науковцями М. Арандаренком, Д. Журавським, В. Марчинським, А. Скальковським, П. Чубинським та ін. Їх проведенню сприяло утворення в 1858 p. Центрального статистичного кабінету, а в 1873 p. - Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ) у Львові та Південно-Західного відділу Імператорського географічного товариства у Києві.

Арсенал теоретико-методологічних основ тодішніх економіко-географічних досліджень в Україні формувався завдяки доробку Д.П. Журавського, який досліджував теоретичні основи статистики, систему статистичних показників і статистичних методів вивчення явищ суспільства і природи. Він надзвичайно глибоко ставив і вирішував основні проблеми статистичної науки. За теорією Д.П. Журавського, пізнання і вивчення явищ направлене на розгляд їх внутрішніх властивостей (якісна характеристика) та кількісний зміст і відношення. Повне вивчення передбачає обидва види пізнання, причому кількісне вивчення явищ, складає додаток до якісного аналізу [6, с. 46]. Методичну базу в той час поповнив анкетний метод статистичних спостережень, який набув тоді широкого застосування.

Таким чином, економічна географія в Україні і надалі розвивалася в надрах статистики. Проте слід зазначити, що розвиваючись на базі описової статистики, вітчизняна економічна географія за своїми напрямками значно відрізнялася від камеральної статистики Ахенваля та його послідовників, яка розповсюджувалася в той час за кордоном. Камеральна статистика різко відмежовувала себе від географії, вважаючи, що вона повинна вивчати державу, а географія - землю. Вітчизняна ж економічна географія намагалася поєднати описову статистику з географією, починала включати в опис фізико-географічні відомості, оцінювати з господарської точки зору природні умови, хоча все це знаходилося ще на початковій стадії розвитку.

У європейській науці формування власне економічної географії почалося лише наприкінці 1880-х років. Учень Ф. Ратцеля В.Готц у 1882 році ввів цей термін у науковий обіг, сформулювавши в антропологічному аспекті основні положення економічної географії. Головне значення він надавав земним просторам як основі промислового життя, тобто, природничим умовам господарства.

Становлення національної географії як науки відбулося в кінці XIX - на початку XX ст. у період значного національного піднесення. Зумовлене воно діяльністю Наукового Товариства ім. Шевченка і зв'язане з творчістю С. Рудницького та П. Тутковського, яких і вважають засновниками української географії.

В цей же період набули поширення і економіко-географічні дослідження. Міцно увійшов у постійний науковий обіг і сам термін "економічна географія". Визначилися напрями економіко-географічних досліджень: 1) комерційно-географічний; 2) етногеографічний; 3) антропогеографічний; 4) галузево-статистичний та 5) районний. Все це зумовило виділення нами четвертого етапу розвитку нашої науки - економіко-географічного. Це був етап появи і розвитку великої кількості різноманітних теоретичних концепцій економічної географії, творчого наукового пошуку. Тому він став визначальним у формуванні нашої науки.

Loading...

 
 

Цікаве