WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Володимир Геринович – організатор географічної науки та освіти на Поділлі - Реферат

Володимир Геринович – організатор географічної науки та освіти на Поділлі - Реферат

Володимир Геринович – організатор географічної науки та освіти на Поділлі

Володимир Олександрович Ѓеринович (1883-1949) – український вчений географ, освітянин-науковець, краєзнавець Поділля та громадський діяч. Народився 22 листопада 1883 року на Львівщині в м. Сокаль (Східна Галичина) в родині селян. Спершу хлопчик навчався у місцевій народній школі. Після її закінчення – навчання в гімназії у Львові, з якої був виключений за участь у політичному гуртку. Прийшлось завершувати середню школу в Перемишлі.

З 1903 року студіювання на філософському факультеті Львівського університету. Тут йому поталанило не тільки слухати лекції М.С. Грушевського, але й розпізнати смак дослідницької роботи, увійшов до фізіографічної комісії Наукового товариства імені Т. Шевченка (НТШ). Його потяг до краєзнавчої роботи формувався під керівництвом відомих на той час професорів Ремана, М. Грушевського, Ромера, С. Рудницького. Захоплювався географією Східної Європи.

Під час навчання в університеті приймає участь у студентському страйковому русі, відстоюючи право на існування Львівського українського університету (1904р.). У 1905 році пише наукову рецензію на працю польського дослідника В. Лозинського „Долини Східно-Карпатських і Подільських рік", яка згодом опублікована у Львові. 1907 року складає іспит на право бути вчителем історії і географії, після чого отримав посаду вчителя у приватній класичній гімназії Лучанського (Львів). У цьому році дає рецензію на працю В. Налковського „Нарис розумової географії", яка вийшла друком у Варшаві.

У 1907-1908 роках завершує навчання у Львівському та Віденському університетах. Захищає докторську дисертацію і отримує ступінь доктора географії та історії. Пише наукові розвідки: „Про воздух", „Питання третичного чоловіка" та ін. В 1910 році у Львові друкується його докторська дисертація „Вік і географічне розташування найдавнішої людини у Східній Європі". У 1908-1914 роки працює викладачем Самбірської вчительської семінарії Дрогобицької (нині Львівської) області.

1911-1915 роки для Ѓериновича були дуже плідними на наукові публікації. В цей час виходить ціла серія його наукових праць: „Причини до етнографії галицького Придністров'я", „Жителі Марса" (1911), „Нариси до землеопису угорської України"(1912), „Кривчанські печери" (1913). А в 1914 році перевидається його науково-популярний нарис „Жителі Марса" у Вінніпезі (Канада), який є одним із перших українських науково-фантастичних творів. Згодом у Відні (Австрія) з'явилась його чудова наукова публікація „Сліди старої етнографічної Української границі" (1915). У ній В.О. Ѓеринович відстоював історичну приналежність етнічних українських земель виключно Україні.

Перша світова війна (1914-1918рр) по-своєму розпорядилась долею В.О. Ѓериновича. Вона не лише вплинула на спрямованість його наукової діяльності, але й на устої родинного життя. Дружина з сином Олександром переїхала до м. Берн (Швейцарія), а сам господар був мобілізований до австрійського війська (1914). Безпосередньо брав участь в бойових діях. П'ять разів був поранений, одне з яких отримав при звільнені політв'язнів із в'язниці м. Замостя. Тричі нагороджувався за мужність. Після проголошення Західно-Української Народної республіки захищав її від поляків. Дослужився до чину поручика. У цих нелегких воєнних умовах продовжував публікуватись у Львівському часописі „Українське слово". З надією зустрів Листопадову революцію 1918 року, захищав її завоювання від польської агресії у 1919 році.

На пропозицію президента ЗУНР Є. Петрушевича стає його референтом з питань народної освіти. У Львові друкується його праця „Україна: відки пішла її назва, як і чому вона поширилася" (1918), в якій стисло подано історію боротьби українського народу за свободу та незалежність і заклик до боротьби проти іноземних поневолювачів. Одночасно друкує науково-популярну працю „Генеза і розвиток українського імені". У 1919 році з'являється його стаття „Поняттє, ціль і метода географії" у збірнику математично-природоописно-лікарської секції Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ, м. Львів). Невдовзі з друку виходять ще його дві праці „Про кінець світу" та „Трясеннє Землі".

У половині літа (17 липня 1919 року) багато галичан – учасників національно-визвольних дій 1917-1920 рр під натиском польських військ переїжджає до наддністрянської України, серед них і був В.О. Ѓеринович.

36-річний референт Є. Петрушевича у місті Кам'янці-Подільському звернув увагу на місцевий державний український університет. Його зустріч з ректором І. Огієнком вселила в нього бажання перейти на викладацьку роботу до університету. 17 липня 1919 року В.О. Ѓеринович офіційно звернувся до ректора І.І. Огієнка з проханням прийняти його на посаду викладача географії державного українського університету. До подання він додав список наукових публікацій в кількості 27 найменувань. Більшість матеріалів автор публікував у Львівський редакційній пресі: „Руслан", „Діло", „Дзвінок", „Стрілець", „Українське слово" з фізичної географії та астрономії, а також в „Записках природничої секції „НТШ" і „Віснику Союзу Визволення України" (Відень). Прохання В.О. Ѓериновича ректором було розглянуто 23 липня 1919 року. Шість днів пішло на узгодження та перемовини ректора з Е. Петрушевичем щодо педагогічної роботи його референта. Нарешті було дано дозвіл на читання лекцій з географії поза часом військової служби. Після усної домовленості з президентом ректор передав прохання Ѓериновича на розгляд фізико-математичного факультету, де ректором був професор П.М.Бучинський. 25 липня 1919 року на зборах викладачів було винесено вердикт: „Вважати Володимира Ѓериновича обраним виконувати обов'язки приват-доцента кафедри географії з 1 липня 1919 року".

30 липня І.І. Огієнко скликав раду професорів університету, де заслухали повідомлення професора П.М. Бучинського щодо обрання В.О. Ѓериновича на посаду в.о. приват-доцента кафедри географії фізико-математичного факультету. Рада віднеслась з розумінням і ухвалила позитивне рішення, про що ректор повідомив заявника 20 серпня 1919 року.

З цього часу приват-доцент В.О. Ѓеринович стає викладачем циклу географічних наук: географія фізична, астрономічна, географія Сходу Европи, географія України, антропогеографія. За цей час В.О. Ѓериновичу належало скласти публічний тест на професійну придатність до викладацької діяльності прочитати пробну лекцію з подальшим її обговоренням на Раді фізико-математичного факультету. Тема лекції „Географічне положення України". Після цієї вступної лекції Рада факультету визначила зміст і обсяг академічного навантаження приват-доценту. 11 серпня 1919 року наказом міністра освіти УНР В.О. Ѓеринович затверджується згідно обрання на посаді приват-доцента кафедри географії фізико-математичного факультету університету.

У жовтні 1919 року на прохання генерального хорунжого школи гардемаринів і старшин флоту, що базувались у м.Кам'янці, В.О.Ѓеринович погоджується курсантам читати фізичну географію та метеорологію. А з листопада 1919 року читає лекції з курсу "Географія України". Крім кафедри, одночасно працює у вузівському науковому товаристві, згодом при науково-дослідній кафедрі економіки Поділля.

Як педагог, В.О.Ѓеринович – людина неспокійної вдачі. Крім навчальної роботи, читає публічні лекції, публікує наукові матеріали у періодичних виданнях Кам'янеччини. Окремим виданням виходять з друку його дві науково-популярні праці „Провідник по Поділлю", „Провідник по Київщині". Десятки його праць публікуються у місцевій пресі.

Це підіймало імідж молодому лектору, вченому у наукових колах.1 вересня 1920 року науково-шкільна рада університету затверджує В.О.Ѓериновича завідуючим метеорологічною станцією, він продовжує читати студентам відповідні академічні курси. Студентам 3-го курсу природничого відділу фізмату - курс „Географія Східної Європи", а студентам правничого факультету – „Економічну географію України". І тут В.О. Ѓеринович найбільш гостро зустрівся з проблемою відсутності фахових підручників. Це і спонукало його до написання останніх, бо без цього неможливі ані удосконалення педагогічної майстерності, ані якісна підготовка фахівців. І таки в цьому ж році приступає до написання підручників „Фізична географія", для ужитку 1-2 кляси „Основи географії", для ужитку 3-4 кляси „Нарис економічної географії України. Частина географічна „ Антропографія", які виходять з друку. Всі вони містять багатий теоретичний матеріал і написані доступною мовою. У Берліні (Німеччина) друкуються його „Антропогеографія України", „Популярна географія України", лекції „Географія Сходу Європи", які він читав студентам університету українською мовою.

У подальшому наукова діяльність В.О.Ѓериновича була ще активнішою. Лише в галицьких періодичних виданнях він помістив десятки власних наукових доробок. Його наукова спадщина повинна стати за приклад сучасним вченим , які шахрайським чином нахапали вчених ступенів і звань і роками сидять яловими. В кращому разі смакують чужою працею, ставлячи під нею лиш автограф. На це серйозну увагу мають звернути відповідні державні структури і позбавляти таких „вчених" почесних звань. Годі паразитувати на людській праці! Маскування модними науковими слівцями справі державотворення не зарадить!

В.О.Ѓеринович безпосередньо був біля витоків створення географічного комітету, організації науково-студентського гуртка з географії, якими згодом сам завідував. Він чудово розумів, що саме таким чином можна сформувати у студентів підвищений інтерес до вивчення географічних наук та природи Кам'янеччини.

Loading...

 
 

Цікаве