WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Внесок професора Павла Постоєва у розвиток географічного краєзнавства - Реферат

Внесок професора Павла Постоєва у розвиток географічного краєзнавства - Реферат

Внесок професора Павла Постоєва у розвиток географічного краєзнавства

Швидкоплинний час відносить все далі трагічні сторінки нашої історії. Та не підвладна йому людська пам'ять, Вона воскрешає з небуття найбільш яскраві події, вшановує імена співвітчизників, що стали жертвами тоталітарного режиму. Серед них – Павло Григорович Постоєв – географ, краєзнавець і педагог, який все своє життя присвятив розвою вітчизняної освіти, науки і культури.

П. Г. Постоєв народився 24 січня 1875 р. у с. Пекарі Смілянського району Чернігівської губернії (тепер Полтавська область) у родині службовця. Батько був управителем поміщицького маєтку [1]. Після закінчення духовної семінарії Павло Григорович деякий час учителював у сільських школах, а згодом продовжив навчання у Харківському університеті. З 1912 р. свою подальшу долю П. Г. Постоєв пов'язує з Житомирщиною: спочатку працює викладачем історії, географії та методики у Коростишівській учительській семінарії, а з 1914 р. – його призначають директором Житомирської вчительської семінарії.

Завдяки своїм людським якостям та інтелектуальним здібностям, П. Г. Постоєв порівняно швидко зайняв чільне місце серед національно свідомої інтелігенції Житомира. У колі його знайомих були знані люди міста – активні члени товариства "Просвіта", вчені Товариства дослідників Волині, музейні і бібліотечні працівники, музиканти й актори. Всі вони виношували сподівання, що з приходом радянської влади відбудеться справжнє відродження української державності. Врешті, згодом ця любов до рідної України для більшості з них обернеться трагедією. Але поки до неї ще далеко. Тим часом Павла Григоровича, як досвідченого педагога, вмілого організатора запрошують очолити губернський відділ народної освіти. Він бере участь у роботі комісії з створення мережі шкільної освіти в Україні. При активній участі П. Постоєва було проведено реформу старих шкіл, організовано єдині трудові школи як у Житомирі, так і на теренах всієї тодішньої Волинської губернії.

Та все ж любов до педагогічної роботи виявилася сильнішою і він повертається на викладацьку роботу. Павла Григоровича запрошують на роботу до інституту народної освіти, де йому пропонують очолити кафедру фізичної та економічної географії України. Особливим успіхом у студентів і вчителів користувалися лекції П. Г. Постоєва з краєзнавства. І це не випадково. Відстоюючи краєзнавчий принцип у навчанні, професор П.Г. Постоєв курс географії викладав із широким використанням місцевого матеріалу. Він систематично здійснював навчальні екскурсії зі студентами у природу і на місцеве виробництво, постійно удосконалював методику їх проведення. У числі перших в Україні Павло Григорович опублікував підручник для українських початкових шкіл з географії "Рідний край" [2]. У 1925 р. у співавторстві з Ф. Федюченком вийшов також підручник "Початкова географія та елементи краєзнавства", що протягом багатьох років з успіхом використовувався у початкових школах України [3].

Наступного року П. Г. Постоєв публікує краєзнавчий посібник для вчителів, присвячений географії Волинської округи, центром якої був Житомир [4]. Ця книжка П. Г. Постоєва стала першим посібником з регіонального географічного краєзнавства в Україні. У передмові автор із притаманною йому скромністю зазначав: "Лише конча необхідність дати шкільним працівникам збірник матеріалів з краєзнавства, що вимагається новими програмами і шкільною методикою, надала авторові сміливості взятися за відповідальну роботу" [5, 6]. Павло Григорович висловлює глибоку пошану вченим, які зробили значний внесок у дослідження Житомирщини, зокрема згадує імена академіка П. А. Тутковського, кліматологів М. П. Кудрицького і С. А. Бржозовського. Головне призначення книжки автор вбачав у "...виявленні взаємовідношень між господарською діяльністю населення і природними багатствами округи (...), що в шкільній праці повинно служити лише оздобою головної будівлі – трудового виховання".

П. Г. Постоєв, як і більшість його сучасників, щиро вірив новій владі, сумлінно виконував свій обов'язок, виховуючи нове покоління в дусі тогочасних ідей. Багато часу П. Г. Постоєв приділяв громадській роботі. Житомиряни обрали його делегатом на 5-й Всесоюзний з'їзд Рад. Депутатський квиток за № 729, виданий у лютому 1921 р., зберігається у фондах Житомирського обласного краєзнавчого музею. Вболіваючи за долю української культури і освіти, П. Г. Постоєв гаряче вітав процес українізації, який розгорнувся на початку 20-х років, читав відповідні лекції вчителям на спеціальних короткотермінових курсах, які проводились при ІНО. В контексті українського національно-культурного відродження П. Г.Постоєв читав лекційні курси і своїм студентам.

Він володів блискучим талантом лектора. Його робота в аудиторії часто набирала характеру дискусії і відвертої бесіди із студентами. Павло Григорович приваблював до себе викладачів і студентів своєю ерудицією і, водночас, глибокою людяністю. Колишні учні, а згодом вчителі, з великою душевною теплотою згадували Павла Григоровича. Житомирянин Федір Йосипович Бортник так розповідав про свого наставника: "Це була надзвичайно чуйна людина, до якої будь-коли можна було звернутися за порадою". А ось що говорив про свого вчителя Степан Іванович Прокопчук із села Троковичів Черняхівського району: "Він умів запалювати студентів своїми розповідями. Слухаючи розповіді Павла Григоровича про геологічну будову Житомирщини, багатство надр, ми щиро вірили в її розквіт, у те, що ці багатства будуть використані" [7]. Один з найстаріших краєзнавців Житомирщини, колишній студент ІНО, багаторічний директор Кропивнянського сільського краєзнавчого музею, що у Володарсько-Волинському районі, Павло Ничипорович Герасимов згадує, що особистість П. Г. Постоєва яскраво виділялася серед викладачів інституту. Професор був глибоким знавцем і палким пропагандистом української культури [8].

Творчий злет обдарованого педагога і краєзнавця, як і багатьох людей його покоління, обірвали сталінські репресії. 29 листопада 1937 р. молодший лейтенант держбезпеки Д. Малука підписав постанову та видав ордер за № 82 на арешт професора Житомирського учительського інституту П. Г. Постоєва, як одного з керівників та активного учасника "Української контрреволюційної націоналістичної військово-повстанської організації" [9]. Перегорнемо матеріали кримінальної справи і побачимо, як під тиском слідчих було сфабриковано "потрібну біографію", яка відповідала б замовникам цього зловісного задуму.

Вже на першому допиті 30 листопада 1937 р. П. Г. Постоєв "зізнався", що "участь в організованій боротьбі проти радянської влади він брав ще з часу громадянської війни". На наступних допитах він більш детально виклав потрібні слідчому факти. "Вперше я активно виступив проти радянської влади у 1918–1919 рр., перебуваючи на посаді директора учительської семінарії в м. Житомирі і користуючись авторитетом серед учнів, я зумів закликати їх на озброєну боротьбу проти радянської влади. Це було у 1919 р. До Житомира підходили частини Червоної армії. У семінарії було скликано спеціальний мітинг. Всі чекали мого виступу. Я виголосив шовіністичну промову проти радвлади, проти більшовиків і залучив майже всю семінарію до збройного виступу. Групи семінаристів влилися до петлюрівських банд і із зброєю в руках виступили проти Червоної армії, що рухалась на Житомир.

Наступним етапом моєї боротьби проти радянської влади була активна участь у 1920 р. в антирадянській націоналістичній організації "Спілка вчителів-українців". До цієї організації входило близько 60 чоловік вчителів, активних українських націоналістів. Лідером цієї антирадянської організації був В. Я. Гнатюк, який працював в Житомирі до 1931 р. [10]. Далі П.Г. Постоєв повідомляє, що його антирадянську діяльність спрямовував активний боротьбист, один з керівників Наркомосу України А.А.Хвиля.

Зазначимо, що сьогодні життя і діяльність Андрія Ананійовича Хвилі сприймаються далеко неоднозначно. Йому, як справедливо зазначають В.А.Войналович і О.П.Юренко, ставиться в докір і насадження командно-адміністративних методів керівництва культурою (він був першим головою Управління у справах мистецтва при Раднаркомі УСРР), і підживлення масового психозу – "ворогоманії і, може, де в чому, особисту причетність до масових незаконних репресій" [11]. Але врешті й сам А.Хвиля став жертвою репресій. На час, коли слідчі вибивали з П. Постоєва і його колег потрібні факти, А. А. Хвиля вже був розстріляний як "ворог народу". То ж звинувачення П. Постоєва у зв'язках з А. Хвилею виглядало для нього вкрай фатальним у подальшій його долі.

Тим часом слідство швидко рухалось до завершення. У цій міфічній справі органи НКВС заарештували 35 чоловік, у т.ч. 4 викладачі вузів, 13 вчителів, 5 бухгалтерів, 4 робітників лісництв, були серед них також фельдшер, працівник музею та ін.

За заздалегідь розробленим енкевесівцями сценарієм, Павло Григорович, як на духу, "зізнався" у всіх злодіяннях проти радянської влади. Зокрема, на допиті 17 лютого 1938 р. він розповів про свою участь у контрреволюційній повстанській організації, яка йменувалась Волинською повстанською армією (ВПА): "До ВПА я залучився у 1922–23 роках і був обізнаний про наявність повстанських загонів навколо Житомира – Троянова, Денишах, Високій Печі, П'ятці, Чуднові та інших місцях. Як активний учасник ВПА, я проводив велику роботу для вербування до організації студентів вузів. Після розгрому ВПА мені вдалося залишитися у затінку. Після деякої перерви, я знову взявся за антирадянську націоналістичну роботу. У 1926 р. був залучений В.Гнатюком до УВО (Українська воєнна організація – прим. М. К.), яка проводила роботу щодо виходу України з СРСР" [12].

П. Г. Постоєв докладно розповідає, як за вказівкою А. Хвилі, з котрим зустрівся у 1936 р. в Києві під час конференції викладачів природничо-географічних дисциплін, він погодився створити і очолити на Волині воєнно-повстанську організацію. Метою цієї організації було створення повстанських загонів для здійснення диверсій на залізниці [13].

П. Г. Постоєв перелічує прізвища найбільш активних членів, залучених ним до організації. Зокрема, називає завуча СШ № 32 О. І. Кольченка, завідуючого відділом краєзнавчого музею Н.К. Дмитрука, вчителя Ф. А. Піонтковського та ін. [14]. Зазначимо, що всі члени цієї сфабрикованої організації на той час були вже заарештовані. Всі вони одностайно давали потрібні слідству свідчення. Поскільки П. Г. Постоєв був однією з найавторитетніших осіб серед творчої та наукової інтелігенції Житомира, він заздалегідь був "призначений" енкевесівцями на роль керівника надуманої контрреволюційної організації. Після цього коло замкнулося. Ось рядки із підсумкового звинувачувального документу: "Постоєв Павло Григорович показав, що він був завербованим в антирадянську українську воєнно-повстанську організацію А. Хвилею, створив в Житомирі воєнно-повстанський комітет, куди залучив О. Кольченка та ін., разом з якими проводив активну антирадянську роботу з формування повстанського підпілля на Волині з метою підняття збройного повстання для повалення радянської влади на Україні і створення української буржуазно-націоналістичної держави під протекторатом Німеччини або у союзі з Польщею. Винним себе визнає повністю" [15]. Визнали повністю себе винними і всі решта учасників організації. 10 травня 1938 р. трійкою при Житомирському обласному управлінні НКВС П.Г.Постоєва і всіх інших учасників сфабрикованої організації було засуджено до вищої міри покарання – розстрілу [16]. А ще через місяць, 10 червня 1938 р. цей зловісний вирок було виконано [17].

У 1956 р. дружина П. Г. Постоєва Лизавета Миколаївна звернулась до Житомирського обласного прокурора із заявою про перегляд справи [18]. Додаткове розслідування встановило, що звинувачення було побудоване на неперевірених і суперечливих матеріалах, з порушенням норм кримінально-процесуального кодексу. Тому на підставі КПК УРСР справу 1938 р. рішенням воєнного Трибуналу Прикарпатського воєнного округу від 5 червня 1957 р. справу було припинено за відсутністю складу злочину. 20 червня 1957 р. П.Г.Постоєва було реабілітовано [20].

Література:

1.Архів УСБ України по Житомирській області. – Справа 5451. – Т. 1. – Арк. 46.

2.Постоєв П. Г. Рідний край. Початкова географія: Підручник для українських початкових шкіл. – Полтава, 1918. – 56 с.

3.Постоєв П., Федюченко Ф. Початкова географія та елементи краєзнавства: для молодших груп шкіл соціального виховання. – Харків: Книгоспілка, 1925. – 152 с.

4.Постоєв П.Г. Волинська округа: Підручна книжка з краєзнавства дія вчителів трудових шкіл Волинської округи. – Житомир, 1926. – 92 с.

5.Постоєв П. Г. Волинська округа. – С. 6.

6.Заплотинський О. Вчений-краєзнавець // Рад. Житомирщина, 1970. – 4 жовтня.

7.Спогади П. Н.Герасимова. Записані 28 вересня 1995 р. і зберігаються в приватному архіві автора.

8.Архів УСБУ по Житомирській області. – Спр. 5451. – Т. 1. – Арк. 41–46.

9.Архів УСБУ по Житомирській області. – Спр. 5451. – Т. 2. – Арк. 298.

10.Там само. – Арк. 330.

11.Войналович В. А., Юренко О. П. Щоб трагічне не повторилося... (А. А. Хвиля) // Репресоване краєзнавство. – К.: Рідний край, 1991. – С. 324–333.

12.Архів УСБ України по Житомирській області. – Спр. 5451. – Т. 2. – Арк. 332.

Loading...

 
 

Цікаве