WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Антропогенізація нагірних дібров Поділля - Реферат

Антропогенізація нагірних дібров Поділля - Реферат

Антропогенізація нагірних дібров Поділля

На початку ХХІ ст. ландшафти Поділля суттєво змінені, а їх корінних представників – дібров, не збереглося зовсім. Саме діброви, як „візитна картка " Поділля, потребують більш детальних досліджень, для подальшого їх відновлення та використання. Серед дібров, у першу чергу необхідно виділити нагірні діброви, що мають найвищий бонітет і в процесі антропогенізації зазнали найбільших змін, особливо в XVII-XIX ст.

Процес антропогенізації лісів Поділля вивчали Ф.К. Арнольд, який дослідив історію лісівництва в Росії і в тому числі Поділлі, яке входило на той час до її складу [1], П.Г. Вакулюк прослідкував історію господарського освоєння лісів України [4], Г.І. Денисик розглянув лісові антропогенні ландшафти Право-бережної України, зокрема й антропогенізацію дібров Поділля [8,9], Г.І. Редько та В.П. Шлапак описали освоєння лісів Поділля для потреб флоту Російської імперії [11], цікаві дані є в працях С.А. Генсірука, П.С. Погребняка, В.І. Білоуса, які розглядали ліси України й Поділля, зокрема, в історико-географічному аспекті їх освоєння [2,3,7,].

Метою цього дослідження є висвітлення періодів, у яких відбувалося освоєння Поділля і разом з тим знищення лісів.

У часи мезоліту та неоліту друга половина ІХ тис. до н.е. та початок ІV ст. до н.е, виготовлення знарядь для обробки дерева набуло широкого поширення на Поділлі. Саме в мезоліті продовжується вдосконалення техніки обробки кременю, людина навчилася виготовляти вузькі й тонкі, до 1 мм, мікролітичні пластинки, які були потрібні для виготовлення вкладишевих знарядь. Розвиток та вдосконалення різноманітних знарядь праці призвів, у свою чергу, до появи досконалих знарядь для обробки дерева – тесел і сокир. Вдосконалена техніка обробки сприяло інтенсивному розвитку деревообробних інструментів та освоєнню, хоч і не в значній мірі, заліснених територій, що знаходились недалеко від річок [5]. Кларк (J.G.D. Klark, 1959) пише: – „... якби ми змогли здійснити політ на літаку над Європою в часи мезоліту ... то побачили лише б суцільні ліси, де присутність людини можна було б виявити лише по цівочці диму від вогнища якої-небудь стоянки, або купки хибар чи то шалашів на березі річки чи древнього озера..." [10].

Найбільшу кількість перших мезолітичних стоянок на Поділлі археологами було виявлено на схилах Дністра та Південного Бугу (стоянки оселівського, вороцевського, старунського та інших типів) [5]. До цих місцевостей приурочені й нагірні діброви. Можна припустити, що вже в мезоліті найінтенсивніше використовувалась деревина саме тих нагірних дібров, які проростали недалеко від людських поселень.

У часи інтенсивного розвитку підсічно-вогняного землеробства (неоліт, мідний та бронзовий віки – IV-початок І тис до н.е.) відбувалось поступове наростання антропогенного впливу на нагірні діброви Поділля, але цей вплив мав локальний характер. Археологічні дані свідчать, що вже в І тис. до н.е. територія Поділля була досить густо заселена людьми. Більшість поселень розміщувалися в заплавах річок, які заливаються тепер водою, на терасах та схилах.

У неоліті лісостепові племена переходять до нових „відтворювальних" форм господарства – землеробства і скотарства. Знахідки глиняного посуду буго-дністровських ранньонеолітичних поселень (друга половина VI-V тис. до н.е.) на Поділлі, свідчать про помітне збільшення стоянок давніх людей та початок досить інтенсивного освоєння навколишніх заліснених територій, особливо в районі середньої течії Дністра та Південного Бугу. Доказом цього є археологічні знахідки посуду і розрізи локального поширення опідзолених чорноземних грунтів, на яких колись росли діброви [5].

У ХІ-ІХ столітті до н.е. у межах Лісостепу почалося масове використання заліза. Перехід до використання цього металу зіграв суттєву роль в історії лісів. Вироби із заліза дали людині знаряддя такої твердості і гостроти, яким не міг протистояти жоден з інших відомих тоді металів. Завдяки їх застосуванню стало можливим збільшити площі під рільництво, розчищаючи залізними сокирами ліси під ріллю, використовувати залізний плуг для ефективнішої обробки цілини.

З активним заселенням територій та виникненням господарсько-адміністративних центрів-градів та ремісничих поселень (IV-XIV ст.) в Київській Русі, ліси не лише забезпечували людей матеріалом для побудови укріплень та житла, але й давали багато додаткової, так званої вторинної лісової продукції. Зокрема літописи свідчать, що в 1146 р. князь Святослав зібрав данину лісовим медом близько 80 тонн [4].

Ковальські промисли, які набули в XIV ст. на Поділлі широкого поширення, теж вимагали значної кількості деревини. Практично в кожному поселенні України існували цехи ремісників-ковалів. Такі промисли знищували не лише вікові дерева, але й молоді, особливо дуби, ялини та верби, кору котрих використовували, наприклад, для вичинки шкіри.

До XVI ст. діяльність людей на території Поділля не мала надто нищівного значення для лісів, хоча тут існувало більше 60 ремесел, котрі були пов'язані з використанням деревини. Виготовляли смолу, шпиці, ободи, будували кораблі, тощо.

Після Люблінської унії 1569 р. польські магнати почали вивозити на ринки західної Європи значну кількість лісоматеріалів та виробів з деревини. Відбулося масове знищення та негативне зрідження деревостанів, особливо тих, які мали найякіснішу деревину – нагірних дібров.

Найбільше знищення нагірних дібров Поділля почалося з інтенсивним розвитком капіталізму у Західній Європі. Правобережна Україна, і особливо Поділля, стають основними постачальниками лісу на польські, німецькі, голландські ринки. У країни Західної Європи вивозять не лише ліс, але і його продукти переробки – золу, поташ, смолу, дьоготь та різноманітні вироби. Про хижацьке знищення лісів на території України свідчить той факт, що лише з 1854 до 1896 року, тобто за 42 роки, площа державних лісів в українських губерніях скоротилася майже на 816 тис. га, тобто на 41,4 %. Це за офіційними даними, якщо не вдаватись до статистики, то можливо було знищено й більше половини [1,6,8,9.11,14.15].

У роки Першої та Другої світових воєн деревина з дібров Поділля використовувалась неконтрольовано для різноманітних потреб, як господарських, так і фронту. За роки Другої світової війни та у повоєнний час лісистість України значно зменшилася. Зрубано і спалено було 165 тис. га лісів, вибірковими рубками знецінено 160 тис. га деревостанів. Через неконтрольований випас худоби і відсутність догляду загинуло 103,8 тис. га молодих лісів [4]. Лише починаючи з 1949 р. в Україні на1 га зрубаного лісу лісівники саджали 3-4 га лісокультур. За останні роки обсяги лісонасаджень в середньому у 2 рази перевищують площі суцільних вирубок стиглого лісу. Завдяки цьому лісистість України поступово зростала. З 1949 по 1996 рр. з 10,3 до 15,6 %, або на 5,3 % [2,3,7,13]. З середини 50-х років ХХ ст. приріст лісів переважає над вирубками, почався процес відновлення лісів Поділля [11]. Поступово проводиться реконструкція малоцінних насаджень природного походження, вводяться обмеження на промислове вирубування дуба.

Робота з відбору плюсових дерев розпочата на Поділлі в 1963 році. До 1973 року в лісових господарствах Вінницької, Тернопільської, Хмельницької та Черкаської областей, відібрано понад 200 плюсових і умовно-плюсових дерев листяних та шпилькових порід. Відібрані дерева занесені до державного реєстру і підлягають особливій охороні.

Таким чином, в процесі антропогенізації Поділля, нагірні діброви майже знищені. Як найпродуктивніші лісові угрупування, вони найбільш антропогенізовані, а на окремих ділянках знищені. Для відновлення подільських нагірних дібров необхідні значні кошти і час, але їх можна суттєво зменшити, якщо усі заходи науково обґрунтувати.

Література:

1. Арнольд Ф.К. История лесоводства в России, Франции и Германии. СПб., 1985. – 403 с.

2. Бегоус В.И. Исследования родового состава естественных дубрав Подолии // Лесоводство и агролесо-мелиорация. – К.: Урожай, 1979. – С. 3-19.

3. Білоус B.I. Лісова селекція. Підручник для ВНЗ.–Умань, 2003. – 534 с.

4. Вакулюк П.Г. Нариси з історії лісів України.–Ф.: Поліфаст, 2000. – 624 с.

5. Винокур І.С., Телєгін Д. Я. Археологія України: Підр. для студ. іст. спец. виш. навч. закл. Вид друге. доповн. і переробл. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2005. – 480 с.

6. Высоцкий Г.Н. Избранные сочинения. Москва: т. 1-2, 1962.

7. Генсирук С.А. Леса Украины. Под ред. П.С Погребняка. М.: Лесная пром-сть, 1975. – 278 с.

8. Денисик Г.І. Антропогенні ландшафти Правобережної України. – Вінниця: Арбат, 1998. – 292 с.

9. Денисик Г.І. Лісополе України. – Вінниця: Тезис, 2001. – 284 с.

10. Кларк Д.Г.Д. Доисторическая Европа. Экономический очерк. Перевод с англ. М.Б. Граковой-Свиридовой. М.: Изд. иностр. лит-ры, 1953. – 332 с.

11. Корабельні ліси України / Г.І. Редько, В.П. Шлапак. – К.:Либідь, 1995. – 336 с.

12. Мигунова Е.С. Лесоводство и почвоведение. Исторические очерки. Москва, 1994. – 325 с.

13. Морозов Г.Ф.Учение о лесе. Москва-Ленинград, 1949. – 257 с.

14. Редько Г.И., Шлапак В.П. Петр I об охране природы и использовании природных ресурсов. – К., 1993. – 176 с.

15. Цветков М.А. Изменение лесистости Европейской России с конца XVIII ст. по 1914 год. – Москва, 1957. – 243 с.

Loading...

 
 

Цікаве