WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Історико-генетичний підхід у конструктивно-географічному аналізі формування та розвитку екосистем великих міст північно-Західної України - Реферат

Історико-генетичний підхід у конструктивно-географічному аналізі формування та розвитку екосистем великих міст північно-Західної України - Реферат

3 серпня 1959 р. Луцьк зазнав впливу значного природного катаклізму – дуже сильного урагану з найбільшою за останні 100 років зливою. Було зруйновано багато будинків, затоплені квартири та підвали, пошкоджені мости, дороги, водогін, каналізація, телефонна мережа. За роки семирічки (1959-1965 р.р.) обсяг випуску валової продукції міста зріс в 2,2 раза. Так, зокрема, у 1960 р. побудовано нове приміщення сучасного заводу ВАТ "Електротермометрія", який був заснований чеськими промисловцями – братами Свободами ще в 1903 р. В 1959 р. на основі невеликої майстерні з ремонту автомобілів розпочалось становлення Луцького машинобудівного заводу (тепер – ВАТ "ЛуАЗ"), а вже в лютому 1967 р. був випущений з конвеєра перший автомобіль марки ЛуАЗ ("Волинянка"). В 1962 р. почав випускати продукцію електроапаратний завод (сьогодні – ВАТ "ЛЕАЗ"), створений на основі невеликого електромонтажного цеху. Одним словом, вже в той час відбувся перехід від дрібних напівкустарних підприємств до великих сучасних заводів і комбінатів, із якими, як буде доведено пізніше, пов'язано виникнення гострих екологічних проблем міста.

За той же ж час більш ніж удвічі зріс житловий фонд міста. Помітно поліпшилось комунальне господарство. В 1964 р. був розроблений новий Генеральний план розвитку міста, за яким до території Луцька було включено 11 приміських сіл (Красне, Черчиці і т.д.). За підсумками республіканського змагання міст УРСР за краще проведення робіт з благоустрою, в 1960 р. Луцьку присуджено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради та першу грошову премію. В 1974 р. введена в експлуатацію перша черга міських каналізаційних очисних споруд потужністю 40 тис. м3 стоків на добу [5].

Наступний етап розвитку міста характеризувався значним зростанням його промислового потенціалу, перш за все, за рахунок спорудження підприємств-гігантів. Так, зокрема, в 1972 р. став до ладу завод виробів з пластмас, у 1973 р. розпочав випуск продукції картонно-руберойдовий комбінат, у 1976 р. – завод синтетичних шкір, в 1977 р. – шовковий комбінат (тепер ВАТ "Волтекс"), у 1981 р. – підшипниковий завод (ВАТ "ЛПЗ"), який став одним із найбільших підприємств своєї галузі не лише в Україні, але й у Європі. Окрім того, на початку 80-х років ХХ ст. здані в експлуатацію хлібокомбінат з елеватором (тепер КХП-2), завод крупнопанельного домобудування (ЛЗКПД), молокозавод та цілий ряд інших важливих народногосподарських об'єктів. Обсяг промислової продукції, що випускалась в Луцьку, різко зростав: за 1966-70 р.р. в 1,5 раза, за 1971-1975 р.р. – в 1,6 раза, за 1976-1980 р.р. – в 1,8 раза. Великого значення набували такі галузі, як машинобудування, приладобудування, електротехніка [3].

Розвиток промислового виробництва, перетворення Луцька в один з найбільших індустріальних центрів Західної України сприяли збільшенню чисельності населення. Так, в 1959 р. в місті проживало 57 тис. осіб, в 1970 р. – 96 тис., в 1979 р. – 141 тис., 1989 р. – 200 тис. осіб (рис. 1).

Рис. 1. Темпи зростання чисельності населення міст Західної Україниза 1959-2000 рр.

Територія міста на сьогодні становить (за даними міського управління архітектури та містобудування) понад 5400 га (54 км2). Чітко простежується тенденція до збільшення площі міста: в 1980 р. вона становила 3810 га, у 1990 р. – 4280 га, у 2000 р. – 5364 га. Під забудову зайнято близько 3500 га, а зелені насадження – 1900 га, із них майже 500 га загального користування. Розростаючись, місто асимілює навколишні села. Цей процес продовжується і зараз. Причому, його інтенсивність сьогодні прямо пропорційно залежить від збільшення вартості земельних ділянок під забудову та проведення виробничої діяльності. Тому площа міста зростатиме і надалі [5].

Зрозуміло, що таке різке збільшення кількості населення та промислового потенціалу міста спричинили посилене використання природного середовища, його інтенсивну антропогенну трансформацію, виснаження природних ресурсів, деградацію довкілля та виникнення екологічних проблем. Так, наприклад, лише при будівництві Луцького шовкового комбінату (1974-1977 р.р.) було переміщено 1839 тис. м3 ґрунту, прокладено 402 км труб різного діаметру, 500 км кабелю і т.д. В той же ж час хотілося б відмітити і позитивні сторони зростання міста – адже воно відбувалось не стихійно, не спонтанно, а цілеспрямовано, продумано. Наприклад, функціональна організація міста передбачає розміщення промислових районів на його північному сході та південному сході міста, що при переважаючих західних напрямках вітрів мінімізує забруднення території міста викидами місцевих промислових підприємств.

Отже, підсумовуючи потрібно відмітити, що серед компонентів довкілля найбільше антропогенної трансформації зазнали ліси. К.І. Геренчук (1975) стверджує, що територія м. Луцька та околиць в історичному минулому була зайнята сосновими, дубово-сосновими, дубово-грабовими лісами і суходільними луками. На сьогодні жодного із цих рослинних угрупувань у межах міста не залишились, навіть луки на заплаві р. Стир у Центральному парку мають вторинне походження.

Якщо порівняти різночасові топографічні карти території м. Луцька, одразу ж впадає в очі зміна рельєфу. Зокрема, рельєф долини р. Стир та інших річок ускладнився у зв'язку з гідротехнічним будівництвом. Зокрема, будувались дамби, греблі, загати на Стиру, які мали фортифікаційне, протиповеневе, рибогосподарське значення. Трансформувались й інші річки. Наприклад, в ХІХ ст. лише на р. Сапалаївці в межах міста (довжина всього 12 км) працювало 11 водяних млинів. Місцевості з складнішим, більш пересіченим рельєфом (круті схили долини р.р. Стир і Сапалаївки, днища балок, яри тощо) освоювались насамкінець, коли вже не вистачало кращих земель. Але дійшла черга і до них. При цьому рельєф цих ділянок нівелювався, вони перекривались потужним культурним шаром (іноді до 7-8 м). Місто весь час розросталось. Потрібно було все більше і більше будівельного матеріалу. На території Луцька добували пісок, глину, торф. Залишились кар'єри, які на сьогодні теж забудовані (район „ЛуАЗу", вул. Рівненська).

Значна трансформація очікувала і поверхневі води. Зокрема, течія р. Стир декілька разів була змінена. Останній раз уже в ХХ ст., коли меандрування річки спричинило розмивання берегів, на яких у потенційній небезпеці виявились житлові, адміністративні та промислові будівлі. Крім того, до останнього часу (ще у 80-их р.р. ХХ ст.) р. Стир була судноплавною, хоч на ній і проводилися постійні днопоглиблювальні роботи (зокрема, поблизу мосту на вул. Ковельській). Менші річки зазнали ще більшої трансформації, зокрема, р.р. Сапалаївка й Омеляник зарегульовані і практично на всьому протязі каналізовані, в межах міста на них створено ставки (Теремно, Кічкарівка). Існувала ідея навіть загнати р. Сапалаївку в „підземний каналізаційний колектор для транспортування стічних вод міста", але вона була не втілена.

Згадані вище зміни спричинили повсюдну трансформацію ландшафтів у межах міста, мікроклімату, активізацію небезпечних геологічних процесів.

Ті ж процеси характерні і для м. Рівного. Історія міста трохи коротша – першу згадку про Рівне офіційна історіографія датує 1283 р., саме тоді назва „Рівне" фігурує в „Рочнике капитульном краковском" [4]. В 1479 р. Рівне стало містом. Тут розгорнуто будівництво замку та інших споруд, почалось інтенсивне заселення території. Замок, споруджений з дубових колод, було розміщено на одному з островів р. Усті й оточено земляним валом. Це укріплення мало бійниці, кілька гармат.

Так само, як і Луцьк, м. Рівне розділило долю прикордонного міста, постійно переходячи від однієї держави-метрополії до іншої. На думку Сербіна Г.П. [6], розвиток міста відбувався стихійно, що й призвело до формування екологічних проблем ще в доволі віддалений час.

У кінці XV ст. місто здобуло магдебурзьке право. В 1629 р. в ньому налічувалось 505 будинків, 10 вулиць, але місто все ще мало чим відрізнялось від села (T. Stecki, 1888). В 1667 р. в Рівному мала місце величезна епідемія чуми, яка забрала життя понад 1500 міщан. Це свідчить про дуже поганий санітарний стан міста в ті часи. В 1691 р. в місті відбулась велика пожежа, в результаті якої вигоріла вся центральна частина, де переважали дерев'яні будинки [4].

На думку К.І. Геренчука (1976), до початку антропогенного освоєння правий берег р. Усті в межах сучасного Рівного був укритий дубово-грабовими лісами, а лівий – лучними степами. Ліси успішно виконували водозахисну роль – підтримували високий рівень ґрунтових вод і рівень води в р. Устя. Ще до середини ХІХ ст. русло річки в межах міста було розділене на багато рукавів, розділених між собою островами. Річка займала суттєво більшу частину заплави, ніж на сьогодні, а сама заплава була сильно заболоченою (за М.О. Клименком і Т.Л. Меліховою, 2001). До XVII ст. ядро міста розміщувалось на одному з островів на р. Усті. На острові розміщувався і кам'яний замок. Річка в той час, як і в м. Луцьку, мала фортифікаційне значення (Рудницький А.М., 1971).

Loading...

 
 

Цікаве