WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Історія дослідження буроземів Українських Карпат - Реферат

Історія дослідження буроземів Українських Карпат - Реферат

Ці генетичні уявлення Н.Б.Вернандер, знайшли відображення на ґрунтовій карті України (1948) і в тексті монографії до неї. На ґрунтовій карті УРСР в межах гірсько - карпатської зони нею виділені:

1. дерново-буроземні опідзолені ґрунти;

2. буроземи слабопідзолисті;

3. буроземи середньопідзолисті;

4. гірсько-опідзолені ґрунти;

5. гірські торфово - опідзолені і лучні ґрунти, в комплексі з торфовищами.

Перші три типи виділяються до висоти до 1200м. Гірсько - підзолисті ґрунти приурочують до висот 1200 – 1400 м, а гірсько – лучні в комплексі з торфовищами показані на безлісих полонинах вище 1200м над рівнем моря.

Пояснюючи прийняту класифікацію бурих лісових грунтів, Н.Б.Вернандер пише, що перерозподіл колоїдів по профілю і висока кислотність буроземних ґрунтів вплинули на віднесення їх до слабо - і середньопідзолистих. Але визначені морфологічні і фізико-хімічні властивості для поділу буроземів за ступенем опідзолення не визначені. Не маючи необхідних аналітичних матеріалів, автори монографії "Ґрунти УРСР" не змогли скласти чітких уявлень про ґенезу бурих лісових ґрунтів Карпат. Керуючись бурим забарвленням ґрунту, інтенсивність якого зменшується з глибиною, висловлюється припущенням, про поступове накопичення півтораоксидів у верхніх горизонтах ґрунту. З іншого боку, ці ґрунти розглядаються як слабо - і навіть середньопідзолисті, тоді як відомо, що опідзолення і накопичення півтораоксидів у верхніх горизонтах являються протилежними процесами. Внаслідок невірних явлень про значення алюмінію в грунтово-вбирному комплексі і ролі його в утворенні кислотності, автори не змогли пояснити відсутності кореляції між ступенем опідзолення і величиною кислотності [4,22].

Декілька робіт, присвячених виясненню ґенези і фізико-хімічних властивостей бурих лісових ґрунтів Українських Карпат, опубліковано Г.О.Андрущенком (1952, 1954, 1957, 1958), який є автором "Номенклатурного списку ґрунтів Карпат і Прикарпаття".

Г.О.Андрущенко вважає, що буроземоутворення в Карпатах зв'язане з біологічним накопиченням заліза у верхніх горизонтах, хоча він допускає винесення кальцію і, в деякій мірі, алюмінію за межі ґрунтового профілю.

Відсутність морфологічно вираженого опідзолення під смерековими і буковими лісами Карпат в умовах надлишкового зволоження. Г.О.Андрущенко пояснює тим, що реакція лісової підстилки в бурих лісових ґрунтах на сучасному етапі розвитку менш кисла, ніж інших ґрунтових горизонтів, що є свідченням про те, що в теперішній час винесення півтораоксидів, в тому числі заліза, не повинно відбуватися. Підстилка повинна нейтралізувати реакцію ґрунтового профілю і підзолоутворення стане неможливим [2].

Відомо, що географічні закономірності поширення ґрунтів в Українських Карпатах зумовлені вертикальною поясністю. Сучасними грунтово-географічними дослідженнями виявлено приуроченість Карпатсько-буроземно-лісової області до шести вертикальних термічних поясів, виділених М.С.Андріановим [1]. Згідно з цими термічними поясами, ґрунти Українських Карпат на фаціальному рівні розділені на шість підтипів: дуже холодні (альпійські) - понад 1800м; холодні (субальпійські) - 1200-1800м; помірно холодні (лісові) - 800-1200-1550м; прохолодні ( лісові) - 500-800м, помірно теплі-нижче 500м у Передкарпатті і від 160-280м до 500м у Закарпатті; теплі - до 250м у Закарпатті та 160-180м – у передгір'ї.

У номенклатурі ґрунтів України альпійського і теплого поясів виділяють буроземи (від буроземів гірсько-лучних до буроземів теплих). Зазначимо, що надійних критеріїв морфології, фізичних і фізико-хімічних властивостей для поділу ґрунтів двох сусідніх поясів ще не розроблено. Умовно їх можна розділити за термічною градацією, і то не завжди [20].

Вивченням ґрунтового покриву під смерековими лісами Карпат займався Г.Л.Тишкевич (1958). Він вважав, що під смерековими лісами в Карпатах розвиваються ґрунти буроземного типу. Характерними рисами цих ґрунтів є: буре забарвлення всього профілю з деяким просвітлінням в горизонті А2; майже відсутній перерозподіл мулистої фракції по профілю ґрунту; висока кислотність; невелика потужність ґрунтів із значним включенням уламків глинистих сланців і пісковиків; добре виражена грудкувата структура, особливо у верхніх горизонтах.

У залежності від висоти над рівнем моря, експозиції і стрімкості схилів ґрунти мають різні для росту рослинності властивості. Найбільш сприятливі ґрунтові умови для росту смереки на висоті 700-1100 м н.р.м. н пологіших (до 20° ) північних схилах. Ґрунти тут досягають потужності 70-80 см, мають добру грудкувату структуру, відносно невеликий ступінь насичення основами (40-45%), за гранулометричним складом вони середньосуглинкові.

Із збільшенням висоти і крутості схилів ґрунти стають менш сприятливими для зростання смереки. На висоті 1300-1400м. н.р.м. в умовах холоднішого і вологішого клімату, на крутих схилах (35-40°) розвиваються малопотужні ґрунти (до 20-30 см), найбільше – супіщані, грубогумусні, із ступенем насичення основами не більше 7-10% [27].

Вивченню бурих лісових ґрунтів південно-західного схилу Карпат присвячена робота О.М.Руднєвої (1960). Вона виділяє чотири підтипи гірсько-лісових бурих ґрунтів в Закарпатті, а саме: гірсько-лісові темно-бурі опідзолені; гірсько-лісові темно-бурі не опідзолені; гірсько-лісові світло-бурі опідзолені; гірсько-лісові світло-бурі не опідзолені.

Автор здійснює також поділ на роди і види ґрунтів за ступенем вулуговування, опідзолення і щебенюватості.

Запропонована О.М.Руднєвою схема класифікації виявилася дуже складною, бо види ґрунтів важко діагностувати в полі, тому ця класифікація не отримала практичного застосування при великомасштабних ґрунтових дослідженнях земель.

Запропонований поділ бурих лісових ґрунтів Карпат на темно-бурі і світло-бурі можна прийняти лише умовно. До типу темно-бурі автор відносить ґрунти, які сформувалися на осадових і метаморфічних породах в поясі мішаних буково-ялинових лісів, чистих букових і смерекових лісів суцільно покритих на висотах від 600-700м до 1200-1500м над рівнем моря. Для них характерне значне накопичення гумусу (7-20%) з широким відношенням С:N.

Світло-бурі ґрунти, в розумінні автора, розвиваються в поясі освітлених буково-дубових, буково-грабових і частково букових лісів на висотах від 300-350 до 600-700м над рівнем моря. Відрізняються вони від темно-бурих меншою кількістю гумусу (3-6%) та іншим складом органічних речовин.

Генетичні припущення О.М.Руднєвої мало відрізняються від раніше викладених Н.Б.Вернандер і Г.О.Андрущенком. Визначивши рухоме залізо, за методикою Кірсанова і в витяжці Тамма, автор констатує, що кількість його інколи зменшується по профілю. Звідси вона зробила висновок, що в процесі буроземоутворення відбувається акумуляція заліза у верхній частині ґрунтового профілю [24].

Багато нових аспектів у розуміння генезису бурих лісових ґрунтів вніс у своїх роботах І.М.Гоголєв. Він також застосував до теорії буроземного процесу процес "пролізу". Цей процес полягає в тому, що мінерали підпадають під глибоке кристалохімічне перетворення, відбувається безобмінне проникнення іонів водню у кристалічні гратки первинних і вторинних мінералів, які кристалізуються до півтораоксидів і вторинного кварцу. Джерелом іонів водню(протонів) є виділення кореневих систем деревних рослин. На основі ліземетричних спостережень ним встановлено, що за межі ґрунтового профілю виносяться не лише луги і лужноземельні елементи, але і трьохвалентні катіони. У верхніх горизонтах ґрунтів при буроземоутворенні, поряд з руйнуванням вторинних мінералів, відбуваються процеси вторинного мінералоутворення, в якому беруть участь основи з розкладеного рослинного опаду. За даними групового і фракційного складу гумусу встановлено, що в буроземах група фульватів переважає над групою гуматів. Фульвокислоти представлені найбільш агресивними по відношенню до мінеральної частини фракціями. Група гуматів і гумінових кислот у карпатських буроземах представлені виключно фракцією 1, тобто бурими гуміновими кислотами, що знаходяться у вільному стані або у вигляді гуматів заліза та алюмінію. Ґрунтуючись на дослідах з розкладання польового шпату, І.М.Гоголєв встановив, що кристалічні гратки силікатів руйнуються під впливом органічних солей, які на периферії зерен мінералів утворюють органо-мінеральні плівки, що переривають контакт поверхні мінералу зі свіжими порціями органічних кислот. Це зводить до мінімуму агресивність перегнійних кислот буроземів у процесі руйнування ґрунтових мінералів. Але ці плівки не є перешкодою для іонів водню, під впливом яких відбувається інтенсивне "оглинення" первинних мінералів. Якраз воно є однією з найбільш характерних генетичних особливостей буроземів. І.М.Гоголєв вважав, що немає різниці між впливом на ґрунт окремих видів деревних порід, тому що не виявлено істотної різниці в абсолютних величинах і хімічному складі золи. Виконані дослідження і висновки про те, що видовий склад рослинності суттєво не впливає на розвиток процесу опідзолення викликали сумніви у Г.О.Андрущенка, П.С.Пастернака і ще цілого ряду авторів [7,8,9].

Loading...

 
 

Цікаве