WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Історія дослідження буроземів Українських Карпат - Реферат

Історія дослідження буроземів Українських Карпат - Реферат

Історія дослідження буроземів Українських Карпат

Аналіз стану вивчення компонентів довкілля показав, що найдетальніше вивчені у просторовому плані ґрунти, оскільки на всі сільськогосподарські угіддя складені ґрунтові карти, які періодично поновлюються. В географії ґрунтів України не вироблена концепція їх мегаструктури, функціональні положення якої визначаються законами широтної зональності і вертикальної поясності в гірських системах, а також шляхами еволюційного розвитку ґрунтів, що відображено в їхньому географічному поширенні.

Підходи до вивчення закономірностей географічного поширення ґрунтів можуть мати й інші аспекти, при яких враховуються фундаментальні і функціональні положення. Це аспекти біосферної ролі ґрунту, його агроценозного значення, збереження початкових природних особливостей тощо. І в цьому плані вивчення історичних аспектів дослідження ґенези, складу, властивостей ґрунтів у гірських системах є важливим, бо знання ґрунтового покриву, особливостей змін його структури і властивостей ґрунтів в часі зумовлює формування нових поглядів на їх еволюцію, розроблення основ раціонального використання і охорони.

У дослідженні ґрунтів Карпат, зокрема буроземів, на перших етапах основна увага приділялася вивченню ґенези, складу, властивостей і їх територіальної структури.

Вчення про бурозем і його загальне визнання зазнало тривалих дискусій тому, що суперечило традиційним поглядам на структуру генетичних типів ґрунтів , що склалися в першу чергу, в російській школі генетичного ґрунтознавства. Буроземи були включені в номенклатурний список типів ґрунтів після того, як сформувалось вчення про лісові ґрунти, а саме їх типи: підзоли, дерново-підзолисті і сірі лісові.

Вперше термін "бурі лісові ґрунти" був використаний Р.В.Різположенським (1892) при дослідженні лісових ґрунтів Заволжського лісостепу, поширених на червоно-бурих мергелястих глинах. Пізнішими дослідженнями встановлено, що ці грунти є дерново-карбонатними на давніх червоноколірних карбонатних глинах, але термін залишився і одержав широке поширення.

Є.Раманн (1905) визначив бурозем, як ґрунт бурого кольору, що залягає в лісовій зоні від Франції до Уралу, помірно вилугований і помірно збагачений гідроксидом заліза. Ідея виділення буроземних ґрунтів була підтримана відомим ґрунтознавцем Г.Мургочі (1909), який запропонував називати такі ґрунти бурими лісовими.

У 1930 році на другому Міжнародному конгресі ґрунтознавців було прийнято рішення вважати бурозем самостійним типом ґрунту, назвати його "бурим лісовим ґрунтом", а термін "бурозем" використовувати як синонім. Пізніше подібні ґрунти були описані не тільки в широколистяних лісах, але й у хвойних, не тільки на горбистих рівнинах Європи, але й в горах, не тільки в суббореальному поясі, а й у субтропіках і тропіках.

Широко відомими є погляди на буроземоутворення Л.І. Прасолова, вони розвинені І.М.Антиповим-Каратаєвим (1932), Д.Г.Віленським (1947), В.М.Фрідландом (1953), Е.О.Евальдом (1980), які проводили дослідження в гірських системах Кавказу і Криму. До буроземів були віднесені ґрунти південних помірно-теплих лісів, що не мають ознак опідзолення, але мають підвищений вміст заліза і оглиненість в метаморфізованому горизонті (ВМ ), високу вбирну місткість і ненасиченість основами.

В українському ґрунтознавстві буроземи характеризують як тип профільно недиференційованих оглинених ґрунтів, які властиві для широколистяних та змішаних лісів помірного поясу з промивним типом водного режиму, що зумовлений інтенсивним природним дренажем.

Сучасними грунтово-географічними дослідженнями встановлено регіональні закономірності ґрунтового покриву, виявлено напрям ґрунтотвірних процесів і властивості буроземів.

Історію грунтово-картографічних досліджень Українських Карпат можна умовно поділити на три періоди. Перший період відображений в літературних і грунтово-картографічних роботах угорських, чеських і польських вчених. Другий період пов'язаний з дослідженнями радянських вчених. До третього періоду відноситься дослідження українських ґрунтознавців. Більшість робіт першого періоду, починаючи з 60-х років ХІХ століття і закінчуючи третім десятиліттям 20 століття, були чисто описовими. У цей період в основному складалися ґрунтові карти. Перші ґрунтові карти Закарпатської області, яка на той час входила до складу Чехословаччини, були складені Францом Тоулмом, Робертом Месером (1922).

Значним кроком в розвитку картографії ґрунтів є карти Трейца (Treitz, 1918-1927) і Новака (Novak, 1924). На карті в межах Прикарпатської Руси (Закарпатської області) виділено наступні грунтово-кліматичні райони, які відповідають нашому розумінню ґрунтового типу:

- район підзолистих лісових ґрунтів (клімат хвойних лісів);

- район бурих лісових ґрунтів (клімат букових лісів);

- район чорних лісових ґрунтів (клімат мішаних і широколистяних лісів).

Детальні дослідження буроземів в Карпатах проводились чеськими вченими з 1936 року. В 1938 році результати дослідження ґрунтового покриву на Підкарпатській Руси проведені доктором Алоїсом Златніком і опубліковані в матеріалах "Prozkum prirozenych lesu na Podkarpatske Rusi," Brno, 1938. У цьому фундаментальному збірнику наведені багаточисельні описи ґрунтових профілів, закладених у пралісах, а також вміщені багаточисельні аналітичні дані ґрунтів. Ці матеріали є неоціненим скарбом для ґрунтознавства і географії ґрунтів.

Алоїс Златнік (1938), вивчаючи лісові угрупування в Закарпатті, виділяв у букових лісах такі ґрунти: буроземи на зелено-сірих менилітових флішових сланцях; буроземи на пісковиках з глинистим цементом; буроземи на пісковиках, що бідні на цемент.

У хвойних лісах він виділяв, крім буроземів на кристалічних породах, і підзоли, розділяючи їх на гумусовий підзол, і на гумусовий підзол з диференційованим елювієм – гумусово-залізистий підзол [31].

У 2000 році чеськими дослідники проводили вибіркові дослідження пралісів за програмою "Динаміка розвитку природних лісових біоценозів у Східних Карпатах". Ці дослідження проводились співробітником університету лісового і сільського господарства ім. Менделя (м. Брно). Зокрема ґрунтові дослідження проводились під керівництвом доктора Зденека Груби.

В радянський період ґенезиc ґрунтів Українських Карпат досліджували Н.Б.Вернандер [4], Г.О. Андрущенко [2], Є.М.Руднєва [24], М.І.Герасимова [6], І.М.Гоголєв [7,8,9], П.С.Пастернак [18,19], В.В Пономарьова [21], В.І.Канівець [10,11,12,13,14], Ф.П.Топольний [28], О.М.Туренко [29], В.В. Скіба [25], Г.Л.Тишкевич [27] та ін.

У повоєнні роки Н.Б. Вернандер (1951) дослідила, що ґрунти лісів Закарпаття належать до типу буроземів і вважала їх опідзоленими завдяки високій кислотності [5]. Н.Б. Вернандер наступним чином описує генезис карпатських буроземів: в умовах вологого доволі теплого клімату Карпат з довгим діючим періодом в житті ґрунту, процеси хімічного вивітрювання протікають дуже інтенсивно, в результаті чого вивільнюється велика кількість півтораоксидів, зокрема заліза, алюмінію і марганцю. Легкорозчинні основи вимиваються за межі ґрунтового профілю, півтораоксиди поступово накопичуються у верхніх горизонтах ґрунту. У вбирний комплекс входить алюміній, спричиняючи високу кислотність ґрунтів. Алюміній, як трьохвалентний іон, коагулює колоїди ґрунту і тим самим сповільнює їх переміщення по ґрунтовому профілю. Внаслідок цього, при явно вираженій кислотності в буроземах нема різкого перерозподілу мулистих частинок у різних горизонтах. Відсутність рухомих колоїдів обумовлюється, також послабленням низхідних потоків ґрунтової вологи в умовах гірських схилів.

Вивчаючи розвиток буроземного процесу в Карпатах, Н.Б.Вернандер виділяє три різновидності буроземів:

1) типові буроземи з неглибоким профілем і близьким заляганням від поверхні твердих порід, що формуються під буковими і ялиновими лісами, в умовах гірських схилів; у верхніх горизонтах цих ґрунтів, деколи можна виявити ледь помітну присипку SiO2 , а на глибині 20-25см – горіхуватість структури і невелике ущільнення. Наявність слабо виражених ознак опідзолення в цих ґрунтах дало підставу віднести їх до буроземів опідзолених.

2) буроземи, що формуються під впливом трав'яної рослинності на безлісних просторах карпатських схилів (нижче зони полонин). В цих умовах вони зберігають основні свої ознаки, але характеризуються підвищеним вмістом гумусу. Кислотність їх значно нижча, ніж у типових буроземів. За цими ґрунтами Н.Б.Вернандер зберігає назву "дерново-буроземні опідзолені".

3) буроземи опідзолені глибокі, як особлива різновидність бурих лісових ґрунтів; розвинені на продуктах вивітрювання вулканічних туфів, які складають острівні гори в межах Закарпатської низовини.

Loading...

 
 

Цікаве