WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Зародження промисловості Донбасу - Реферат

Зародження промисловості Донбасу - Реферат

Таким чином, приїжджі солевари і місцеві жителі, наймаючи сковороди, виварювали в рік значно більше солі, ніж казна. Це зумовлювалося нестачею робочих рук, дров для виварки солі та рядом інших причин. Тому не дивно, що відкупщики, зіткнувшись з усіма цими труднощами, особливо під час російсько-турецької війни, у березні 1736 р. звернулися до Соляної контори із заявою про розрив контракту з казною, якщо вона не погодиться припинити солеваріння в Торі. Натомість вони вимагали розширити його в Бахмуті. У зв'язку з цим Соляна контора доручила комендантові Бахмутської фортеці з'ясувати всі обставини і, якщо припинити виварку солі в Торі, чи погодяться відкупщики платити обіцяну суму казні. Складена І.Спешнєвим на підставі обстеження доповідна записка для Соляної контори дає уяву про промисли 30-х років ХVІІІ ст. Ще більш чітко відбито стан промислів в доповідній записці Г.Юнкера імператриці, складеній наприкінці 1736 р. З цієї записки видно, що на Бахмутських заводах сіль виварювали на 300 сковородах, і кожна з них давала за добу до 130 пудів солі [41]. У зв'язку з цим було прийнято рішення продовжувати виварку солі в Бахмуті, закривши Торські та Співаківські промисли.

У 1737 р., після ознайомлення з доповідною запискою Юнкера, імператриця призначила його надвірним радником і відповідальним за стан Бахмутських і Торських соляних промислів. Оскільки він не був фахівцем у цій справі, то попросився у відрядження до Німеччини для вивчення стану місцевої соляної промисловості. У Німеччині він пробув до 1739 р. і зібрав багатий матеріал про стан соляної промисловості в Європі. Після повернення до Росії Юнкер вивчив ще стан соляних промислів у Старій Русі, а з 1741 р. разом з інженер-капітаном І.Мазовським приступив до перебудови Торських соляних промислів за західноєвропейським зразком.

Однак, через нестачу коштів, труднощі в забезпеченні промислів робочими руками перебудова просувалася дуже повільно. Незважаючи на вкладені казною в перебудову 10 000 крб., будівництво нових вдосконалених варниць, істотно збільшити виробництво солі в Торі так і не вдалося. Слід зазначити, що значний вплив на розвиток промислів мала вільна доставка на ринки Слобідської України з 1758 р. маницької і ельтонської солі, а з 1773 р. - кримської. Вільний продаж на Слобожанщині більш дешевої солі і змусив наприкінці 1782 р. уряд припинити солеваріння в Торі й Бахмуті. Азовська губернська канцелярія заборонила виварку солі, щоб "не спустошувати лісів". Канцелярія наказала заводські приміщення залишити "для запасних магазинів", а інвентар "зберігати до нового указу", робітних людей відпустити по домівках, худобу і сіль, що залишилася, розпродати, виручені гроші передати на влаштування виведених із Криму греків [42].

Розпорядження Азовської губернської канцелярії свідчить, що закриття соляних заводів у Торі й у Бахмуті розглядалося як тимчасове явище. У лютому 1798 р. Соляна контора направляє губернаторові Слобідсько-Української губернії листа з дорученням направити до Бахмута і Тора відповідальних людей для обстеження заводів і можливості поновлення їхньої роботи з використанням у печах кам'яного вугілля замість дров [43]. У наступному році контора пропонує приватним особам узяти заводи на відкуп. Однак до кінця століття ці питання не були вирішені і казенні заводи продовжували простоювати. Щоправда, місцеві жителі виварювали сіль для своїх потреб, що послужило поштовхом до розбудови дрібних соляних заводів, на яких з початку 30-х рр. ХІХ ст. для виварки солі стали застосовувати кам'яне вугілля, градірні та інші вдосконалення з метою збільшення їх продуктивності.

Таким чином, наведені вище факти свідчать, що солеваріння на Донеччині велося безперервно з кінця XVI ст. і до 1782 р. Перехід на початку XVIІІ ст. промислів до рук казни, яка намагалася постійно збільшувати виробництво солі, спонукало до вдосконалення техніки і технології виварки солі, використання замість дров кам'яного вугілля (у XVIІІ ст. тричі робилися спроби виварювати на ньому сіль, але через недосконалість печей позитивних результатів так і не досягли, правда, використовували вугілля в кузнях для виготовлення сковорід), яке було виявлене ще у другому десятиріччі цього ж століття. Г.Юнкер, складаючи план переносу Бахмутських соляних заводів із р. Бахмут на берег Сіверського Дінця для безперебійного забезпечування дровами, сподівався постачати ропу із Бахмута через чавунні труби, які передбачалося виготовити із місцевої руди на місцевих чавуноливарних заводах. Все це дає підстави стверджувати, що витоки промисловості Донбасу тісно пов'язані із солеварінням, а не з відвіданням Г. Капустіним наприкінці 1721 р. уже розвіданих на той час на його території покладів кам'яного вугілля і взяттям проб. До використання кам'яного вугілля для виварки солі дрібні підприємці перейшли на початку 30-х рр. ХІХ ст., а з 80-х рр. і до сьогодні, окрім кухонної солі з розсолів добувається й кам'яна сіль. Нині Донеччина дає понад 90% всеукраїнського видобутку солі. З соледобуванням тісно пов'язана історія таких населених пунктів Донеччини як Маяки, Слов'янськ (до 1784 р. - Тор), Райгородок, Кіровськ, Торське та Артемівськ (до 1924 р. - Бахмут).

Література:

  1. Разрядная книга 1475 - 1598 гг.- М., 1966.- С. 223, 233.

Беляев И. О сторожевой, станичной и полевой службе на польской окраине Московского государства до царя Алексея Михайловича.- М.,1846.- С. 19-20; Акты Московского государства (далее - АМГ).- СПб.,1890.- С. 14 - 15.
  1. Багалій Д.І. Історія Слобідської України.- Харків, 1990.- С.18; Слюсарский А.Г. Социально-экономическое развитие Слобожанщины. XVII-XVIII вв.- С. 313.

  2. Російський державний архів давніх актів (РДАДА).- Ф. 210.- Бєлгород.стіл, стп. 1.- А. 83.

  3. Там.само. - А . 64.

  4. Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии.- Отд. 5.- С. 2.

  5. РДАДА.- Ф. 123, оп.1, стп. 7.- А. 1- 6.

  6. Там само.- Ф. 210.- Бєлгород. стіл, стп. 203.- А. 634.

  7. Там само.- А. 55.

  8. Там само.- Стп. 431.- А. 73-74.

  9. Там само.- Стп. 436.- А.317 - 318.

  10. Там само.- А. 320.

  11. Там само.

  12. Там само.- Стп. 769.- А. 343 - 344.

  13. Там само.- А. 425.

  14. Там само.- Стп. 998.- А.2;

  15. Там само.- А. 123.

  16. Там само.- А. 128 - 129.

  17. Там само.- А. 68.

  18. Там само.- Стп. 1530.- А. 232.

  19. Там само.- А. 680.

  20. Там само. Більш детально про це: Пирко В. Торская укрепленная линия // ВИ.- 1986.- № 1.- С. 181-184.

  21. Скальковский А.А. Соляная промышленность.- С.63-67.

  22. Записки Одесского общества истории и древностей (ЗООИД).- Т. 1.- С. 363;

  23. Подъяпольская Е. Восстание Булавина.- М., 1962.- С. 65.

  24. Російський державний архів Військово-Морського Флоту (РДАВМФ).- Ф. 233.- оп.1, спр. 146.- А. 81.

  25. Там само.- А. 59, 108.

  26. РДАДА.- Ф. 248.- оп.24, спр. 1604.- А. 82.

  27. Там само.- Ф. 353, оп. 1, ч. 2, спр. 1033.- А. 1, 2.

  28. Там само.

  29. Там само.- А. 20.

  30. Там само.

Loading...

 
 

Цікаве