WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Зародження промисловості Донбасу - Реферат

Зародження промисловості Донбасу - Реферат

У 1715 р. до казни відійшли й Торські соляні промисли. З переходом соляних промислів у відання казни царський уряд намагається розширити на них виварку солі, щоб отримати більші прибутки від її реалізації. У 1718 р. Камер-колегія затвердила управляючим промислами С.Чиркова (до 1724 р.). Обстеживши стан промислів, 20 грудня 1718 р. він повідомляв Колегію, що у Торі "варити казенним коштом сіль" не вигідно, тому що багато витрачається дров, від чого "лісам втрата велика". З однієї сковороди на добу одержували до 50 пудів солі, тоді як у Бахмуті за добу виварювали в середньому понад 100 пудів солі, а дров витрачали менше [27].

Для переконання в об'єктивності висновків Чиркова Колегія направила на промисли ландрата Київської губернії М.Вепрейського, доручивши йому разом з Чирковим провести пробні виварки солі на обох промислах і визначити, який прибуток вони можуть давати [28].

Після приїзду на промисли Вепрейський разом з Чирковим провів пробні виварки солі і в рапорті до Камер-колегії від 12 січня 1720 р., повідомляли, що під час приїзду до м. Тор місцеві мешканці виварювали сіль на багатьох сковородах. Проби було проведені тільки на трьох. За добу отримали від 20 до 30 пудів солі. Також зазначалося, що в Торі вигідно сіль варити тільки "у сухменний час", бо під час дощів опріснюються озера і на виварку солі витрачається багато дров [29].

У січні цього ж року Чирков виїхав до Співаківки для обстеження місцевих соляних заводів, "які були приховані". У повідомленнях Колегії від 26 січня 1720 р. вказується, що співаківські соляні колодязі були засипані і засмічені та затоплені прісною водою. Їх розчистили і провели пробні виварки. Під час проб в середньому одержали з однієї сковороди по 16 пудів і 10 фунтів солі. Собівартість солі складала 8 копійок. У записці також вказувалося, що проби проводилися у "весняний час" і що побудовані взимку печі ще "не осохли", а коли виварювати сіль влітку, то може бути "проти зазначеного вдвічі більше". Чирков і Вепрейський вимагали дозволу на розробку Співаківських соляних джерел [30].

Згідно з рішенням Колегії від 16 травня 1720 р. їм було направлено "указ и велено ... вышеписанные Спиваковские заводы размножити" [31]. 12 липня 1720 р. Чирков направив до Камер-колегії листа, в якому зазначав, що соляна ропа в Торі гірша за співаківську і бахмутську та вимагав дозволу припинити виварку солі в Торі. 9 серпня Колегія направляє Вепрейському і Чиркову відповідь, в якій зобов'язує їх відновити Співаківські заводи, а на Торських сіль не виварювати до нових розпоряджень. Наявні в Торі солеварні сковороди й інший інвентар, придатний для виварки солі, перевезти на Співаківські заводи. У Співаківку також пропонувалося переселити торських солеварів і робітних людей [32].

Однак Співаківські заводи не виправдали сподівань. Сіль виварювали тут з великими перебоями. Чирков і Вепрейський не змогли налагодити виробництво солі в таких розмірах, щоб казенні прибутки від Співаківських і Бахмутських промислів складали на рік в межах 328 500 крб. [33]. Залишений замість них керуючим промислами підполковник Н.Львов повідомляв Колегію у 1726 р., що Співаківські промисли часто "за полою водой бездействуют", що вони не тільки не дають прибутків, але й навіть не забезпечують утримання солеварів. Натомість у Торі не тільки виварюється більше солі, але й більші від неї прибутки [34]. У зв'язку з цим у 1726 р. Колегія направила на промисли стольника Л.Сенявіна з дорученням на місці розібратися у всьому та провести нові пробні виварки солі в Торі та в Співаківці, щоб остаточно зробити висновки, які з промислів можна утримувати на казенний кошт, а які варто віддати на відкуп.

Із рапорту Л.Сенявіна від 5 лютого 1728 р. видно, що після прибуття на промисли в жовтні 1726 р. він розпорядився провести пробні виварки солі. У Співаківці за добу виварили 12 пудів солі на одній 5-аршинній сковороді, на що витратили один сажень дров. У Торі на таких же сковородах і при такій же витраті дров виварили 32 пуда солі на одній сковороді, а на другій - 39 пудів солі за добу. До того ж торська сіль виявилася якіснішою за співаківську. У зв'язку з цим Сенявін заборонив виварку солі на Співаківських промислах і дозволив виварювати сіль у Торі на 50 сковородах. На думку Сенявіна, на Торі, як і в Бахмуті, вигідно було варити сіль "на казну", віддаючи сковороди в оренду по 1 крб. і 80 коп. за добу [35]. Таким чином, у жовтні 1726 р. відновилося солеваріння в Торі і було припинене солеваріння в Співаківці.

До 1732 р. Торські промисли, як і Бахмутські, знаходились на казенному утриманні, але за рентабельністю значно поступалися останнім. Якщо у Бахмуті, за повідомленнями воєводи С. Коріна, за добу виварювали до 120-130 пудів солі, то в Торі в "кращий час" одержували 40-45 пудів, а в основному - 30 і менше [36].

Імператорським указом від 21 грудня 1732 р. Торські та Бахмутські промисли віддавалися на відкуп московському купцеві Василю Озерову "с товарищи" на 10 років [37]. Відкупщики зобов'язувалися щорічно вносити до казни 50000 крб. і половину чистого прибутку. У їхнє розпорядження передавалися всі будівлі, устаткування і робоча худоба. За ними закріплювалося право заготівлі дров у прилеглих казенних лісах, користування пасовищами і сінокосами. Компанії надавалося монопольне право продажу солі на Слобідській Україні. Правда, уряд оговорив ціну на сіль: за пуд бахмутської солі - 8 коп, торської - 11 коп. [38]. Контроль за передачею промислів відкупщикам був покладений на коменданта Бахмутської фортеці підполковника І. Спешнєва. При передачі було складено "опис заводів", згідно з яким вартість будівель, інвентарю, робочої худоби оцінювалася в 16657 крб. 88,8 коп, а разом із сіллю, що знаходилася в коморах - 18386 крб. і 2,2 коп. [39].

Про роботу промислів у період перебування їх на відкупі можна судити на підставі вивареної на них солі за 1734-43 р. (табл.).

Таблиця - Виварка солі в Бахмуті та Торі у XVIII ст.

Роки

Бахмутські промисли

Торські промисли

Разом (пудів)

Середня

за рік

(тис. пудів)

Роки

Разом (пудів)

Середня

за рік

(тис. пудів)

1734 - 1743

1656727

165,7

1734 - 1743

85381

8,5

1750 - 1757

2295930

268,9

1750 - 1758

537352

59,7

1758 - 1762

809491

161,8

1759 - 1761

157039

39,2

1763 - 1775

1414831

109,0

1762 - 1775

560603

40,1

1776 - 1782

271865

38,8

1776 - 1782

71744

10,2

РДАДА.- Ф. 248, оп. 24, спр. 1604.- А. 436.

Матеріали таблиці свідчать, що у 1736-39 р. обсяг виробництва солі був значно нижчий, ніж в усі інші роки. Пояснюється це близькістю театру воєнних дій у роки російсько-турецької війни 1735-39 р., а також епідемією холери що поширилася тут в 1738-39 рр. З огляду на те, що, крім казенної солі, в ці роки на промислах виварювали сіль і "вільноварильщики", можна припустити, що загальна кількість солі добутої на промислах, була значно більшою. Зі звернення відкупщиків до Соляної контори у 1736 р. видно, що в середньому за найм сковорід на Торських промислах у рік казна одержувала по 2 тис. крб. [40]. Якщо врахувати, що за найм однієї сковороди за добу приїжджі солевари платили 1 крб. 80 коп., то в середньому за рік орендувалося більше тисячі сковорід, що при виварці 40 пудів солі в одній сковороді давало близько 40 тис. пудів солі додатково до казенного. Наявні відомості про найм сковорід за окремі роки в Бахмуті дозволяють стверджувати, що тут вільноварильницької солі виварювалося значно більше, ніж казенної.

Loading...

 
 

Цікаве