WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Латинська Америка: загальні відомості - Реферат

Латинська Америка: загальні відомості - Реферат

латиноамериканським гігантам - Аргентині, Бразилії та Мексиці, де навіть з'явилися мікроелектроніка, робототехніка, аерокосмічна і ядерна енергетика. Цих же країн торкнулася "зелена революція", але в цілому передові галузі економіки в Л.А. поєднуються з відсталим сільським господарством. Незважаючи на проведені в 60-70-і рр. в багатьох країнах аграрні реформи, землеволодіння все ще характеризується тут двополюсною системою: на одному полюсі - величезні латифундії з їхнім нераціональним використанням земельного фонду, відсталими аграрними відносинами та низьким виходом аграрної продукції на одиницю площі; на другому - великі маси малоземельних і безземельних селян.
Наслідки традиційної для Л.А. монокультури виявляються й досі - на 10 продуктів припадає ? вартості усієї продукції рослинництва, в котрому провідну роль відіграють зернові (в ряді країн Центральної Америки і Карибського басейну - кофе, цукрова тростина і банани). Зостається порівняно низьким і агротехнічнийрівень сільського господарства: на початку 90-х рр. за кількістю тракторів на 1 тис. зайнятих у сільському господарстві регіон відставав від розвинених капіталістичних країн у 8 разів, до того ж більше 2/3 тракторного парку зосереджено в Бразилії, Аргентині та Мексиці. У малих країнах, як і раніше, поширені плуг і мачете.
Загалом на країни Л.А. припадає 15 % світового виробництва м'яса, 18 % - кукурудзи, 19 % - бавовни, 21 % - фруктів, а найважливішими сільськогосподарськими районами є Мексіканське нагір'я, аргентинська пампа та східне узбережжя Бразилії. Близько 4/5 усієї продукції сільського господарства виробляється в 5-ти країнах - Бразилії, Мексиці, Аргентині, Венесуелі та Колумбії.
Ідея здійснення імпортзамінюючої індустріалізації, тобто створення власного машинобудування та інших галузей промисловості для задоволення потреб економічного розвитку, виникла відразу ж по завершенні Другої світової війни. Спершу для реалізації цього масштабного завдання був обраний шлях одержавлення (через викуп чи безпосередню націоналізацію) значної частини економіки. У Мексиці цей процес припав на роки президенства Алемана Вальдеса (1946-1952), в Аргентині - Хуана Перона (1946-1955), в Бразилії - Жетуліу Варгаса (1930-1945, 1951-1954), в Чилі - Гонсалеса Відели (1946-1952). Це дало змогу до кінця 50-х рр. збільшити виробництво промислової продукції порівняно з довоєнним періодом у 2,5 рази. Широка націоналізація іноземної власності (під виглядом "мексиканізації", "венесуелізації", "колумбізації", "аргентинізації") та галузей інфраструктури продовжилася і в 60-70-х рр.
Однак у 80-і рр. Л.А. вразила криза платоспроможності, що почалася з Мексики (1982 р.) і швидко поширилася на інші країни, в 1989 р. зовнішній борг сягнув 430 млрд. дол., більш ніж у 4 рази перевищивши суму товарного експорту, частка виплат лише процентів за позиками поглинала 35 % валютної виручки від експорту. Проблема зовнішньої заборгованості була породжена слабкістю внутрішніх джерел накопичення, витрачанням іноземних позик на невиробничі цілі, космополітизмом латиноамериканських олігархічних груп, зростанням частки приватних (дорожчих) зовнішніх кредитів.
МВФ і МБРР обумовили надання нових кредитів проведенням латиноамериканськими країнами глибоких реформ у неоліберальному дусі:
- скорочення бюджетних витрат на утримання держсектору і управлінського апарату та здійснення соціальних програм;
- максимальна приватизація держпідприємств, особливо збиткових;
- припинення втручання держави в інвестиційну політику, валютні та зовнішньоторговельні операції;
- надання пільгових умов для національного та іноземного приватного капіталу;
- зниження торговельних бар'єрів.
На виконання цих умов, що означало кардинальну зміну стратегії розвитку регіону, пішло так зване "втрачене десятиліття" (сер. 80 - сер. 90-х рр.), яке супроводжувалося різкою поляризацією суспільства, концентрацією прибутків і ростом злиденності до небачених раніше розмірів. Але загалом удалося взяти під контроль інфляцію (в 1995 р. - 25 %), окреслилося зростання ВВП до 3 % у рік. Щоправда, економічне пожвавлення початку 90-х рр. було дещо зіпсоване крахом мексиканського песо наприкінці 1994 р. (внаслідок штучного завищення його курсу), яке мало серйозні наслідки і для Аргентини, Бразилії та Перу.
Однак масована зовнішня допомога з боку США і МВФ сприяла швидкому подоланню кризи: в 1997 р. Мексика і Аргентина вийшли на більш, ніж 5 % ріст ВВП, а Бразилія за його обсягом (850 млрд. дол., за паритетом купівельної спроможності - 1,057 трлн. дол. у 1999 р.) впевнено посіла друге місце в Західній півкулі після США. Перспективи зростання в інших країнах регіону, передусім у Чилі, Болівії, Уругваї, Перу та Венесуелі, також видаються вповні хорошими, хоча більшість з них все ще вкрай чутливі до зовнішніх шоків на зразок валютної кризи в Південно-Східній Азії 1997-1998 рр. чи підвищення процентних ставок у США. Основне питання для Л.А. полягає не в поверненні до "політики розвитку" на кшалт 60-70-х рр., а в тому, як продовжити макроекономічну реструктуризацію 80-90-х рр.
ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ
Країни Л.А. першими у "третьому світі" стали на шлях економічної інтеграції, коли в 1960 р. були організаційно оформлені торговельно-економічні угруповання - Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай та Чилі) й Центральноамериканський спільний ринок (Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа, Сальвадор). Зі створенням у 1968 р. Карибської асоціації вільної торгівлі, що об'єднала як самостійні на той час держави (Барбадос, Гайана, Трінідад і Тобаго, Ямайка), так і британські володіння (Антігуа, Беліз, Гренада, Домініка, Монтсеррат, Сент-Вінсент, Сент-Люсія, Сент-Крістофер і Невіс), в інтеграційному процесі взяли участь майже всі країни Л.А.
Його кінцевою метою було формування спільного латиноамериканського ринку шляхом поступового зниження взаємних митних зборів, ліквідації торговельних, валютних та інших обмежень у взаємній торгівлі, запровадження єдиного зовнішнього тарифу відносно третіх держав. Фінансувати регіональні проекти мав Міжамериканський банк розвитку (створений у грудні 1959 р. країнами - членами ОАД), при котрому в 1964 р. був заснований Інститут інтеграції Латинської Америки.
Але вже з середини 60-х р. інтеграційний процес почав уповільнюватися і пішов не шляхом злиття існуючих угруповань, а їхньої фрагментації. Внаслідок суперечностей усередині ЛАВТ виникло два формування: Ла-Платська (Аргентина, Болівія, Бразилія, Парагвай і Уругвай) і Андська (Болівія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Перу і Чилі) групи . У 1978 р. був створений Амазонський пакт (Болівія, Бразилія, Венесуела,
Loading...

 
 

Цікаве