WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Латинська Америка: загальні відомості - Реферат

Латинська Америка: загальні відомості - Реферат

дещо знизилися, стабілізувавшись на рівні 2,3 %. За прогнозами ООН, до 2025 р. чисельність населення Л.А. сягне 790 млн. чол.
Інтенсивне збільшення народонаселення регіону є наслідком швидкого зниження смертності у повоєнний період за збереження високої народжуваності. Щоб добитися в цьому відношенні того, на що у Європи та Північної Америки пішло 100-150 років, Л.А. завдяки досягненням світової медицини і санітарії знадобилося лише 25-40 років. Уже в першій половині 80-х рр.коефіцієнт смертності на 1000 мешканців становив у регіоні 8, тобто був нижчим і від середньосвітового показника (11), і від рівня розвинених країн - США (9) чи Західної Європи (11).
На відміну від Європи чи Північної Америки скорочення смертності в Л.А.(за винятком Аргентини і Уругваю) не супроводжувалося помітним зниженням народжуваності, тому на континенті склалася молода вікова структура населення. Діти й підлітки до 15 років складають біля 45 % населення регіону (для порівняння в Європі цей показник - 25 %, у США - майже 30 %).
Середня густота населення в Л.А. становить біля 20 чол. на 1 кв. км, тому й нині це один із найменш заселених крупних регіонів світу. Так, на вузькій приморській смузі, що займає 7 % території Бразилії, мешкає біля половини населення цієї країни. Водночас обширні внутрішні райони та південь Л.А. заселені вкрай рідко, величезні області екваторіальних лісів у басейні Амазонки практично безлюдні.
Для латиноамериканських країн характерний інтенсивний процес урбанізації: якщо в 1900 р. у її містах проживало 10 % населення, то в 1940 р. вже 34 %, в 1970 - 57 %, а в 2000 р. - 80 %, за прогнозами ООН цей показник у 2025 р. становитиме 84 %. Найвищу питому вагу міського населення (80-87 %) мають країни "Південного конусу" і Венесуела. Причому якщо на початку ХХ ст. збільшення частки міського населення регіону відбувалося в основному за рахунок притоку імігрантів з Європи, то в другій половині минулого століття воно було викликане внутрішніми міграціями, пов'язаними з індустріалізацією та невирішеністю аграрного питання.
В процесі урбанізації відбувається все більша концентрація населення у великих містах та формування міських агломерацій. Зокрема, в столичних агломераціях Мексики, Перу, Аргентини та Уругваю зосереджується від 25 до 50 % населення цих країн. Великий Мехіко (більше 26 млн. чол.) і Сан-Паулу (біля 24 млн. чол.) змагаються з Токіо за статус найбільшого міста Землі.
РЕЛІГІЯ
Релігійна структура населення Л.А. відзначається абсолютним переважанням католиків (більше 90 %), оскільки в колоніальний період католицизм був єдиною обов'язковою релігією, а належність до інших віросповідань преслідувалась інквізицією. Після війн за незалежність стала визнаватися і конституційно закріплятися свобода віросповідання, а в низці держав (Бразилія, Гватемала, Гондурас, Еквадор, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Уругвай і Чилі) було проголошено відокремлення церкви від держави.
Але в Аргентині, Болівії, Венесуелі, Гаїті, Домініканській Республіці, Колумбії, Коста-Ріці, Парагваї та Перу залишилося в силі так зване право на патронат, яке дає уряду підставу втручатися у церковні справи та надавати церкві державну допомогу. Колумбія (з 1887 р.) і Домініканська Республіка (з 1954 р.) зв'язані з Ватіканом конкордатом - угодою щодо правового регулювання католицької церкви.
Церква традиційно відіграє важливу роль у політичному та суспільному житті "католицького континенту", з середини ХХ ст. її охопив могутній рух оновлення, прихильниками котрого виступили представники всіх ступенів конфесійної ієрархії - від рядових священників до архієпископів і кардиналів. Діапазон модернізаторських течій католицької церкви в Л.А. виявився надто широким - від глави чилійської католицької церкви кардинала Сильва Енрікеса, котрий засудив "капіталізм як джерело страждань, несправедливості та братовбивчих війн", до найяскравішого виразника "бунтівного" крила церкви, капелана Національного університету Боготи і професора соціологічного факультету Каміло Торреса, котрий вступив до партизанського загону і загинув у бою восени 1965 р. Гаслом його послідовників у Л.А. стали слова "Обов'язок кожного християнина - бути революціонером. Обов'язок кожного революціонера - робити революцію".
Саме в Л.А. - регіоні гострих соціальних суперечностей з'явилися масові народні організації віруючих - християнські низові громади, що активно включалися в політичне життя. Узагальненням досвіду цих громад у середині 60-х рр. ХХ ст. стала "теологія визволення" - участь служителів культу у визвольній боротьбі за допомогою богослівських аргументів, посилань на Священне писання, папських енциклік та інших релігійних документів. У рамках "теології визволення" існують: помірковане крило - "теологія розвитку" і радикальне - "теологія революції" ("бунтівна церква"), найвідомішими представниками котрого в 70-80-і рр. були бразильський архиєпископ, прибічник "християнського соціалізму дон Елдер Камара та архиєпископ Сальвадора Оскар Ромеро, вбитий під час служби правими екстремістами 24 березня 1980 р.
На ІІІ конференції Латиноамериканської єпископальної ради у січні 1979 р. в Пуеблі за участю щойно обраного папи Івана Павла ІІ (це була його перша зарубіжна поїздка в новій якості) "бунтівним" священникам вдалося забезпечити одноголосне схвалення підсумкового документу, що закликав католицьких ієрархів об'єднати свої зусилля зі служителями інших культів та "людьми доброї волі" в боротьбі "проти злиденності, за створення справедливішого, вільнішого і більш мирного суспільства". В документі засуджувалися репресивні військові режими регіону, але водночас відкидалося насилля в боротьбі проти правого терору. Як капіталізм, так і соціалізм відкидалися в якості принятного суспільного ладу, натомість стверджувалося, що латиноамериканська церква повинна дотримуватися "третього шляху", запропонувати світу "дещо нове".
Другим після католицизму за кількістю вірних віросповіданням у Л.А. є протестантизм (на поч. 90-х рр. - біля 20 млн. чол.), представлений великою кількістю різноманітних церков і сект. Отримавши поширення в регіоні у перші десятиріччя ХІХ ст., він став релігією більшості населення в багатьох країнах Вест-Індії. У Бразилії мешкає більше 10 млн. протестантів (у т. ч. 6 млн. п'ятидесятників і 1,5 млн. баптистів), в Мексиці - майже 2 млн. (головним чином п'ятидесятники і пресвітеріани), в Чилі - більше 1 млн. (в основному п'ятидесятники). Зростання впливу серед віруючих в останні десятиріччя протестантських церков - одна з особливостей релігійної обстановки в Л.А.
З нехристиянських релігій у Л.А. найширше представлені індуїзм та іслам (Гайана, Сурінам та Трінідад і Тобаго), а на півдні континенту - іудаїзм (лише в Аргентині

 
 

Цікаве

Загрузка...