WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Латинська Америка: загальні відомості - Реферат

Латинська Америка: загальні відомості - Реферат

Л.А. зустрічаються представники сумчатих, характерних для Австралії.
У Л.А. все гостріше відчувається потреба пов'язання економічного розвитку з раціональним використанням і охороною природних багатств. За підрахунками латиноамериканськихучених протягом останньої третини століття було винищено лісів більше, ніж за попередні 400 років. Під загрозою зникнення знаходяться вічнозелені ліси Амазонії - "легені планети", за збереження існуючих темпів вирубки вони припинять своє існування до середини ХХІ ст. Площа територій під охороною все ще не перевищує 1 % площі регіону (в Японії - майже 15 %, Танзанії - біля 10 %, США - більше 3 %). Пануючі методи землекористування привели до повсюдного прискорення процесів ерозії ґрунту, зокрема, в "пшеничному поясі" аргентинської Пампи ними охоплено не менше чверті угідь, у Мексиці - більше 70 %. Наприкінці 70-х рр. 17 провідних промислових зон Аргентини, Бразилії, Венесуели, Колумбії, Мексики, Перу, Уругваю та Чилі були оголошені екологічно загрозливими.
НАСЕЛЕННЯ
Формування сучасних народів Л.А. відбувалося на основі різноманітних етнонаціональних і расових елементів, тому ще 15 лютого 1819 р. скликаний у Венесуелі з ініціативи Симона Болівара Ангостурський конгрес проголосив рівність усіх мешканців колишніх іспанських колоній незалежно від їхньої етнічної належності. Завдяки таким революційним для свого часу рішенням країни Л.А. відзначаються терпимістю до різноплемінності свого населення, а самобутна латиноамериканська культура розвивається на рівноправному співіснуванні різноманітних традицій і живиться їхнім взаємозбагаченням.
В андських (кордільєрських) країнах, за винятком Коста-Ріки, та Парагваї переважають індіанці та метиси, причому найбільш "індіанською" серед них є Болівія, де народи кечуа і аймара` складають 54 % населення. В сусідніх Перу і Еквадорі кечуа становлять біля 40 % населення, у Гватемалі половина мешканців - індіанці-майя та дуже багато метисів.
В Бразилії та країнах Карибського басейну (Венесуела, Колумбія, Панама, острови Вест-Індії), куди в ХVІ-ХVІІІ ст. для роботи на плантаціях було завезено кілька мільйонів негрів із Західної Африки, багато людей з темним кольором шкіри. Майже 45 % бразильців - мулати і негри, в Домініканській Республіці, Гаїті, Ямайці та на Малих Антільських островах цей показник часом перевищує 90 %.
В країнах пізньої колонізації, масове заселення котрих почалося в ІІ пол. ХІХ ст., - Аргентині, Уругваї та Коста-Ріці - переважають нащадки європейських імігрантів; індіанці, метиси і мулати складають у них менше 10 % населення. Причому на відміну від андських країн, у колонізації котрих брали участь в основному вихідці з Іспанії, склад переселенців з Європи тут був різноманітнішим: приїжджало чимало італійців, німців, слов'ян. Вони віддавали перевагу компактному поселенню, створюючи замкнуті національні колонії.
Від колишніх іспанських і португальських колоній за етнічним складом помітно відрізняються Гайана, Сурінам та Трінідад і Тобаго, де 35-55 % населення становлять вихідці з Індостану. В латиноамериканських країнах можна зустріти й людей з арабськими прізвищами, котрі попри нечисленність завдяки власній активності (більшість із них - торговці та підприємці) змогли добитися високого становища на новій батьківщині. Зокрема, синами імігрантів-арабів були в 90-і рр. президенти Аргентини (Карлос Сауль Менем) і Еквадору (Джаміль Мауад Вітт). Все активніше в останній час заявляють про себе японці, котрі опинилися в Л.А. у 30-40-і рр. ХХ ст., один з них - Альберто Фухіморі - в 1990 і 1995 рр. обирався президентом Перу.
Таким чином, на сьогодні абсолютна більшість країн Л.А. багатонаціональна. У населенні кожної з них у тих чи інших пропорціях зустрічаються такі етнічні групи:
- основний народ країни (в Болівії, Еквадорі, Перу і Гватемалі в якості основних слід вважати два народи - іспаномовні нації та близькі до них за чисельністю індіанські народи - кечуа, аймара, майя-кіче та ін.);
- уцілілі й дуже малочисельні корінні народи; приблизно 2 млн. індіанців Бразилії, Венесуели і Колумбії мають племінну організацію й майже не пов'язані економічно з рештою наслення;
- так звані перехідні групи - недавні імігранти чи їхні нащадки, котрі ще остаточно не асимільовані основними народами країн вселення, але вже значною мірою втратили зв'язки з країнами виходу;
- національні меншини - вихідці з Європи й Азії останніх десятиліть, котрі ще не зазнали асиміляції.
Наприклад, у Бразилії нині мешкають представники більш як 80-ти народів, Аргентині та Мексиці - більше 50, в Болівії, Венесуелі, Колумбії, Перу та Чилі - більше 25-ти (без урахування дрібних індіанських племен).
З часів конкісти європейські завойовники примусово насаджували свої мови в Л.А., тому в усіх її державах і територіях вони стали державними (чи офіційними). Іспанська та португальська мови функціонують у Л.А. у вигляді національних різновидів (варіантів), для котрих властива наявність низки фонетичних, лексичних і граматичних особливостей (їх найбільше у розмовному спілкуванні), що пояснюється, з одного боку, впливом індіанських мов, а з іншого - відносною автономністю їхнього розвитку.
В країнах Карибського басейну державними мовами є головним чином англійська і французька (Гаїті, Гваделупа, Мартініка, Французька Гвіана). В Сурінамі, Арубі та на Антільських (Нідерландських) островах - нідерландська.
Індіанські мови після завоювання Л.А. були витіснені у вузьку сферу побутового спілкування пригніченого корінного населення. На сьогодні лише кечуа в Болівії та Перу і гуарані` в Парагваї є офіційними мовами, на них, як і на деяких інших (у Гватемалі, Мексіці, Перу і Чилі), існує писемність, видається література, котрі, однак, не отримали широкого поширення внаслідок низького рівня грамотності основної маси індіанського населення.
В ряді країн Карибського басейну в процесі міжнаціонального спілкування виникли так звані креольські мови, що сформувалися в результаті неповного засвоєння європейських мов (як правило, англійської та французької) носіями мов інших лінгвістичних груп. Гаїтянська креольська мова стала державною поряд із французькою. У Сурінамі функціонує кілька креольських мов: сарамаккан - на англійській і португальській основі; джука і сранантонга - на англійській. Остання, відома під назвою "сурінамська мова", є поряд з нідерландською мовою, на котрій розвивається художня література країни.
Взагалі, для значної частини населення Л.А. характерна двомовність (білінгвізм) і навіть багатомовність.
Починаючи з 40-х рр. ХХ ст. різко прискорився ріст населення регіону, його середньорічні темпи збільшилися з 1,8 % у 20-і рр. до 2,4 % у 40-і та 2,8 % у 50-і, сягнувши свого апогею. Але в подальшому вони
Loading...

 
 

Цікаве