WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Українські ландшафтознавчі школи: історія становлення, теоретико-методологічний фундамент, основні напрями досліджень - Реферат

Українські ландшафтознавчі школи: історія становлення, теоретико-методологічний фундамент, основні напрями досліджень - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Українські ландшафтознавчі школи: історія становлення, теоретико-методологічний фундамент, основні напрями досліджень
Існують різні точки зору на обсяг і зміст поняття "наукова школа". Перелік публікацій, що висвітлюють результати таких досліджень, порівняно незначний. Уявлення про стан і рівень вивченості питання про наукові школи в географії відображені у монографії Ф.М.Мількова (1981), монографічному збірнику "Наукові школи в географії" (1983) і кількох статтях. Відомо також кілька статей, в яких використовується, але не досліджується поняття "ландшафтознавча школа". Передумовами утворення наукової школи є наявність плідно працюючого колективу, об'єднаного спільністю поглядів і очолюваного лідером - носієм прогресивної наукової парадигми і організатором наукової творчості. Змістовною ознакою наукової школи є її парадигмальна цілісність. М.Г.Ярошевський (1977) називає цю властивість наукових шкіл "категоріальним профілем". Є школи, що формуються і розвиваються на підставі єдиної парадигми, яку поділяють всі члени колективу. Інші школи визнають кілька концепцій і користуються кількома теоретичними моделями, які іноді підходять до розуміння одного і того ж предмету з несумісних точок зору. Перші можна називати моноконцептуальними, другі - поліконцептуальними.
Обов'язковою умовою функціонування наукового об'єднання як наукової школи є наявність учнів і послідовників. Через учнів і послідовників відбувається передача наукових уявлень і традицій від одного покоління до іншого, здійснюється зв'язок між різними поколіннями. Важливим показником сформованості наукової школи є її інтеграційний потенціал, тобто здатність об'єднувати навколо себе однодумців і послідовників, впливати на концептуальні уявлення представників інших наукових об'єднань. Показниками ефективності функціонування наукової школи є внесення науковим колективом значного вкладу в теорію і практику, а також застосування власної методики досліджень. Суттєвим питанням є класифікація наукових шкіл. Ф.М.Мільков поділяє наукові школи на провідні і місцеві. До провідних він відносить школи, які залишають глибокий слід в історії науки і виховують багатьох талановитих дослідників, з числа яких згодом виростають лідери нових наукових шкіл. Виховний та інтеграційний вплив провідних шкіл поширюється далеко за межі їх територіальної приналежності, вони формують нові концепції. Місцеві школи являють собою порівняно невеликі колективи, що знаходяться під впливом провідних шкіл і зайняті вирішенням окремих проблемних питань, не продукують власні наукові концепції, а розвивають концепції, запропоновані провідними школами.
Все поле українського ландшафтознавства можна поділити у першому наближенні на ландшафтознавчі центри і осередки. До ландшафтознавчих центрів будемо відносити відомі наукові колективи, які мають потужний кадровий потенціал і очолюються визнаними лідерами сучасного ландшафтознавства. Саме ці центри можна визначати як провідні ландшафтознавчі школи. Окремих фахівців з ландшафтознавства або їх невеликі групи, що не зв'язані єдиною науковою тематикою, не мають учнів і послідовників і не отримали визнання можна вважати ландшафтознавчими осередками. Ознакам ландшафтознавчих центрів відповідають сім наукових колективів: львівський, чернівецький, два київських (університетський і академічний), кримський, одеський і вінницький. Поділ київських ландшафтознавців на два центри склався історично і обумовлений як відомчою приналежністю, так і умовами формування. Університетський колектив (на базі Київського університету) формувався з власних випускників, чим ідеально забезпечувалась спільність поглядів, академічний (на базі Інституту географії НАН України) поповнювався випускниками різних вузів, що були носіями різних концептуальних уявлень.
Львівський ландшафтознавчий центр веде відлік свого існування з 1954 р., тобто від часу появи в ньому К.І.Геренчука, який завідував кафедрою фізичної географії Львівського університету з 1954 по 1974 рр., а потім працював професором цієї ж кафедри. В 1955 р. він виступив з доповіддю на Першій всесоюзній нараді з ландшафтознавства в Ленінграді, а вже в 1956 р. ініціював проведення Другої наради з ландшафтознавства у Львові. Перші кандидатські дисертації з ландшафтознавства були захищені в 1963 р. (П.В.Климович, Г.П.Міллер), перша докторська - в 1980 р. (Г.П.Міллер). Зараз на рахунку Львівського центру 28 захищених дисертацій (найкращий показник серед українських шкіл), 4 з яких є докторськими (І.М.Волошин, Г.П.Міллер, А.В.Мельник, В.М.Петлін). Визнаним лідером львівських ландшафтознавців, крім К.І.Геренчука, був його учень - Г.П.Міллер. Після смерті К.І.Геренчука і трагічної загибелі в 1994 р. Г.П.Міллера лідерами школи стали їх учні - професори С.І.Кукурудза, А.В.Мельник і В.М.Петлін. Категоріальний базис львівського ландшафтознавчого центру однорідний і будується на п'яті ландшафтних постулатах, сформульованих Л.С.Бергом, М.А.Солнцевим і самим К.І.Геренчуком. Головними з них є положення про нерівнозначність взаємодіючих природних компонентів-факторів і ландшафт як вузлову одиницю в ієрархії природних територіальних комплексів. Основними напрямами досліджень є: ландшафтне картографування Українських Карпат; стаціонарні, напівстаціонарні, експедиційні та дистанційні дослідження просторово-часової організації природних і антропогенно-модифікованих ландшафтних комплексів; ландшафтознавчі дослідження екологічного стану Українських Карпат і розробка засад їх ландшафтно-екологічного моніторингу; еколого-ландшафтознавчі дослідження гірничопромислових і селитебних територій; ландшафтознавча оцінка вітрових та водних енергетичних ресурсів Українських Карпат; ландшафтознавчі дослідження рекреаційного потенціалу Українських Карпат; ландшафтознавче обґрунтування виділення, охорони та менеджменту природоохоронних територій; застосування ГІС-технологій у загальнонаукових і прикладних ландшафтознавчих дослідженнях.
Чернівецький ландшафтознавчий центр сформувався на географічному факультеті Чернівецького університету на початку 1950-х років. Засновником можна вважати проф. К.І.Геренчука. В 1953 р. була опублікована його сумісна з П.А.Кучинським стаття "Природний ландшафт Прикарпаття і шляхи його перетворення", і цю дату можна розглядати як точку відліку у становленні Чернівецького ландшафтознавчого центру. В 1954 році К.І.Геренчук переїжджає у Львів, де очолює кафедру фізичної географії Львівського університету. Розбудову ландшафтознавчого центру у Чернівцях продовжили Л.І.Воропай і М.М.Рибін. Доцент Л.І.Воропай широко відома як розробник теорії і методики дослідження антропогенних змін ландшафтних комплексів і дослідник ландшафтів Українських Карпат. Як дослідник гірських ландшафтів відомий і доцент М.М.Рибін. Вагомий внесок в розбудову Чернівецького ландшафтознавчого центру внесли проф. М.О.Куниця, який започаткував у Чернівецькому
Loading...

 
 

Цікаве