WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Картографічні твори у контексті формування інституту авторського права - Реферат

Картографічні твори у контексті формування інституту авторського права - Реферат

гостро піддавати критиці у багатьох країнах. Особливо бурхливо розвивалися події в Англії, де зловживання видавців у сфері ціноутворення на друковану продукцію не тільки гальмували розвиток освіти та виробництва, а й практично перекрили доступ до неї широких верств населення. Автори творів залишалися поза межами охорони, яку надавали привілеї. Їхні права охоронялися лише нормами загального права. Весь прибуток від продажу творів діставався підприємцям-книговидавцям та розповсюджувачам друкованої продукції. Автор мав тільки право продати книговидавцеві за певну винагороду оригінал свого твору. Тому 1710 р. парламент Англії був змушений прийняти спеціальне положення про захист прав авторів - Статут королеви Анни (Акт про заохочення просвітництва), який вважається першим законом про авторське право. Основним положенням цього Статуту було визнання за автором виключного права дозволу на друкування його твору у будь-якій кількості протягом 14 років від дати його першої публікації. Визначений Статутом строк охорони міг бути продовжений на наступні 14 років. Якщо ж на час прийняття Статуту твір вже було надруковано, строк охорони складав 21 рік.
Статут королеви Анни проголошував твір власністю його автора, авторські права визнавалися та охоронялися державою. Але, попри визнання прав автора, Статут королеви Анни все-таки орієнтувався на комерційне використання творів. Основою цієї системи права вважалося право на виготовлення копій твору (так зване право copyright); авторське право розглядалося як форма власності, а складові правомочностей були спрямовані виключно на використання майнових прав. На практиці у виграші знову були видавці друкованої продукції, оскільки автор міг опублікувати власний твір, лише передавши майнове право на нього видавцеві. Всі прибутки від опублікування твору та його продажу діставалися також останньому. Цей стан правовідносин у видавничій сфері викликав велику кількість судових спорів між авторами і видавцями, що свідчило про істотну недосконалість Статуту королеви Анни. Лише Закон про авторське право 1911 р. скасував в Англії монопольне становище видавців щодо авторів творів.
Система привілеїв існувала й в інших країнах Європи, за своїм змістом вона була приблизно такою самою. У Франції привілеї скасувала Велика Французька революція, у тому числі привілеї видавців. Конституційна асамблея Французької Республіки декретом 1791 р. визнала за автором право на публічне виконання (будь-яке опублікування) твору протягом усього його життя, а також протягом 5-ти років після його смерті. Декрет 1793 р. надавав автору виключне право на відтворення його творів протягом усього його життя і 10-ти років після його смерті, коли право переходило спадкоємцям та іншим правонаступникам. Цими двома декретами у Франції були закладені засади інституту французької системи авторського права римської юридичної традиції, яка орієнтована, в першу чергу, на особистість автора. Правовому регулюванню підлягали не тільки майнові права, а й немайнові права автора. Вважалося, що твір автора є вираженням його особистості, яка через природну справедливість вимагає охорони в тій же мірі, що й майнові права автора.
Німеччина також визнала на законодавчому рівні право автора на літературно-мистецькі твори, на що певним чином вплинула філософія Канта. Різниця в концептуальних підходах англосаксонської та континентальної систем авторського права призвела до того, що в рамках цих двох систем права по-різному вирішувалися питання щодо визнання об'єкта та суб'єкта авторського права, обсягу прав, які належать суб'єкту, та щодо моменту виникнення прав.
У Сполучених Штатах Америки до 1976 p., коли був прийнятий нині чинний Закон про авторське право, для охорони авторських прав також використовувалося положення Статуту королеви Анни. Закон США 1976 р. надав охорону прав авторам протягом їх життя та 50-ти років після їх смерті. Проте у цьому Законі збереглася норма зі Статуту королеви Анни, за якою всі твори для одержання охорони підлягають державній реєстрації і депонуванню [6]. Норма про обов'язкову державну реєстрацію і депонування книг була важливою особливістю Статуту королеви Анни. Депонування творів відмінили в Англії 1911 р., а 1988 р. ця країна визнала немайнові права авторів творів. Законодавства інших країн Європи не вимагали обов'язкової реєстрації та будь-якої експертизи опублікованих творів. Ця принципова засада авторського права у правових системах країн континентальної Європи збереглася до сьогоднішнього часу.
Найяскравішим прикладом застосування континентальної системи авторського права, що зародилася у Франції, є відомі карти України ХVІІ ст. французького військового інженера, картографа Гійома Ле Вассера де Боплана. На кожній з них зазначено його ім'я як власника первинних немайнових і майнових авторських прав. Дослідження картографічних творів на територію України ХVІІ ст. - початку ХVІІІ ст. німецьких і польських авторів підтверджують, що законодавство цих країн визнавало майнові та немайнові права авторів, оскільки практично на кожній з них зазначено імена їх творців - укладачів-картографів і граверів.
У період формування у країнах Європи інституту авторського права в ХVІІІ-ХІХ ст. Україна входила до складу Російської та Австро-Угорської імперій, тому на її території діяло законодавство цих держав. Зазвичай, на картографічних творах тих часів зазначено найменування відомства, яке здійснювало картографування території України, та ім'я автора твору відповідно до законодавства тої чи іншої країни.
У Російській імперії початком становлення авторського права визнано Статут Цензурний від 22 квітня 1828 р., де в частині другій "О сочинителях и издателях книг" йшлося про виключне право автора на відтворення своїх творів шляхом друку. Термін дії авторського права - протягом життя автора та 25-ти років після його смерті. Закон 1830 р. "Положение о правах сочинителей" визнав право автора на твір як право власності, яким можна торгувати. 1877 р. норми авторського права було внесено до цивільного законодавства "Свод законов Российской империи", де авторське право визнано правом власності. 1911 р. у Росії було прийнято окремий Закон Російської імперії "Про авторське право", який детально регулювавправовідносини у сфері авторського права і вважався одним з найкращих законів у Європі. В основі Закону лежала континентальна концепція авторського права. Закон поширював авторське право на географічні, топографічні, астрономічні та іншого роду карти, глобуси, атласи, малюнки з природознавства, будівельні та інші технічні плани, малюнки, креслення та подібні їм твори [12].
Короткий період державотворення України на початку ХХ ст. був надзвичайно плідним на видання картографічних творів. Серед них особливе місце посідає картографічний спадок С. Л. Рудницького, дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка (НТШ), який коштом Товариства у Відні видав серію навчальних стінних фізичних карт світу та окремих частин світу. На кожному картографічному творі зазначено ім'я Степана Рудницького як автора твору, а також правовласників - НТШ та віденське картографічне підприємство "Freytag&Berndt".
Розвиток міждержавних відносин у ХІХ ст., використання об'єктів авторського права, зокрема картографічних творів, як засобу обміну інформацією сприяли активізації співробітництва у сфері охорони авторського права. Авторське право було одним з перших галузей права, де вдалося кодифікувати міжнародне приватне право і підписати 9 вересня 1886 р. у м. Берні найдавніший та найшанованіший із нині діючих багатосторонній міжнародний договір між десятьма європейськими державами - Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів. Конвенція мала поширення також і на всі колонії
Loading...

 
 

Цікаве