WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Картографічні твори у контексті формування інституту авторського права - Реферат

Картографічні твори у контексті формування інституту авторського права - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Картографічні твори у контексті формування інституту авторського права
Картографічні твори на територію України від найдавніших часів до сьогодення є цікавим свідченням застосування авторського права на різних історичних етапах, враховуючи до того ж, що територію України картографували фахівці різних країн. В історії розвитку картографії простежуються декілька етапів зазначення авторського права на картографічних творах, які істотно відрізнялися один від одного та послідовно змінювали один одного.
Свідчень про охорону картографічних творів приблизно до ХІІ ст. практично немає. Можна лише припускати, що, якщо були результати картографування, то могли бути і певні засоби їх охорони. Авторство примітивних картографічних зображень первісних часів, таких, як "Межиріч-карта", що створена 15-17 тис. років тому, невідоме [15]. Зазначимо лише, що ці первісні картографічні твори на територію України стали доступними та відомими лише завдяки опублікуванню цих зображень та дослідженням істориків і географів - авторів наукових праць.
Завдяки зазначенню відомостей про авторів карт, сучасники не тільки знають про тогочасні уявлення про Землю та територію України, а й імена творців картографічних творів, а саме: грецького картографа Гекатея Мілетського (бл. 546-480 рр. до Р. Хр.), видатного вченого Стародавнього світу Аристотеля (384-194 рр. до Р. Хр.), математика, астронома і географа Ератосфена (бл. 276-194 рр. до Р. Хр.); одного з перших теоретиків математичної картографії Гіппарха (бл. 180 або 190-125 рр. до Р. Хр.), давньогрецьких вчених Геродота (бл. 484-425 рр. до Р. Хр.) і Страбона (бл. 64 р. до Р. Хр. - 23 р. по Р. Хр.), римських вчених Плінія Старшого (23-79 рр.) і Тацита (І ст.).
Першим укладачем складеного картографічного твору, в сучасному тлумаченні видів об'єктів авторського права, можна вважати давньогрецького географа, математика, астронома і картографа Клавдія Птолемея (бл. 90 - бл. 160 рр.), який не тільки систематизував давньогрецькі карти у відомому "Посібнику з географії", а й власноруч створив похідні, за нинішньою термінологією з авторського права, картографічні твори на основі існуючих на той час картографічних творів інших авторів. Авторство частини карт у "Посібнику з географії" дослідники приписують іншим особам.
Дослідження джерел права Стародавньої Греції та Стародавнього Риму свідчать, що на той час автори творів літератури та мистецтва мали певний зиск від використання своїх творів, тому припускають, що ці твори охоронялися нормами загального права власності. При цьому до уваги бралися як майнові, так і немайнові права автора. Правники Стародавнього Риму визнавали, що оприлюднення та використання твору зачіпає особисті права автора, тому автору надавали повноважень щодо прийняття рішення про оприлюднення твору та засуджували плагіат [3].
Яскравим свідченням зазначення авторського права на картографічному творі є так звана Таблиця Певтініера, яку вважають одним з найдавніших зображень території України. Вона є пізнішою копією римської дорожньої карти другої половини ІV ст., авторство якої належить космографу Касторію. Однак до нас вона дійшла під іменем її правоволодільця (правовласника майнових прав) - історика та відомого колекціонера Конрада Певтініера [8].
Класичні картографічні матеріали європейських географів і картографів на територію світу збереглися для нащадків лише завдяки рукописним картографічним творам арабських картографів ХІV ст. [11]. Нерідко це були перемальовані карти грецького походження. У сучасному розумінні авторського права, частина картографічних творів арабських авторів - це здійснення перекладу оригінальних картографічних творів, які визнаються новими об'єктами авторського права. Завдяки зазначенню імен арабських географів на картах ми знаємо про відомого Аль-Ідрісі (1099-1164) та інших мандрівників Сходу.
Наступний етап становлення правової охорони результатів творчої діяльності охоплював XII-XVII століття та характеризувався наданням привілеїв. З ХV ст., після винайдення друкарського верстата, у країнах Європи активно розпочався процес створення законодавства з охорони авторських прав; почала реалізовуватися ідея охорони майнових прав на твори. Найдавніше згадування про надання привілеїв на друкування творів відноситься до періоду розквіту Венеціанської Республіки, де 1474 р. схвалили положення про привілеї "Парте Венеціанка" [3]. Особливістю привілеїв як системи права було те, що їх надавали видавцям, а не авторам творів, і, як правило, наближеним до першої особи. Привілеї засвідчували, що особи отримували певне виключне право (монопольне право), певну перевагу над іншими (полегшення, звільнення від зборів і податків тощо), виключне право на використання твору. Передбачалося також покарання порушника наданого привілею. Підтвердженням монополізму особи була грамота, яку видавав владика, носій вищої влади (сюзерен, король, цар, імператор, князь та ін.).
За загальним правилом, підставою для надання привілею могла бути будь-яка новизна - твору чи діяльності, що приносила певну вигоду, прибуток особі, яка видає привілей, чи державі. Можновладці були зацікавлені в розвитку і процвітанні свого краю, землі, держави, тому всебічно сприяли та підтримували розвиток нових видів діяльності та заміні привізних товарів своїми власними. На той час серед країн, що досягли найвищого економічного рівня, якому сприяв розвиток технічної творчості, виділялася Англія. У цій країні привілеї на різні види нової діяльності почали надаватися королівською владою ще з ХІІ ст. З ХV ст. у сфері книгодрукування привілеї передбачали охорону виключних прав видавців на друкування та розповсюдження друкованої продукції. Охорона виключних прав досягалася шляхом штрафів, арештів, конфіскації підроблених копій. Мало місце і відшкодування заподіяних збитків.
Застосування привілеїв засвідчують, в першу чергу, морські навігаційні карти. Хоча наприкінці ХІІІ ст. морські навігаційні карти автори викреслювали на пергаменті з овчини, зазначаючи свої імена, однак вже в ХVІ ст. друковані карти-портолани об'єднували в атласи і зазначали на них імена їх видавців. Нам відомі такі збірки морських картографічних творів як "Каталонський атлас світу" (1375), італійський "Атлас усього світу Баптиста Агнеса" (1555), португальський світовий атлас Дієго Хомема (1565), на яких зображено територію України.
Винахід гравіювання карт, розвиток мореплавства та значний попит на морські карти сприяли створенню перших друкованих карт. Це були ксилографії, тобто, карти, створені методом гравірування на дереві. Хоча вони поступалися за зовнішнім виглядом рукописним середньовічним картам, однак мали значні економічні переваги при їх створенні та була можливість їх тиражувати. Гравірування карт на міді наприкінці ХV ст. дало новий поштовх у розвитку друкованих карт, які розглядалися як різновид наукової ілюстрації. При створенні друкованих карт найголовнішою вважалася діяльність граверів. Томуна картографічних творах почали зазначати їхні імена поряд з іменами творців первинних рукописних карт, таким чином визнаючи авторські права граверів.
Особливістю картографічної діяльності середніх віків, особливо епохи Відродження, було виявлення творів і карт Клавдія Птолемея, їх переклад латиною та передрук, який здійснювали у великих центрах книгодрукування Європи. Видавці на збірках творів Птолемея зазначали свої прізвища як свідчення наявності привілеїв. Відповідно до тогочасних знань та уявлень про навколишній світ зміст карт К. Птолемея постійно удосконалювали. До уточнених і оновлених 27-ми карт Птолемея додавали нові карти. На багатьох картах Європи відображали територію України.
Наприкінці ХVІІ ст. систему привілеїв почали
Loading...

 
 

Цікаве