WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Харківська географічна школа: особистості, ідеї, відкриття - Реферат

Харківська географічна школа: особистості, ідеї, відкриття - Реферат

дисертації з географії і першого російського університетського підручника із загального землезнавства,А. М. Краснов багато мандрував, звіряючи географічну теорію з практикою. Так, на прикладі Кавказу і Тянь-Шаню він обґрунтував еволюцію гірських ландшафтів. Побував у багатьох куточках планети - Центральній Азії, у Сибіру і на Далекому Сході, на островах Ява, Цейлон, Гавайях, в Індії, Японії, Мексиці, Північній Америці, Єгипті. Встигнув Андрій Миколайович попрацювати і на журналістській ниві. Починаючи з 1906 p. його статті стали регулярно з'являтися в популярній харківській газеті "Южный край", а в 1911-1912 pp. він був її редактором. Тут за підписом А. М. Краснова опубліковано загалом близько 100 статей. Було у А. М. Краснова і незвичайне захоплення - інтродукція (окультурення) тропічних рослин. Його стараннями значно поповнилася колекція Харківського університетського ботанічного саду. Він сприяв розведенню в Росії чаю і цитрусових. У 1912 р. А. М. Краснов вийшов у відставку після 23-річного керівництва кафедрою і здійснив свою заповітну мрію - на Зеленому мисові заснував Батумський ботанічний сад тропічних і субтропічних культур площею понад 100 га. В одному з мальовничих куточків цього саду, згідно заповіту, невтомний мандрівник набув вічного спокою. Серед значущих праць А. М. Краснова слід відзначити статті "География как новая университетская наука" (1890), "Современное состояние вопроса о происхождении Слободской Украинс-кой степи" (1891), "Материалы для антропологии русского народа" (1902), монографії "Опыт истории развития флоры южной части Восточного Тянь-Шаня" (1888), "Рельеф, растительность и почвы Харьковской губернии" (1893), докторську дисертацію "Травяные степи северного полушария" (1894), фундаментальні "Основы землеведения" (1-й і 2-й вип. -1895, 3-й вип. - 1897, 4-й вип. - 1899), "Курс землеведения" (1909), "Чайные округи субтропических областей Азии" (1897 - 1898), нотатки мандрівника "Из колыбели цивилизации. Письма из кругосветного плавания" (1898), "Лекции по физической географии" (1910). Ім'я А. М. Краснова носить вершина згаслого вулкану на Сахаліні.
Географія як університетська наука стала формуватися в Україні лише на початку двадцятого сторіччя. До цього в географічну науку, комплексну за сутністю, вчені приходили з інших, як правило, вузькогалузевих дисциплін, немов би "зрікаючись" своєї вузької спеціалізації. Саме такий крок зробив професор Харківського університету Олексій Арсенович Івановський, що очолив кафедру географії і етнографії в 1914 p. Антрополог за освітою, випускник Московського університету, О. А. Івановський мав на той час значну кількість досліджень, що стосувалися антропологічних типів населення Росії, Центральної Азії та Південно-Західного Китаю. В 1889-1896 pp. він брав участь у декількох наукових експедиціях, що вивчали Південний Алтай, Китай, Монголію, Кавказ, Туреччину. Ґрунтуючись на їхніх результатах, О. А. Івановський опублікував узагальнюючі праці "Об антропологическом составе населения России" (1904), за яку Імператорське Російське географічне товариство присудило йому Велику золоту медаль, та "Население земного шара. Опыт антропологической классификации" (1911-1912). До переїзду в Харків О. А. Івановський з 1893р. працював зберігачем Антропологічного музею при Московському університеті, в 1900-1914 pp. редагував "Русский антропологический журнал". Після революції, коли Харківський університет було ліквідовано, О. А. Івановський очолив кафедру географії і антропології на природничо-історичному відділенні науково-дослідного інституту фізико-математичних наук, а з 1921 p. завідував кафедрою географії Харківського інституту народної освіти (ХІНО), що організувався на базі університету. Згодом ця кафедра стала тим підґрунтям, на якому виник географічний факультет відродженого в 1933 p. Харківського університету. О. А. Івановський був одним з перших вітчизняних університетських географів, які серйозно займалися методикою викладання географії в середній школі. Серед його географічних праць багато посібників для викладачів і учнів. Окремо слід відзначити "Географические имена" (1914) та "О преподавании географии" (1915). Однією з останніх робіт О. А. Іва-новського був підручник із загальної фізичної географії для студентів агробіологічного відділення інституту підвищення кваліфікації педагогів, виданий 1931 p. Багато часу О. А. Івановський приділяв підготовці наукових кадрів. За його ініціативою при кафедрі географії та антропології засновано аспірантуру.
У 1930 p., коли тяжка хвороба змусила О.А. Івановського залишити кафедру, його змінив відомий український географ, академік Української АН Степан Львович Рудницький, якого справедливо вважають основоположником української наукової географії. Народившись і проживаючи на західноукраїнських землях (що знаходилися тоді у складі Австро-Угорщини), випускник Львівського університету С. Л. Рудниць-кий поглиблював навчання у Віденському університеті, де виховувався на традиціях європейської географічної школи під керівництвом німецького геолога і географа Альбрехта Пенка. По поверненні до Львова С. Л. Рудницький дістає посаду приват-доцента Львівського університету з правом викладання українською мовою. Пише низку наукових робіт із загальної географії і географії України - "Нинішня географія" (1905), "Коротка географія України" у двох частинах ("Фізична географія" - 1910, "Антропогеографія" - 1914), "Україна - наш рідний край" (1917) та ін. Праці С. Л. Рудницького публікувалися не тільки українською, але й іншими мовами (зокрема, німецькою та англійською), що сприяло популяризації знань про Україну в світі. В 1918 p. стає радником з економіко- та політико-географічних проблем при уряді Західно-Української Народної Республіки. Виступає за незалежність України, що відбито в його роботах "Чому ми хочемо самостійної України?", "Українська справа зі становища політичної географії", "Огляд національної території України", "До основ українського націоналізму". В 1919 p. емігрує до Відня, а пізніше - до Праги, де пише фундаментальні "Основи землезнання України" (1923). Восени 1926 р. за запрошенням уряду радянської України, що провадив політику "українізації", приїжджає до Харкова. Працює професором Харківського інституту геодезії і землевпорядкування, очолює географічну підсекцію Харківського наукового товариства (передвісниця Українського географічного товариства, створеного лише в 1947 р.). Однак головною справою життя С.Л. Рудницького стає організація Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, офіційне відкриття якого відбулося 1 жовтня 1927 р. Розмістився він у колишньому будинку інституту шляхетних дівчат по вул. Сумській, 33 (зруйновано під час війни). Директором першої в Україні наукової установи географічного профілю С. Л. Рудницький був до 1933 p. Його співробітники проводили дослідження Донецького кряжу (1928), брали участь в експедиціях до Центрального Тянь-Шаню (1931 -
Loading...

 
 

Цікаве