WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Харківська географічна школа: особистості, ідеї, відкриття - Реферат

Харківська географічна школа: особистості, ідеї, відкриття - Реферат


Реферат
на тему:
Харківська географічна школа: особистості, ідеї, відкриття
План
Витоки
Може і своїх Колумбів Слобожанщина народжувати
Географічна наука в університетах
Фізико-географічна гілка
Економіка-географічна гілка
Висновок
Література
Витоки
Губернія наша покликана розілляти
навколо себе почуття витонченості і
просвіти.
Географічна наука на Харківщині має більш як двохсотрічні корені. Саме тут у 1760-х pp. проведено перше в Україні обстеження території. У той час президент Вільного економічного товариства Т. Клінтштет розіслав губернаторам анкету з 65 пунктів. Зі всієї Російської імперії прийшло лише 7 відповідей, один з них - зі Слобідсько-Української губернії. Відповідь ця була опублікована у восьмому томі "Трудов Вольного Экономического Общества к поощрению в России земледелия и домостроительства" за 1768 р. У ньому подані основні відомості про губернію в цілому і щодо окремих слобідських полків (Ізюмського, Охтирського, Сумського). Характеризуючи населення Слобожанщини, невідомий автор пише: "Характером місцеві мешканці простодушні, тихі, зрозумілі, але безпосередні, схильні до релігійності, і при цьому постійні шукачі вольностей, а через те і працелюбними їх назвати не можна. В звичаях та в побуті їм треба віддати належне за те, що вона дотримуються порядку як в домашніх умовах, так і в одязі…"
Найбільш давніми докладними географічними дослідженнями нашого краю є топографічні описи Харківського намісництва кінця XVIII сторіччя (на сьогодні відомі три таких описи, що датуються 1785, 1787 і 1788 роками). Вони є спробою комплексної характеристики Слобідської України. У них містяться унікальні відомості про адміністративно-політичний устрій цього краю, кількісний склад та етнічну структуру населення, його заняття, побут та культуру. Авторство "Топографического описания Харьковского наместничества с историческим предуведомлением" (1788) приписують вихованцю Харківського духовного колегіуму, директорові народного училища, філологу Івану Переверзєву. Його перу також належить єдиний у своєму роді на той час твір - "Краткие правила российского правописания из разных грамматик выбранные и по свойству украинского диалекта для употребления малороссиянам дополненные в Харькове", що витримали два видання (1782,1787).
Біля витоків географічної науки на Слобожанщині стояв засновник Харківського університету Василь Назарович Каразін. Діяльний за натурою, він прославився як громадський діяч, так і в багатьох галузях науки, у тому числі географії, кліматології, статистиці, агрономії. З ініціативи В. Н. Каразіна в Харківській губернії почалися регулярні метеорологічні спостереження, що проводилися в його маєтку Кручику (зараз - Богодухівський район) приблизно 30 років, починаючи з 1810 р. Це була одна з перших на території України метеорологічних станцій. В. Н. Каразіну належить ідея організації в імперії мережі метеорологічних станцій на чолі з провідною гідрометеорологічною установою - головною фізичною обсерваторією в Петербурзі. Справжній патріот, В. Н. Каразін закликав вивчати свою землю: "Исчислим естественные произведения России, опишем нравы ее разновидных обитателей... испытаем углубиться в историю народов". Сам В.Н. Каразін оприлюднив свої спостереження у працях "О древностях Слободско-Украинской губернии", "Некоторые замечания о Слободско-Украинской губернии", "О значении Харькова для полуденной России", "Объяснение подробной таблице обстоятельств народонаселения в Слободско-Украинской губернии" та низці інших.
Може і своїх Колумбів Слобожанщина народжувати
З Харківщиною пов'язане ім'я відомого географа, статистика й етнографа, академіка Петербурзької Академії Наук Петра Івановича Кеппена. Уродженець Харкова і випускник Харківського університету, П. І. Кеппен був сином лікаря, громадянина Бранденбурга (Пруське королівство), запрошеного до Росії особисто Катериною II. Мандруючи Російською імперією і країнами Європи, П. І. Кеппен ретельно вивчав ці території. Зокрема, прославився дослідженнями Криму і степових просторів між Дніпром і Вол-гою. Його перу належать праці в галузях географії населення, фізичної географії, фенології. Проте багато праць П. І. Кеппена не отримали широкого розголосу серед російських читачів, оскільки публікувалися німецькою мовою. У 1845 р. П.I. Кеппен став одним з засновників Імператорського Російського географічного товариства, очоливши в ньому відділення статистики. Під його керівництвом уперше організовано систематичний збір матеріалів про національний склад жителів імперії. Він є автором капітальної статистичної праці "Девятая ревизия. Исследование о числе жителей России в 1851 г.", а також однієї з перших етнографічних карт Європейської частини імперії. Брав найактивнішу участь у створенні 65-томних "Списков населенных мест Российской империи". Пізніше ці матеріали лягли в основу "Географо-статистического словаря Российской империи" за редакцією П.П. Семенова-Тян-Шанського. Внесок П. I. Кеппена в географічну науку був оцінений Великою золотою медаллю Імператорського Російського географічного товариства. Останні роки життя вчений провів у Криму, де і похований на березі Чорного моря поблизу Алушти. Ім'ям П. І. Кеппена названо два сорти винограду і рослина солончакової пустелі.
Ще один добре відомий у минулому сторіччі, а зараз призабутий уродженець нашого краю - мандрівник, письменник і дипломат, почесний член Петербурзької Академії Наук Єгор Петрович Ковалевський (1809 - 1868).
Є. П. Ковалевський - нащадок запорізьких козаків, народився на хуторі Ярошівка (зараз - Дергачівський район), закінчив Харківський університет, слухав лекції в Гірничому кадетському корпусі в Санкт-Петербурзі. У 1829-1837 pp. працював геологом на алтайських і уральських золотопромислових заводах. У 1837 p. перебував у Чорногорії, де брав участь у боротьбі за незалежність від Австрії. Події, свідком яких був Є. П. Ковалевський, відбиті в його творі "Чотири місяці в Чорногорії" (1841), де він виступив на захист чорногорців. У 1856 p. Чорногорський уряд нагородив його орденом "За незалежність Чорногорії". У 1839-40 pp. Є. П. Ковалевський мандрував Центральною Азією. У 1847-48 pp. побував у Північно-Східній Африці - Єгипті та Абіссинії. Провадив географічні і геологічні пошуки з метою організації золотих копалень на просторі між Голубим і Білим Нілом, де до того не ступала нога європейця. У результаті були відкриті розсипні родовища золота в долині ріки Туамату (ліва притока Голубого Нілу), а також уточнене розташування витоків Білого Нілу. У 1849-1851 pp. мандрував Монголією і Китаєм. У 1854-55 pp. брав участь в обороні Севастополя. Перу Є. П. Ковалевського належать понад 70 географічних, історичних і художніх творів. Серед них - докладні описи територій, що досліджувалися в Африці та Азії. За участю Є. П. Ковалевського укладено Кульджинський трактат (1851), котрий сприяв розширенню торгових зв'язків між
Loading...

 
 

Цікаве