WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Українська етнографічна границя та особливості її формування (за проф. В. О. Гериновичем) - Реферат

Українська етнографічна границя та особливості її формування (за проф. В. О. Гериновичем) - Реферат

через Сторожинець, Виків, Молдавицю, Кирлібабу на джерела Білого Черемоша вздовж Вишової і Тиси попри Мармароський Сигіт до Вишкова. Коло цієї останньої місцевості переходить українсько-румунська етнографічна границя на лівий берег Тиси, перебігає невеликий простір вздовж Гутинського хребта й осягає місцевість Полад над Турою. Ось тут закінчується українсько-румунська етнографічна границя і починається українсько-угорська.
Українсько-угорська етнографічна границя починається коло містечка Полада, від якого йде на Вуйлок, Берегсас (Берегове), Мукачів до Ужгорода. Довжина її становить приблизно 200 кілометрів. Біля Ужгорода вона переходить в українсько-словацьку етнографічну границю, яка біжить лінією міст Ужгород, Бардиїв, Сабінів, Кежмарк до містечка Любовлі. Українсько-словацьку границю складно провести точно, оскільки обидва зближені до себе фізично й духовно народи протягом довгих віків майже злилися на цій граничній смузі в одне ціле.
Найменшу дискусію серед усіх ділянок викликає білорусько-українська етнографічна границя. Її довжина становить приблизно 1700 кілометрів. Білорусько-українська етнографічна границя йде рікою Нарвою до її джерел, які лежать у біловезькому пралісі, звідки переходить на лінію Пружан, Ясьолди, Вигонівського озера та продовжуючись у південно-східному напрямі досягає ріки Прип'ять. Нею, за винятком незначного відхилення на південь коло Мозира, прямує до самого Дніпра. Цією рікою біжить до гирла Сожа, потім його течією - до місцевості Яримовичів на Нове Місто й Унечу до Молодькова, при якому починається вже українсько-московська етнографічна границя (див. рис. 2). Це та лінія, приналежність території на південь від якої, у В. О. Ґериновича не викликала сумнівів [5].
Інакше з сорока-кілометровою смугою вздовж неї, котра заселена і білорусами і українцями. Саме цей проміжок українського кордону найменше змінився протягом історії. Причини - надприп'ятські болота, котрі заважали рухові етнографічних границь як з української так і білоруської сторін.
При окресленні всіх інших етнографічних границь великих розбіжностей між думкою В. О. Ґериновича та інших фахівців даної галузі немає. Проте за відсутності достатньої кількості матеріалу цю границю розглянуто не так детально, як українсько-польську.
Українсько-російську етнографічну границю В. О. Ґеринович проводить коло Молодькова, звідки вона йде на Панаківку, Журавки, Новгородське, Рильськ і Букель. Від неї повертає на схід - до Малаївки, а від неї - на південний-схід - на Щоглик, на південь від Нового Оскола, потім - рікою Осколом до міста Старого Оскола, звідки прямує на Острогожськ і в східному напрямі захоплює Новохоперськ. Далі границя переходить від Хопра до Акишевської, не охоплючи Хопра і прямує в південно-західному напрямі майже до самого гирла Сіверського Дінця.
Рис.2. Українська етнографічна границя, за В.Гериновичем [13].
Українсько-російська етнографічна границя з усіх найдовша. Вона простягається на 2000 кілометрів та є результатом швидкої і хаотичної колонізації степових просторів. Особливою рисою українсько-російської етнографічної границі проф. В. О. Ґеринович вважає відсутність асиміляції українців з росіянами через вищий культурний щабель нашого розвитку: "…українець сильнійший культурою від свого північного сусіда. Він не піддається йому і залишається всюди собою. Це явище увійшло навіть у московську приказку: хохол вєздє хахол" [5].
Сусідство українського етнографічного елементу зі степовими народами - калмиками, татарами, киргизами і ноганцями - починається на Дону і тягнеться на Маницьке озеро, Винодільне, що над Калаусом, на Прасковею над Кумою, на Солдатську, Такталікун, Козачу, Гіркорічинськ і Тараканбугрівськ, що при Каспійському морі. Детально визначити її складно, тому що границя перебуває у стані формування. Українсько-степова егноґрафічна границя має в довжину приблизно коло 1000 км. Це найлегший відрізок із усіх, які мають на своєму довгому фронті українці. "Не стрічаючи на ньому майже ніякого опору, пересувають вони його і поширюють в цьому одинокому напрямі свою етнографічну територію" [5].
Кавказько-українська етнографічна границя біжить від гирла Терека південною околицею його долини на П'ятигорськ, Лабинськ над Лабою і Майкоп, звідки повертає на південь й доходить до місцевості Лазаревської, що над Чорним морем. Довжина відрізка становить 800 кілометрів. В. О. Ґеринович вважає, що в цьому напрямі піти далеко етнографічна границя не зможе: "На перешкоді її стає природа кавказького високого хребта, до якої Українцям, жителям низин і рівнин, тяжко пристосуватися, та численні гірські автохтони, прив'язані до дикої природи гір, які не раз ділом засвідчили велику умілість боронити вступу до них". Висновки: проаналізувавши праці В. О. Ґериновича щодо окреслення ним української етнографічної границі та аналогічні праці інших вчених, можна визнати його вагомий внесок в дану галузь знань. Зокрема він найдетальніше встановив українсько-польську етноґрафічну границю, звернувши увагу на асиміляційні процеси на прикордонні та проаналізував історичні особливості її формування. Щодо інших границь погляди проф. В. О. Ґериновича принципово не відрізняються від думок інших авторів. Карти української етноґрафічної границі, виконані В. О. Ґериновичем, є одними з перших в українській географії.
Література
1. Вісьтак О. І. Суспільно-географічні дослідження українських вчених Галичини у міжвоєнний період (1919-1939 рр.) // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук. - Львів, 2001. - С. 6.
2. Ґеринович В. О. До Западної української етнографічної границі // Українське слово: політична, економічно-суспільна й літературна засопись. - 1917. - 9-12 жовтня. - С. 1-2.
3. Ґеринович В. О. До української орієнтації (Уваги антропогеографа) // Українське слово: політична, економічно-суспільна й літературна часопись. - 1918. - 5-21 вересня. - С. 1-2.
4. Ґеринович В. О. Західна границя української етнографічної території. // Вісник Союза визволення України. - 1915. - 14 листопада. - С. 4-6.
5. Ґеринович В. О. Нарис економічної географії України. Часть географічна. - Кам'янець на Поділлі, 1921.
6. Ґеринович В. О. Населення на запад від Буга // Українське слово: політична, економічно-суспільна й літературна часопись. - 1917. - 9 жовтня. - С. 1-2.
7. Ґеринович В. С. Начерки української западної етнографічної границі // Українське слово: політична, економічно-суспільна й літературна часопись. - 1918. - 19 лютого-6 березня. - С. 1.
8. Ґеринович В. О. Як зацвітуть квітки. Сучасні легенди // Вісник Союза визволення України. - Відень, - 1916. - 25 червня. - С. 424.
9. Ґеринович В. С. Ожидання книжки// Діло. - Львів: 1910. - 16 грудня. - С. 1- 2.
10. Завальнюк О. М., Петрів М. Б. Винним себе визнав… (В. О. Ґеринович) // Репресоване краєзнавство (20 - 30 роки). - К.: 1991. - С. 178-183.
11. Завальнюк О. М. Історія Кам'янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918 - 1921 рр.). - Кам'янець-Подільський, 2006. - С. 206-213.
Loading...

 
 

Цікаве