WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Українська етнографічна границя та особливості її формування (за проф. В. О. Гериновичем) - Реферат

Українська етнографічна границя та особливості її формування (за проф. В. О. Гериновичем) - Реферат


Реферат
на тему:
Українська етнографічна границя та особливості її формування (за проф. В. О. Гериновичем)
Із здобуттям Україною незалежності значно зріс інтерес до діяльності представників української інтелігенції. Досліджено чимало особистостей, їхніх праць та внесок у розвиток науки й розбудову нашої держави. Проте багато імен та діяльність учених ще залишаються малодослідженими. Одним із них є уродженець Львівщини, вчений, педагог, географ, краєзнавець, історик та борець за незалежність України Володимир Олександрович Ґеринович (1883-1949).
Володимир Олександрович був несправедливо засуджений російсько-большевицьким режимом, а його наукові праці залишалися довгий час невивченими, як і внесок у розвиток географії України С. Л. Рудницького та інших вітчизняних географів, котрі стояли на позиціях україноцентризму. Натомість представники тодішнього режиму намагались подавати, що українська географія розвивалася в руслі російської географії. Що це не так, видно з праць українських географів початку XX століття, в тому числі і Володимира Ґериновича.
Проф. В. О. Ґеринович працював в багатьох напрямках географії та залишив по собі великі наукові напрацювання. Одним із центральних питань в працях проф. В. О. Ґериновича є окреслення української етноґрафічної границі та визначення етнічної території. Воно актуальне і сьогодні, оскільки за словами С. Л. Рудницького "Ідеалом українців є вільна Україна в її етнографічних межах" [14] або, за словами самого Володимира Олександровича, це можна передати так: "Етнографічні межі мають бути політичними" [7]. Цього повинна прагнути кожна держава, в тому числі й Україна.
Дослідженням наукової спадщини проф. В. О. Ґериновича займалося і займаються багато вчених. Серед них слід виділити О. І.Вісьтак [1], О. М.Завальнюка [10, 11], В. М.Острового [12], М. Б.Петрова [10], Ю. В.Телячого [12], О. І.Шаблія [15, 16, 18], П. І.Штойка [17] та ін. Проте внесок В. О. Ґериновича у визначення української етнографічної границі іще не висвітлено.
Окресленням української етнографічної границі В. О. Ґеринович займався із самих початків своєї наукової діяльності. Про це можна судити з "Географічної карти земель, де живуть Українці" (див. рис. 2) [11], розміщеній в першій у світі книзі з географії України, в якій розглянуто всі українські землі, як єдине ціле [9], і в першій у світі книзі з географії України, написаної українським (а не закордонним!) автором С. Л. Рудницьким. Пізніше В. О. Ґеринович опублікував декілька статей, присвячених етнографічній границі: "Західна границя української етноґрафічної території" (1915), "Населення на захід від Буга" (1917), "До Западної української етноґрафічної границі" (1917), "Начерки української запарної етноґрафічної границі" (1918). У своїй фундаментальній праці "Нарис економічної географії України" [5] проф. В. О. Ґеринович присвятив цілий розділ, де характеризувалися українська етнографічна границя та чинники їх формування.
Щоб обґрунтувати українську етноґрафічну границю, проф. В. О. Ґеринович надзвичайно детально проаналізував дані про усі українські етнічні землі, їх формування, історію розвитку, національний склад та його кількісне співвідношення. Вивчив та розібрав до найменших деталей підходи до визначення української етноґрафічної границі таких вчених, як М. Грушевський, Г. Величко, В. Кото, І. Нечуй-Левицький, А. Ріттіх, С. Рудницький, М. Русова, Д. Фльоринський, В. Францев, П. Чубинський, М. Шафарик та ін. [7], а також матеріал, яким послуговувалися його попередники у цій справі, а особливо російську та польську статистику [2, 7]. Важливим також є те, що В. О. Ґеринович, будучи старшиною в австрійській армії під час Першої світової війни, мав змогу пройти майже по всьому відтинку українсько-польської етнографічної границі та на власні очі побачити стан речей [ 4, 7, 8].
Визначаючи українську етнографічну границю, В. О. Ґеринович керувався принципом етнічності, який базувався на визначенні процентного складу заселених територій, та історичності, за допомогою якого доказував їхню приналежність до України на підставі широкої історичної літератури та етнографічному матеріалові.
Відповідно до наведених вище принципів, В. О. Ґеринович виділяє метропольну етнографічну границю - це ті межі земель, приналежність яких до України не викликає в нікого сумнівів; етнографічну границю - окраїну метропольної етнографічної границі, за яку ведеться боротьба, і етнографічні острови, котрими український етнографічний організм приготував поле для свого поширення. Подібне ми бачимо і в С. Рудницького: він виділяє "черен" (головну територію) України - це Волинь, Поділля, Київщина, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія, Східна Галичина, Закарпаття та Північна Буковина. Особливістю "черенних" українських земель є різка перевага українського населення над усіма іншими національностями разом узятими [5].
Згідно з В. О. Ґериновичем, на формування української етнографічної границі вплинули такі фактори: історичне минуле, географічне положення (як фізико-географічне, так і політико-географічне), міра відпорності території та антропологічні, духовні, суспільні, політичні й економічні особливості етнографічних організмів нашої та сусідніх держав.
Кожний з цих факторів впливав по-різному, кожний з них важливий. Міру відпорності української метрополії В. О. Ґеринович обчисляв, як відношення етнографічної суходільної границі до числа метропольного народу. Для нас воно становить 1:5000. Коли порівняти згадану пропорцію з такою ж пропорцією інших країн світу, то виявиться, що українська належить до найневигідніших. Саме тому, український народ, взятий сам собою, не має відповідних сил для оборони.
"Ґеографічне положення України - це не пустий фразес, а велике антропогеографічне поняття. Воно мало в давнину, має нині й матиме на майбутнє велике значення для українського народу. З ним зв'язана нерозривно ціла його історія",- писав В. Ґеринович. І дійсно. Сусідство з Грецією, країнами Європи мало позитивне антропогеографічне значення для нас. Передусім, йшла звідти культура, просвіта. Багатий тваринний і хлібний потенціал, вихід до Чорного та Азовського, а через них до Середземного морів, розташування на вигідних торгівельних перехрестях сприяли розвиткові і утвердженню Київської Руси. На той час вона стала наймогутнішою державою на Сході Європи та закріпила етнографічну межу з політичною майже всюди. Проте таке положення має і від'ємне антропогеографічне значення. Проявлялося і проявляється воно часто. Спочатку - це кочові орди, які знекровили Україну. Пізніше - це положення на шляху просування більш організованих націй на схід, передусім поляків.
Причин, чому Польща поширює свої кордони на схід, В. О. Ґеринович виділяв декілька. Передусім вони лежать в обставинах життя польського етнографічного організму, а також в численних зовнішніх обставинах. Польська етнографічна територія обмежена в просторі, через що не в змозізадовольнити потреби своїх жителів. І як висловлюється В. О. Ґеринович "…з огляду на це вона була віддавна, є зараз і мусить бути
Loading...

 
 

Цікаве