WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Політична географія України - Реферат

Політична географія України - Реферат


Реферат
НА ТЕМУ:
Політична географія України
Чи не найприкметніша ознака країн, що утворилися по розпаді СРСР, - хутко сформована й виразно окреслена неоднорідність політичного простору. За кілька років однопартійна гомогенність поступилася місцем багатоманіттю рухів і партій. Тільки ж не лише вони конституюють мозаїку політичного поля - вона зумовлена також політичними вподобаннями й вибором населення, яке проживає у конкретних реґіонах тієї чи тієї країни. Натомість вибір обумовлений деякими глибинними підставами.
У сучаснім політичнім дискурсі використання географічних опозицій - явище скільки поширене, стільки ж умовне. До протиставлення "захід - схід", "північ - південь", "нові землі - старі землі" вдаються для стислої, майже метафоричної вказівки на комплекс соціально-економічних та політичних незбігів, що утворюють рельєф, "географію" соціокультурного простору. Давно помічено, що політична географія використовує як матрицю географію історико-культурну, але леґітимності й завершеності набуває внаслідок мобілізуючої праці суб'єктів, зацікавлених в артикуляції соціально-культурних відмінностей з метою здобути доступ до влади.
1. Історичне підґрунтя політичної географії України
Соціально-культурна неоднорідність України - плід примхливої й вільної гри історичних обставин. Її західний реґіон - Галичина й Буковина - тривалий час був складовою частиною імперії Габсбурґів, згодом Польщі й Румунії, а до України його приєднали під час Другої світової війни. Все те, що на північ та схід від цього реґіону, підлягало дому Романових, після 1917 року - СРСР. Східні й північні райони сучасної України останні три століття заселяли й обживали росіяни та українці - вельми строкатий за життєвою вдачею люд. Нову хвилю переселень, супроводжувану взаємодією й трансформацією культурних зразків, настанов і орієнтирів поведінки, спричинила індустріалізація Донбасу та Придніпров'я. Теперішнього вигляду кордони України набирають в 1954 р., коли до її складу увійшов Крим, більша частина населення якого проживає там у першому та другому поколіннях.
Історично зумовлені "націоналізація" заходу та "інтернаціоналізація" сходу - такі дві найвпливовіші й такі різні тенденції, що сформували у населення навзаєм відмінні "способи відчувати, думати і діяти" (Дюркгейм). На рівні буденних уявлень складалися образи справжнього й позірного українства. Галичани Західної України дивляться на наддніпрянців як на денаціоналізованих "малоросів". Останні ж сприймають галичан як ультранаціоналістичних "бандерів". Протистояння, породжене Другою світовою війною, санкції переможців і навзаєм протилежне витлумачення того, що сталося, посилювали розкол принаймні на дві України в межах єдиного географічного простору.
Відчуження давалося взнаки і на особистісному рівні. Є, приміром, свідчення того, що молоді українці, вивезені на роботу до Німеччини у 40-і роки, ставились один до одного з недовірою. Знаки їхнього роз'єднання зберігалися в еміґрації в Америці та Європі 9.
Отож домінуючою для України є географічна опозиція "захід - схід". Тут "схід" репрезентує також північ і південь, бо щодо Галичини й Буковини у фізичному просторі - вони розташовані "далі на схід". Певна річ, випадковим, але вельми символічним збігом є те, що у слов'янськім світогляді саме цю географічну вісь мають за найсуттєвішу - за рухом Сонця, од світлого сходу до темного заходу 10. Тільки якщо у світогляді давніх слов'ян межи сходом і заходом неодмінно мав місце і фіксувався певний центр, то сьогодні у висловлюваннях політиків та деяких засобів масової інформації помітна тенденція ствердити дуальну, різного змісту національну самоідентифікацію двох Україн 11. Суть справи, втім, до націоналізму аж ніяк не зводиться.
У якому розумінні вибори президента конституювали політичну географію України?
Не надто прихильні до соціології спостерігачі не без іронії заявляють, що функції цієї дисципліни фактично вичерпуються пошуком вірогідних підтверджень того, що всім і так відомо. І справді, хто ж в Україні не знає про відмінність східних і західних територій. А проте соціологи воліють спиратися у своїх дошукуваннях на більш строго обґрунтовані судження 12.
Неоднорідність політичного простору яскраво виявляється наприкінці 80-х та на початку 90-х років. Одразу ж стало очевидним, що ті з новопосталих рухів і партій, що претендують представляти загальноукраїнські інтереси, спираються на підтримку цілком певних реґіонів: націоналістичні - на західний, соціалістичні - на східний 13. Водночас масові опитування фіксують помітні відмінності у політичній активності жителів заходу, сходу і півдня країни. Галичина і Крим - ось дві зони, де населення найактивніше у політичному житті 14. Саме там соціологи фіксують найвищий ступінь готовності до різних форм протесту 15. До того ж і недосвідченому спостерігачеві зрозуміло, що енерґетика політичних пристрастей у реґіонах має своїм джерелом неспівпадні, часом взаємовиключні цілі та цінності державного устрою і ґарантій суверенітету.
Спостерігачі й коментатори слушно вказували на тенденцію збігу політичної та культурно-історичної реґіоналізації. Однак тільки вибори показали, точніше виявили, політичні вододіли й перевали. Насамперед тому, що своїми вподобаннями - Дюркгейм сказав би "способом політичної дії" - населення накреслило своєрідні паралелі й меридіани, висловивши своє ставлення до минулого й сьогодення і пов'язавши надії й сподівання зі своєю кандидатурою. Дані про голосування малюють контрастову картину доволі однорідних, а за політичним знаком протилежних полюсів, поєднаних простором, де жоден із кандидатів не мав вагомої переваги, - простором своєрідної політичної амбівалентності, "центром".
З одного боку, виборці, а з другого - претенденти своїми діями конституювали політичну географію України. У передвиборних змаганнях буквальним називанням речей своїми іменами, а також алюзіями артикульовано не лише історико-культурні відмінності, а й відмінності у змозі переживати економічну кризу - подекуди монопромислові, гіперіндустріалізовані схід та південь мали обмежені ресурси пристосування до зупинок виробництва, хронічної невиплати заробітку. До цих відмінностей претенденти привертали увагу, їх посилено експлуатували, аби отримати щонайбільші політичні вигоди. Залишається питання, якою мірою відмінності у виборі політичної фіґури були зумовлені різницею представлених програм і тим, як довго в якомусь із реґіонів пробув кожен із кандидатів у президенти, з чого розпочинав і чим закінчував свої виступи, які обіцянки давав. Проте зрозуміло, що кандидати апелювали переважно до своїх, недвозначно локалізованих у фізичному просторі виборців, боротьба за голоси давала надію на успіх тільки у просторі політичної амбівалентності, але аж ніяк не на території конкурента. Структура політичного простору приневолювала кандидатів натискати на відміни поміж "ми" та "вони", поміж сходом, де знаходили відгук програмні положення претендента у президенти,і заходом, де безумовну підтримку має діючий на тоді президент.
Високий ступінь ідентифікації виборців зі своїм кандидатом свідчить про те, що мети (а нею була вища державна влада) було досягнуто накиданням та
Loading...

 
 

Цікаве