WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Урбанізація: за і проти - Реферат

Урбанізація: за і проти - Реферат


Реферат
НА ТЕМУ:
Урбанізація: за і проти
Дедалі більше громадян різних країн вважають, що міста дуже дорогі й невигідні, що вони цілком залежать від субсидій. Більше того - великі міста сприяють зростанню злочинності й безробіття. Однак міста виникають повсюди, як у розвинутих країнах, так і в країнах, що розвиваються. Спроби обмежити зростання їх кількості безрезультатні.
За даними журналу "The Economist", близько половини усього населення світу й три чверті населення Західної Європи живе у містах. За 1960-1992 роки чисельність міських жителів у всьому світі зросла на 1,4 мільярди. Через 15 років їх буде ще на один мільярд більше. Це характерно здебільшого для країн, що розвиваються, де чисельність людей, котрі проживають у містах, щорічно зростає на населення цілої Іспанії. До кінця століття 17 із 21 міста з населенням понад 10 мільйонів будуть у країнах третього світу.
Ми маємо досить стереотипні уявлення про те, яку роль відіграють великі міста в житті суспільства. Згадаймо, як традиційно сприймалася Москва - як найвища "інстанція", де приймались рішення, творилася політика, жили "особливі" знаменитості, куди їздили "за правдою" і куди намагалися потрапити будь-що, сприймаючи таку зміну в своїй кар'єрі як стрибок у зоряне майбутнє. Згадаймо інші кліше: "Нью-Йорк - місто контрастів", "Лондон - столиця фінансів", "Париж - столиця моди" тощо. Чи справді великі міста відіграють таку важливу роль, яку їм приписують, і чи можливо уявити, що людство коли-небудь відмовиться від розвитку міст?
У Лондоні й Парижі історично зосереджені багатство і влада. Ці міста надто важливі, аби їх можна було залишити. За останні 10-12 років міста справляли значний вплив на зміну природи економічної активності. Вони мали величезні прибутки від туристичного буму, який почався 1980 року. Крім того, міста почали розквітати завдяки експансії світової фінансової індустрії. За даними журналу "The Economist", 1974 року загальна капіталізація світових фондових бірж становила 900 мільярдів доларів. 1994 року цей показник зріс до 15 трильйонів доларів. Фінансові операції є основним бізнесом найбільших міст, зокрема Токіо, Нью-Йорка та Лондона. Наприкінці 1980-х років згадані міста мали удвічі більше працівників банків, юридичних та інших установ, ніж можна було сподіватися з огляду на показники загальної зайнятості населення. Ці фінансові цитаделі стали центрами управління й контролю над світовою економікою.
В Америці ситуація інша. За останні кілька десятків років втеча великих компаній та середніх власників від міського смогу, наркотиків та расового розгулу, створила враження, що міста занепадають. Однак це не зовсім так. Як свідчать дані того ж журналу "The Economist", 1970 року в країні було три метрополії з населенням понад 5 мільйонів - Нью-Йорк, Чікаго та Лос Анжелес. А вже 1990 року до них приєдналися Сан Франциско та Філадельфія. Це збільшило частку тих американців, котрі живуть у містах, із 15% до 21% загального населення Америки.
Наприкінці 1970-х - впродовж 1980-х років, коли спостерігався спад виробництва, а промисловість - основна галузь, де знаходить роботу переважна більшість мігрантів - поступово перемістилася до країн Південно-Східної Азії з їх неймовірно (за західними стандартами) дешевою робочою силою і величезними ринками, великі міста Заходу, приміром, Лондон і Париж, втратили близько 20% відсотків свого населення. Однак вже наприкінці 80-х чисельність парижан стабілізувалася, а населення Лондона з 6,7 мільйонів 1981 року зросло до 7 мільйонів 1991-го.
Впродовж останнього десятиліття міста у розвинутих країнах також переживали ренесанс. Скорочення чисельності населення найбільших міст Заходу зупинилось ще у 80-х і нині знову спостерігається зростання. Відбувається це не за рахунок зростання народжуваності - адже саме в містах природний приріст населення традиційно нижчий, ніж у сільській місцевості - а завдяки внутрішній міграції та іміграції. Наявність більшої кількості робочих місць у містах та практична відсутність можливостей оселитися у сільській місцевості, зважаючи на вартість приватного житла та землі, зумовлює особливу привабливість міст для імігрантів. Так, наприклад, між 1970 і 1980 роками чисельність жителів одного з найбільш "міських" штатів США, Каліфорнії, котрі народилися за кордоном, зросла з 1,7 млн до 3,6 млн осіб, а до кінця 1980-х майже знову подвоїлась і сягла 6,5 мільйонів. Крім того, природний приріст населення в містах значною мірою відбувається за рахунок імігрантів з країн Третього світу із традиційно багатодітними родинами. Саме цей фактор, у поєднанні зі "старінням" західноєвропейських націй, викликає особливу тривогу - наприклад у Бельгії, і загострює напруженість у містах.
Зростання не обмежувалося лише найбільшими містами або їх передмістями. Загальна чисельність тих, хто живе у центрі, зросла із 30% 1980-го до 31,3% 1990-го року. Звичайно, це не багато, але слід враховувати, що йдеться про перше зростання після 1940 року. Впродовж 80-х населення Лос-Анджелеса зросло на 17%. І ось що дивно - місто, відоме тим, що не має центру, почало забудовувати ділову частину хмарочосами.
Звичайно, зростання населення не означає автоматичного економічного пожвавлення. Навпаки, це майже одразу обертається нагромадженням проблем. Зосередження злиднів і безладдя у містах Америки, однієї з найбагатших країн, здається, підтверджує цей факт. Частка промисловості у національному прибутку скорочується. Обмежується і роль міст як індустріальних центрів.
Однак міста збільшуються не лише територіально, а й зростає їх економічна вага. Міста у країнах, що розвиваються, вносять значну частку до національного прибутку. Наприклад, у столиці Перу Лімі проживає чверть усього населення країни, а її внесок до загального національного прибутку становить дві п'ятих. Третина усього національного доходу Бразилії припадає на Сан-Пауло, а населення цього міста - лише одна десята від усього населення країни.
Міста й передмістя розвиваються чи занепадають разом. Вони "розбіглися" у 1970-ті, оскільки переваги передмість - багато місця, кращі будинки та школи, чистіше повітря - цінувалися більше, аніж переваги міст - багато робочих місць та великі ринки. Міста й передмістя знову почали розвиватися разом, бо переваги міст було переоцінено у 1980-х, коли фінансове піднесення зробило їх надійнішими, ніж раніше.
Нові типи міст не особливо відрізняються від старих. Іноді вважають: старий континент уникнув усього найгіршого, що пережила Америка. Однак і там розквітають нові передмістя, а старі території занепадають. Розбіжності між ними лише у ступені розвитку, а не в різновиді. Американські міста поглинають території, які покоління тому були або селами, або незаселеними землями. У Європі ж великі міста поглинають містечка, що раніше були відокремленими від них. У містах Європи приділяють увагу розвитку центрів, а занепадають передмістя, забудовані у 19-му - на початку 20-го століття. В Америці занепадають райониміж центром та передмістями. Однак загалом процеси на обох континентах дуже схожі, як і дедалі схожішими стають і самі міста. Вулицями міст усього світу їздять схожі машини і ходять люди, одягнуті в "стандартне" вбрання. Вікна крамниць у всьому світі рясніють одними й тими ж назвами: Нью-Йорк, Париж, Лондон, Токіо, Мілан, Лос-Анджелес. У всьому світі міста, що занепадали у 1970-х, нині дуже швидко "видужують": Нью-Йорк, Лондон, Париж, Чикаго. Ті, що розвивалися повільно, нині набирають темпів: Токіо, Барселона. Міста, котрі на той час тільки забудовувалися, нині зростають із небаченою швидкістю. Повсюди у містах розквітають передмістя й центри, а між ними - занепад і
Loading...

 
 

Цікаве