WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Урбанізація Галичини у часі і просторі - Реферат

Урбанізація Галичини у часі і просторі - Реферат

постраждали міста деякихцентральних повітів, через територію яких лінія фронту проходила два-три, а то й більше разів. Порівняно незначних втрат у кількості населення зазнали великі міста, оскільки в роки війни, рятуючись від військових дій, туди переселялися жителі навколишніх сіл та невеликих міст. Значно більше постраждали малі міські поселення.
Після закінчення Першої світової війни повоєнна польська влада зберегла (із незначними змінами) встановлені в австрійський час повітовий поділ і систему міського самоврядування. Тільки 1933 р. у Польщі введено в дію новий закон про міське самоврядування.
У міжвоєнний період промисловість Галичини перебувала в занепаді, і тому ріст більшості міст був дуже повільним. Чи не найпоширенішим шляхом збільшення кількості населення у містах стали адміністративні перетворення, тобто прилучення до міст навколишніх сільських ґмін. Наприклад, до Львова в 1930 р. було приєднано Клепарів, Голоско Мале, Замарстинів, Знесіння, Сигнівку, Кульпарків та частини инших громад, за рахунок яких населення міста зросло майже на 30 тис. осіб й перевищило 300 тис. осіб. З приєднанням одного лише Княгинина кількість жителів Станіславова одразу ж збільшилася на 17 тис. осіб. Подібним шляхом помітно зросла кількість населення у Болехові, Бориславі, Калуші, Чорткові. Кількість населення міст, адміністративні межі яких не змінилися, здебільшого зросла лише на декілька відсотків. У багатьох малих містах кількість жителів так і не досягла довоєнного рівня, а в деяких - рівня кінця ХІХ ст.
На структурний розвиток міської мережі у міжвоєнний період значно вплинуло створення на території краю трьох воєводств: Львівського, Тернопільського і Станіславівського. Це стимулювало розвиток Тернополя та Станіславова, які доволі швидко відсунули на другий план давні українські галицькі міста Перемишль, Коломию та Дрогобич. Саме тоді в Галичині територіяльна структура міських поселень почала набувати сучасних обрисів.
Чергові зміни в міській мережі відбулися після включення Галичини до складу СССР. На території тієї частини Галичини, що в 1939 р. увійшла до складу Української ССР, за довоєнною польською адміністративною схемою до розряду міських поселень відносилося 95 поселень: 50 - у межах сучасної Львівської області, 22 - Івано-Франківської. 23 - Тернопільської. Статус цих населених пунктів було переглянуто й узгоджено з існуючими у СССР нормативами, проте з врахуванням історичних особливостей розвитку міст на території краю. Тому більша частина довоєнних міст зберегла свій статус міст або стали селищами міського типу, хоча багато з них за кількістю населення чи іншими критеріями не відповідало встановленим у Совєтському Союзі вимогам.
Надалі кількість міських поселень постійно зростала. Відбувалося це переважно за рахунок нових промислових міст й селищ, що виникали у процесі індустріалізації регіону. Так, наприклад, якщо в 1950 р. на території трьох досліджуваних областей було 61 місто й 67 селищ міського типу, то в 1970 р. - відповідно 64 і 79, а в 1989 р. - 71 і 82.
Як і все населення Галичини, міське населення зазнало величезних втрат у роки Другої світової війни. Порівняно з довоєнним періодом, кількість населення в багатьох містах зменшилася в декілька разів. Особливо сильно постраждали міста, основу населення яких становили євреї, - їх майже повністю винищили фашисти. Проте, незважаючи на те, що після закінчення війни населення міст Галичини по суті формувалося наново, воно відновлювалося доволі швидко за рахунок мігрантів із різних регіонів колишнього СССР. Для прикладу, населення Львова в 1945 р. складало 185,9 тис. осіб, а в 1948 р. - вже 355,7 тис. осіб.
У наступні десятиліття кількість міського населення Галичини доволі швидко зростала і, відповідно, зростав рівень урбанізації. Зумовлене це було індустріалізацією галицьких областей. Хоча загальні темпи індустріалізації населення Галичини в повоєнний період були набагато швидшими порівняно з усіма попередніми періодами, проте цей процес, знову-таки, був нерівномірним. Найвищі темпи зростання кількості населення простежувалися у нових промислових містах: Червонограді, Калуші, Новому Роздолі, Новояворівську, Стебнику та інших. Кількість жителів у цих містах за повоєнні десятиліття збільшилася в декілька разів. Інтенсивно розвивалися також усі обласні центри та більшість інших великих міст регіону (Дрогобич, Коломия, Самбір, Стрий). Значно повільніше зростала кількість населення малих міст, а в багатьох селищах міського типу простежувалося навіть зменшення кількості населення.
Сучасний характер міської мережі в Галичині має суттєві відмінності порівняно з іншими регіонами України. Майже половина всіх міст краю - малі, із кількістю населення до 10 тис. жителів, а справді великих міст із населенням понад 100 тис. осіб є лише три, і це виключно обласні центри. Невелика кількість населення в більшості міст регіону пояснюється незначним рівнем концентрації у них промислового виробництва.
На даний час мережа міських поселень в Галичині по суті становить мережу центральних місць, тісно пов'язаних із сільською місцевістю. Адже абсолютна більшість міських поселень тут виникали як місцеві центри обслуговування навколишніх сіл, а не як промислові міста. Така структура міської мережі значно полегшує демографічні зв'язки між містом та сільською місцевістю. Натомість, для реґіонів, міська мережа яких сформована здебільшого промисловими містами, що виросли з робітничих поселень навколо родовищ корисних копалин (наприклад, на Донбасі), характерні швидше демографічні зв'язки поміж містами, які можуть розміщуватися навіть далеко за межами реґіону, натомість відносини із сільською місцевістю послаблені.
У віднесенні багатьох галицьких поселень до категорії міст важливу роль відіграло їх давнє історичне минуле, впродовж якого вони незмінно мали статус міста. Саме тому до категорії міст у Галичині належать такі невеликі поселення як Угнів (менше ніж 1 тис. жителів 2001 р., найменше місто України), Белз (2,5 тис.), Бібрка (3,9 тис.) та деякі інші.
На початку ХХ ст. тільки половина населення Галичини жила в міських поселеннях. У 2001 році лише у Львівській області рівень урбанізації населення становив 59%, тобто більшість населення мешкала у міських поселеннях, натомість у Тернопільській області цей показник становив 43%, Івано-Франківській - 42%. Тобто процес урбанізації Галичини ще далекий від завершення. Адже за дослідженнями геоурбаністів зростання кількості населення міських поселень припиняється тільки тоді, коли частка міських жителів у всьому населенні реґіону наблизиться до 75-80%. Отже, хоча наразі внаслідок демографічної кризи процес урбанізації населення Галичини припинився, а деякі демографічні показники свідчать, що відбувається зворотне явище, тобто аґраризація населення, з остаточною стабілізацією економічної ситуації потрібно чекати подальшого зростання міських поселень, насамперед завдяки міграціям місто-село.
Loading...

 
 

Цікаве