WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Феномен міста - Реферат

Феномен міста - Реферат

нагадувати багатопроменеві зірки. Отже в плані ми маємо перехід від сакрального кола до вписаного в нього і зорієнтованого за сонцем квадрату, потім перехід до квадрату, розділеного на квартали, який після руйнування мурів деградує до багатопроменевої зірки.
Цікавим містобудівним феноменом у часи Відродження стала побудова la citta ideale "ідеальних міст" - тобто ідеальних машин для проживання та оборони. Такі міста будувалися за планом фахового архітектора практично на порожньому місці. План мав реалізувати бачення ідеально влаштованого міста. Він мав відповідати раціоналістичним та гуманістичним поглядам XVII-XVIII століть, які хотіли поширити лад, гармонію та красу на весь навколишній світ. Як правило, такі амбітні плани виношували та втілювали у життя найбільші магнати того часу. За такими планами "ідеальні міста" були побудовані не лише в Італії, але й у Галичині, як-от Жовква і Замостя.
З часом вихолощення раціоналістичного підходу до містобудування призвело до занадто гіпертрофованої геометризації і врешті "тиранії прямого кута" (Збіґнєв Герберт).
І тільки наприкінці XIX століття маємо перехід до вільної, хаотичної та планової забудови вже на інших містобудівних засадах.
Для міста завжди була важливою вертикальна стратифікація його простору. Завжди були місця більш благодатні, посполиті та упосліджені - гора, середина та діл. Вже наводився приклад мікенського поселення Мальті-Доріон, де цей поділ більш ніж очевидний (10). У давньогрецьких поселеннях акропольного типу (наприклад, поселення гомерової епохи Емпоріо на Хіосі - VIII ст. до н. е.) завжди в центрі чи на горі розміщений укріплений акрополь, де практично часто немає нічого, окрім храму, натомість житлові квартали та господарські будівлі винесені до підніжжя (14). Територія акрополя священна, вона табуйована, як грецький темен. Тому в Атенах Акрополь був не тільки фізичною горою, укріпленою фортецею, але й сакральною вершиною/виссю.
У Львові такий поділ можна проілюструвати поділом на Високий Замок (з часом - Ратуша), власне "місто у мурах" та "місто поза мурами". В.Н. Топоров, аналізуючи таку тричленну стратифікацію Вільнюса, навіть бачить таку диференціяцію міського простору у прив'язці до кожної з цих окремих сфер своїх "мітологічних" тварин - тура, вовка і змія. Ясно, що туром/биком є верховне божество Перкун (Баал, Зевс, Юпітер, Перун), а змієм - хтонічне втілення всіх недобрих сил Змій (Смок-Дракон у Кракові, Галиця-Дракон у Галичі). І недаремно Високий Замок на горі, а передмістя - у болотах річки Полтви. Якщо місто всередині, а тим більше на горі, впорядковується законами верховного божества чи владці, то поза мурами воно впадає у безлад чи потрапляє під владу Змія. Винесення чи вигнання людини поза мури міста означає не тільки те, що вона вже не є під охороною сакрального чи помазаного патрона міста, понижується у своєму статусі, але й потрапляє у неврегульований світ, у світ, законів якого вона не знає. Саме у цьому й полягав сенс "вигнання з міста", яке було однією з найбільших кар середньовіччя. Зрештою згадаймо безліч міфів про Зміїв, які жили коло/під містом, і які щороку брали з нього криваву данину юнаками та дівчатами. Жах завжди чигав на людину за межею врегульованого "світу у мурах".
Однією з форм "міста поза мурами" є й місто інфернальне - місто катакомб, каналізації, міських нетрів, підземне місто. Воно кореспондує з наземним містом, однак має однозначно нижчий статус. Міфологічний Змій з часом трансформується у Левіятана Б.-І. Антонича, а врешті підміського злидаря та хулігана - батяра.
"Живуть під містом, наче у казках,
кити, дельфіни і тритони
в густій і чорній, мов смола воді,
в страшних пивницях сто,
примарні папороті, грифи і затоплені
комети й дзвони" (15).
Діл у Антонича став міською каналізацією.
Натомість у Бруно Шульца горішній санктуарій стає запилюженим містечковим стрихом, верховний священик - єретичним дослідником Книги Закону - його батьком, а верховні божества деградують до дивних вироджених птахів, що мешкають на горищі будинку у Дрогобичі: "І ми почули, як вступив у нього дух, як він підводився з ліжка, довшав і ріс пророчим гнівом, давлячись галасливими словами, котрі викидав, як мітральєза. Ми чули гуркіт боротьби і батьків зойк, зойк титана із зламаним стегном, який іще гарикає…Часом він видряпувався на карниз і прибирав нерухому позу симетрично до великого опудала шуліки, яке було підвішене на другому боці вікна на стіні. В тій нерухомій, причапілій позі з затуманеним зором та з хитро усміхнутою міною він тривав годинами, щоб знагла, коли хтось увійде, затріпотіти руками, як крилами, і запіяти, як півень. Ми перестали звертати увагу на ті дивацтва…" (16). Натомість "містом поза мурами" - і водночас інфернальним "долом" була - криптодрогобицька вулиця Крокодила у його однойменній новелі: "У шухляді, насподі глибокого бюрка мій батько зберігав гарну стару карту нашого міста… На цьому плані, виконаному у стилі барокових проектів, околиця вулиці Крокодила світилася порожньою білиною, якою на географічних картах звикло позначають околиці полюсів і невивчені та сумнівні країни… Очевидно, картограф заперечував належність цієї дільниці до ансамблю міста і своє застереження висловив інакшим і зневажливим виконанням. Аби зрозуміти цю погорду, одразу мусимо звернути увагу на двозначний та сумнівний характер дільниці, так дуже розбіжний з основним тоном міста… Корінні мешканці міста трималися здаля від цієї околиці, заселеної наволоччю, юрбою, безхарактерними та хирними істотами, справжнім моральним убозтвом, нікчемною відміною людини, яка родиться в таких ефемерних оточеннях. Але в дні падіння, в години низької спокуси траплялося, що той чи інший мешканець міста забрідав напіввипадково до сумнівної дільниці. Найліпші не були позбавлені часом спокуси добровільної деградації, знівелювання меж та ієрархії, розчинення у плиткому болоті спільноти, легкої інтимності, брудного замішання. Дільниця ця була ельдорадо таких моральних дезертирів, таких втікачів з-під знаменавласної гідності" (17).
Натомість середмістя набуло класичної галицької форми ринку з ратушею, якою мели всі віхоли історії, до сьогодення вони є головною ознакою галицьких міст. І знову Бруно Шульц:
"Віхола… оголювала площі, залишала за собою на вулицях білу пустку й дощенту вимітала цілі ряди ринку. І лиш де-не-де вгиналася і тріпотіла, вчепившись за ріг будинку, поодинока людина. Під могутніми подихами віхоли вся ринкова площа випиналася і виблискувала порожньою лисиною… Чорні й криві дахи стояли під небесами повні нетерпіння та очікування. Ті, що спізнались з виром, в натхненні підіймалися під розвихреним небом, переростали сусідні будинки і починали віщувати. Потім опадали, гасли, не в силі витримати могутнього подиху, який летів далі і сповнював весь простір тремтінням і жахом" (18).
Якщо подивитися на місто як на семантичний текст (Топоров В.Н.), то ми бачимо, що кожен з рівнів і кварталів міста має свою окрему семантику, свою функцію. Для Львова королівських часів Високий Замок виконував магічно-юридичну функцію, середмістя - релігійно-магічну, а прилеглі до мурів квартали і передмістя - економічну. Цей троякий поділ міського простору
Loading...

 
 

Цікаве