WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Феномен міста - Реферат

Феномен міста - Реферат

ятки, метушливо кудахкаючи і ґелґочучи, важко і швидко лопочучи крильми. В той час, як покупці, що, як-не-як не мали жоднісіньких підстав втікати від урядників, робили це просто з глупоти, ненависти або недовіри, а може ще й з якогось непевного страху, продавці, які не могли полишити своїх місць, не накликавши на себе виправданої підозри, розмірковували, що їм робити. Передусім вони покидали свої важки на середину гостинця, у сріблясто-сіре болото. Це виглядало замалим не як баталія, так наче два боки вулиці обстрілювали один одного важкими тягарцями" (4).
У цих двох поглядах симпатії мало. У ліпшому разі - поблажлива іронія.
З огляду на свою комунікативну функцію, ринок став одним з найважливіших елементів усіх міст. Через ринок село кореспондувало не тільки з найближчим містом, але й зі світом. Назагал до XVIII століття "світ села" був замкнутим - люди суціль неписьменні, нічого поза своїм селом вони не бачили і не знали. Це була культура усного, переказуваного з покоління у покоління слова. Натомість місто комунікувало з набагато ширшим світом. Причому двома способами - як через читання, писане слово, так і завдяки подорожам купців і університетських професорів. Тому вже тоді міста були машинами комунікації не лише з околом, селом, але й усім знаним на той час світом. Міста урухомлювали товари, гроші, людей, писане слово та ідеї. Міщани покрили всю Європу мережею університетів, бібліотек, пошти, банків та торгових домів - згадаймо українських, вірменських, німецьких, італійських, грецьких та гебрайських вчених, банкірів, аферистів-просвітителів та негоціянтів старих торгових галицьких міст Язлівця, Кам'янця на Поділлі, Львова (скажімо, родини Корняктів, Боїмів, Алембеків). Університети, банки та торгові доми проганяли товари, людей та ідеї через всю Європу. Для селян подорож не мала жодного економічного сенсу і була пов'язана тільки з відчуттям небезпеки. Виправа поза своє село була ледь не трагедією. У світі міста вперше з'явився вільний час - у селі його просто не було. Міщани першими почали милуватися овидом, краєвид для них вперше став предметом естетичного задоволення, а не економічної вигоди, як для селян (5). У місті мешкали не прив'язані до землі люди, вільні люди. Можливо, тільки десь у XVIII столітті, коли міста Європи почали скидати з себе корсети міських мурів, які чітко розділяли ці два світи, коли рівень небезпек, що чигали на людину поза міськими мурами у вигляді розбійників, волоцюг, солдатні, мародерів і татар, істотно впав, з'явився шанс на появу і виживання неосвячених і незахищених ні божественним благословенням, ні владою помазаника, міст. Кілька сотень років раніше таке беззахисне місто зазвичай розграбовувалося або спалювалося.
Багато з таких міст у Галичині заселялося головно гебрайською людністю, яка не була прив'язана до землі, оскільки їй було заборонено займатися рільництвом. Це врешті витворило на теренах Речі Посполитої своєрідний світ штетлів - малих гебрайських містечок з їхнім зовсім неповторним культурним текстом. Морфологія таких містечок дещо інша. Вони теж стреміли до гори, однак у свій, специфічний і зазвичай прихований, спосіб. З огляду на неможливість зовнішньої демонстрації свого устремління до сакруму, гебрайський світ вивищується "всередину". Причому не тільки у духовному сенсі, але й у архітектонічному - синагоги не мають права бути вищими, ніж це допустимо, тому вони "вкопуються" у землю. Щось подібне було з православними церквами на Балканах в Османській імперії.
Деякі з позбавлених божественної та владної опіки міст-парвеню зробили велику кар'єру і стали сучасними мегаполісами, щоправда, головно у Новому Світі (як-от Нью-Йорк). Натомість міста, які засновано у місцях сакральних, чи їх заснували великі владці, могли і підупадати, як-от такі давні центри влади - Галич, Холм чи Теребовля, чи такі сакральні центри, як центр хасидського руху Белз (після переїзду цадиків белзької традиції його перенесено до Єрусалиму) чи Язлівець - після зміни конфігурації головних торгових шляхів і перенесення вірменського архієпископства до Львова місто стало приреченим.
Майже всі історії прадавніх міст починаються з оповіді про місто як о-креслене місце, як правило, це легенда про об-ораність якимось богом чи легендарним героєм-владцею місця під місто. І у цьому сенсі заснування і патронування міста наближує первинне розуміння, що таке місто, з окресленням держави. Ми бачимо повну аналогію об-орювання території, на якій буде збудоване майбутнє місто, з ритуальним об-орюванням території давніх царств. Давні царі, які були заручниками і посередниками між верховними божествами та народом, щороку ритуально об'їжджали (об-орювали) кордони своєї держави.
Об-орювали певне місце, щоб виокремити з околу, але водночас і засіяти. Засіяти іншими стосунками - створити якесь інше, краще, правильне і засноване на божественному благословенні/захисті чи праві суспільство. А разом з тим - щоб його обороняти від решти "не цивілізованого" дикого світу. Увійти у цей "правильний" світ, стати повноправним горожанином міста було непросто - народитися у місті було замало. У Середні віки потрібно ще було отримати це горожанство, увійти до міського соціуму і бути визнаним за свого.
З архітектонічної точки зору ми бачимо різні за конфігурацією міста. Однак при уважному дослідженні бачимо і певну подібність. Чи мала значення для давніх засновників міст конфігурація ритуально вибраного з околу, об-ораного місця? Безсумнівно. При закладанні міста об-орювалося ідеальне за формою та якістю місце під "ідеальне суспільство", яке мало б у ньому функціонувати. Тому кожен об-ораний клаптик землі має бути рівноцінним, сакрально та фізично рівно віддаленим від центру (святині, владці). Ідеальною сакральною та геометричною конфігурацією, яка могла б це забезпечити, було коло. Тому саме такої форми і були (попри потребу в коловій обороні) одні з найдавніших в історії трипільські протоміста. Про те, що колоподібне планування міст було спричинене не стільки потребами оборони, а радше світоглядними уявленнями трипільців, свідчить хоча б те, що між будівлями у найдавніших їхніх поселеннях були проміжки. У поселенні коло с. Бернашівка, що належить до культури Трипілля А-1 (4700-4300 р. до н.е.) шість будівель розміщено по колу з проміжками через 15-18 метрів, а сьоме розміщене у центрі (6). Це найстарше колове поселення, хоча ще не місто. Врешті, від кількох будинків доходить до поселень, щодо яких можна говорити як про протоміста з населенням у кількадесят тисяч осіб(7). На той час, а це було до розбудови Вавилону та міст Єгипту, це були найбільші протоміста світу. Причому при такій величині міста воно будувалося не одним колом, як у ранньому трипільському періоді, а багатьма - кількість кіл бувала понад десять (у с. Небилівка та с. Чичиркозівці на Черкащині) (8). Концентричних кіл могло бути 3, 6, 9. Тут спрацьовувала магія цифр. Радіяльні вулиці теж були спрямовані за сторонами світу та азимутами сонцестоянь. Таким чином простір міста прив'язувався до космогонічних циклів руху сонця, місяця та зірок. Так само він був стратифікований і щодо функціонального використання внутрішнього, середніх і зовнішнього секторів міста-кола. Внутрішній сектор був сектором
Loading...

 
 

Цікаве